Наболілі питання судової реформи, парламентський контроль за формуванням ВККС, оновлення ВРП, робота над процесуальними кодексами, переваги ЄСІТС. Це та багато іншого стало темою ексклюзивного інтерв’ю голови підкомітету з питань виконання рішень Європейського суду з прав людини та альтернативного розв’язання спорів Комітету Верховної Ради України з питань правової політики Романа БАБІЯ.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Романе, розпочнемо нашу розмову з наболілого питання, яке хвилює не лише суддів та адвокатів, а й суспільство в цілому, — це судова реформа. Президент Володимир Зеленський наприкінці березня зазначив, що протягом 3 років повністю завершить судову реформу в Україні. Якої саме реформи потребує судова система, враховуючи, що вона перебуває у стані реформування останні десятиліття?
— Цілком можу підтвердити ваші слова, що весь період незалежності у нас у різній формі триває або судова реформа, або спроби її зробити, місцями активно, а місцями не дуже. Чесно кажучи, вже й суддівський корпус відчуває від цього процесу значну втому. Тому зараз парламентарям треба попрацювати ефективніше, щоб таки прийти до якогось відчутного конкретного результату. Навіть якщо це триватиме більше, ніж 3 роки.
— Якими є очікування суспільства від реформи?
— У суспільстві є значний запит на швидке та справедливе вирішення спорів у судах. Адже коли суд вирішує справу хоч і справедливо, але сам розгляд затягується на 3 роки, це частково нівелює справедливість. Для суспільства також важливо, щоб судочинство було зручне. Ми активно працюємо в цьому напрямку.
— Черговий активний етап судової реформи розпочався у 2016 р. Вже не один рік пройшов. Якщо проаналізувати реформування судової системи за цей час, які позитивні моменти Ви могли б відзначити? Що пішло не так? Як Ви оцінюєте наслідки? Чому не вдалося реалізувати активний запит суспільства на реформу?
— Не сказав би, що процес, розпочатий у 2016 р., дійсно закінчений. Безперечно, з моєї точки зору, є позитивні моменти. До отримання мандату народного депутата я сам активно працював судовим адвокатом, і досі спілкуюся з багатьма адвокатами й суддями, адже нам важлива думка всіх сторін, що беруть участь у судовому процесі.
Серед позитиву варто відмітити створення Верховного Суду. Його формування пройшло із застосуванням нових підходів. Як наслідок, до нього увійшли, крім суддів, багато представників адвокатури та наукової спільноти. Деякі колеги критикують цей підхід, але я все ж прихильник думки, що такий симбіоз дав більше позитиву, ніж негативу. Наскільки мені відомо, в тій же адвокатурі ВС користується найбільшою повагою серед інших ланок судової системи. Це про щось свідчить. І мова не стільки про корупційні ризики, скільки про встановлення об’єктивної правової позиції. Створення ВАКС — це теж позитив, адже цей суд також користується повагою як колег, так і адвокатури. Не останню роль у цьому зіграв добір суддів у ВАКС за участі іноземних експертів. Часткова зміна норм процесуальних кодексів також важлива для реалізації судової реформи. І хоча в таких змінах багато хто знайшов недоліки, я вважаю, що немає межі досконалості.
Говорячи про негатив, варто відмітити одночасне існування Верховного Суду і Верховного суду України. Внаслідок цього зараз одним з напрямків роботи парламенту є врегулювання цієї ситуації на законодавчому рівні. Робоча група при Комітеті з правової політики розробила відповідний законопроєкт, ще один альтернативний був внесений групою народних депутатів. Це складна робота, враховуючи, що існує рішення Конституційного Суду України на користь Верховного суду України. Тут не може бути простого рішення, але будемо намагатись аналізувати всі аспекти, аби максимально врахувати інтереси всіх учасників процесу. Процес та темпи кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів у суди першої та апеляційної інстанцій та власне суддів теж не можна віднести до позитиву. Оновлення корпусу суддів у апеляційних судах обмежилось лише зміною вивісок цих судів, а укрупнення судів завершилося на створенні на папері окружних судів, відповідний Указ попереднього Президента не був реалізований. Повноцінного оновлення суддівського корпусу так і не відбулося. У 2019 р. була спроба перезавантаження складу ВККС, проте було рішення КСУ з визнання цього процесу неконституційним, і тільки зараз ми маємо можливість нарешті запустити роботу Комісії. На жаль, цей процес затягнувся.
— А чому реформа все ж пройшла не до кінця? Чому вона не зачепила місцеві суди? Це брак ресурсу чи політичної волі?
— Насправді це непроста робота. Тут і людський фактор, і брак часу, а можливо, і певний супротив судової гілки влади, що має своє пояснення, адже реформа тією чи іншою мірою виводить більшість суддів з зони комфорту. Особливо критично судді ставились до кваліфікаційного оцінювання. Черги на нього не стояло, і ви це знаєте.
— З чим пов’язуєте все ще низький рівень довіри суспільства до судової системи України? Що можна зробити для покращення ситуації?
— Запит на справедливість, швидкість, зручність та доступність — ось що наразі суспільство висуває в якості ключових вимог до судової гілки влади. Чому це не відбувається? Бо є кадрова криза в судах. Вже давно відомо, що деякі суди мають по одному діючому судді або взагалі залишилися без суддів. Чому кадрова криза? Бо ВККС не працює протягом 2 років. Судді звільняються, а нові не призначаються. Якщо по справі потрібна колегія суддів, а суддя лише один, ця справа передається до іншого суду, до якого треба їхати значно далі, і не один раз. Не менш, а може, навіть більш критична ситуація в загальних судах апеляційної інстанції. Так, Апеляційний суд Харківської області укомплектований суддями, якщо не помиляюся, лише на третину. Це не сприяє підвищенню довіри. Людина, звертаючись до суду, не отримує нормальну послугу, це формує думку, що суди погані, і довіри до них немає. Також не можна обминути питання недофінансування судів. Особливо боляче це б’є по апарату. Секретарі судових засідань, помічники суддів, інший персонал, що допомагає у здійсненні судочинства, з місяця в місяць не отримують гідну заробітну плату. Звичайно, це не додає стимулу працювати. Люди звільняються, це посилює кадровий голод і ще більше уповільнює процес судочинства.
— 2021 — рік тотального недофінансування судової системи. Чому виникла така ситуація? Які наслідки маємо? Як відбуватиметься фінансування судової системи у наступному році? Чи враховано помилки?
— Враховуючи досвід поганого фінансування минулого року, при комітеті Верховної Ради України створили робочу групу з питань правової політики (далі — Комітет), яку очолює Сергій Демченко. Тим не менш, запит Державної судової адміністрації в повній мірі не задоволений. Недофінансування є і в проєкті бюджету, але воно дещо менше, ніж у 2021 р. Ми з колегами по Комітету подали відповідні правки до бюджету щодо збільшення фінансування судів. Бюджетний комітет врахував їх лише частково. Це означає, що Кабмін має ще раз розглянути ці пропозиції і віднайти фінансування. У грудні ми маємо затверджувати фінальний варіант бюджету на 2022 р. Робота триває, продовжуємо шукати дофінансування.
— Які все ж ключові напрямки роботи Комітету сьогодні? На чому він зараз зосереджений?
— Перше питання — перезапуск роботи ВККС і очищення ВРП. Відповідні законопроєкти стали законами. Етична рада (далі — Рада) по ВРП та конкурсна комісія по ВККС сформовані. Наскільки мені відомо, іноземні експерти цих органів знаходяться в Україні, напрацьовуються процедурні механізми роботи Ради. Також були запущені конкурси по добору у ВРП з боку Верховної Ради України. Комітет пропустив далі 15 кандидатів на заповнення 2 вакансій від парламенту. Далі вони мають пройти Етичну раду, і за підсумками на 1 посаду мають претендувати як мінімум 2 особи. Звичайно, парламентарі мають здійснювати парламентський контроль за цим процесом. Запуск роботи ВККС — це, насамперед, про вирішення кадрової проблеми, а нормалізація роботи ВРП — це надважливо, бо вона є головним органом суддівського врядування. Також частково від роботи ВРП залежить ставлення суспільства до судової системи, бо в її руках і звільнення суддів, і їхні дисциплінарні покарання.
Окрім цих питань, Комітет також активно працює над впровадженням на законодавчому рівні альтернативних методів вирішення спорів, які можуть розвантажити суди. Це і медіація, профільний закон стосовно якої був прийнятий нещодавно у другому читанні, і зміни до законодавства про третейські суди. Наразі довіра до третейських судів частково підірвана через сумнівні спори щодо нерухомості. Але Комітет, розглянувши правки, підготував до другого читання законопроєкт, який має змінити профільний закон про третейські суди. Ми не повертаємо їм спори з нерухомістю, як це пропонував Мін’юст, ні зараз, ні через рік, але даємо інструмент, який дозволить самим третейським суддям організувати роботу таким чином, щоб підвищити рівень довіри до таких інституцій та очистити систему від «сплячих» чи «мертвих» судів. Далі на порядку денному Комітету — удосконалення процесуальних кодексів.
Створена робоча група, де я є співголовою. Наше завдання — не переписати, а оптимізувати кодекси. Пройшло більше 3 років після викладення їх у новій, суттєво іншій редакції, за цей час вони пройшли практичну «обкатку» в судах, і виявлені певні недоліки, які треба виправляти. Ми активно долучаємо до цієї роботи суддів і адвокатів, але процес йде не так швидко, як нам би хотілося. За ці 2 роки було чимало законопроєктів від наших колег по окремим точковим питанням, та наше завдання — все це систематизувати і запропонувати комплексні законопроєкти.
— А що з адвокатурою? Що на розгляді?
— Наш підхід досить простий: є запит від професійної спільноти — є пропозиція від нас у вигляді законопроєкту. У складі Комітету ми маємо профільний підкомітет, який опікується питаннями адвокатури. Сказати, що від адвокатів є запит на суттєве реформування, не можна. Є певні точкові запити, ідеї та пропозиції. Так, готовий до розгляду в першому читанні законопроєкт щодо дозволу адвокатам мати травматичну зброю. Також щойно зареєстрований законопроєкт стосовно спрощеної системи оподаткування адвокатів. Я впевнений, що після його прийняття доходи в бюджет від практикуючих адвокатів зростуть.
— Зараз вирують пристрасті навколо запуску роботи Етичної ради у ВРП. Чи стане вона реальним інструментом судової реформи?
— Дійсно, є критики створення Етичної ради. Основним їх аргументом є те, що судова система передається у зовнішнє управління, оскільки вирішальний вплив матимуть іноземці. Та ж Рада суддів України без великого натхнення відрядила своїх представників до цього органу, адже вони фактично не матимуть особливого впливу у прийнятті рішень. Однак зваживши всі «за» і «проти» та врахувавши досвід формування того ж ВАКС, депутати вирішили зупинитись саме на такій моделі. Сподіваюся, вона буде досить успішною, і це підвищить довіру суспільства до ВРП. На рівні Комітету була запропонована трохи інша модель, аналогічна конкурсній комісії для ВККС. Хоча, по правді кажучи, спори навколо цієї моделі точились до останнього. Втім, у сесійній залі все ж підтримали модель, яка зараз міститься в законі. Життя покаже, як воно буде працювати. Маю сподівання, що це дасть свої плоди в якості доброчесних членів ВРП.
— Чи став ВАКС прикладом роботи для всієї судової системи?
— Погоджуюсь з думкою колег, що ВАКС — це успішний кейс у реформуванні судочинства. І хоча він запущений за нашої каденції, підґрунтя для нього було підготовлене попереднім складом парламенту. Звичайно, будь-який орган, створений з нуля, має пройти якийсь період становлення. Але ніколи не буде такого, щоб абсолютно всі були задоволені його роботою. Можливо, з часом доведеться вдосконалювати якісь елементи системи антикорупційного законодавства. Проте наразі все рухається, як треба. На користь цього свідчить те, що з ВАКС, на переконання деяких практикуючих колег-адвокатів, неможливо «домовитись». Це є для суду своєрідним компліментом.
— А коли, нарешті, відбудеться запуск ІР-суду?
— Законодавча база для цього вже є. Основна проблема — відсутність ВККС. І хоча це питання потроху рухається, мені складно чітко назвати дату запуску. Якийсь час буде потрібний для конкурсних процедур з добору членів ВККС. Потім Комісія має зібратися, організувати роботу, визначити пріоритетність напрямків. Гадаю, ми матимемо склад ВККС десь через 3–4 місяці, можливо, через півроку. А далі робота ВККС, у першу чергу, на мою думку, має зосередитися на ліквідації кадрового голоду судів першої та апеляційної інстанцій, бо з цим у країні справжня біда. Хоча ці процеси можуть відбуватись і паралельно — врешті, ВККС сама має вирішити питання пріоритетності.
— Однією з глобальних проблем сьогодні є перезавантаженість судів. Чи здатні альтернативні методи вирішення спорів розв’язати цю проблему? Чи достатньо законодавчого регулювання для запуску інституту професійних медіаторів?
— Ми прийняли законопроєкт, який є доволі рамковим та невеликим за обсягом. Перед цим медіатори працювали без законодавчого регулювання. Тим не менш, вони працювали, бо є запит на медіативне вирішення спорів. Як буде працювати професійна спільнота медіаторів, залежить виключно від них самих. Законопроєкт частково популяризує медіацію, адже частині суспільства такий інструмент врегулювання спорів невідомий. Для самих медіаторів кон’юнктура складається досить сприятливо, адже негативні тенденції по затягуванню вирішення спорів у судах мають підштовхнути багатьох звернути увагу на це питання. Справа лише за медіаторами, яким варто залучати клієнтів та демонструвати суспільству успішні кейси. Якщо справа піде в такому напрямку, судді самі будуть мотивовані надавати сторонам можливість використати медіацію для вирішення спору. Вже зараз на багатьох профільних форумах і адвокати, й судді говорять про медіацію з симпатією. Хоча є й ті, хто виражають неприхований скепсис. Безумовно, у медіації в Україні є перспектива. Про це свідчить, зокрема, іноземний досвід. Недарма Pravo-Justice та інші міжнародні проєкти вже тривалий час підтримують спільноту українських медіаторів.
— Ми поговорили про медіацію, про третейські суди. Але професійна спільнота також багато говорить про запровадження інституту мирових суддів. Як Ви ставитесь до нього?
— Запровадження цього інституту було однією з передвиборних обіцянок нашої партії як елемент підвищення довіри до судової гілки влади та залучення громадян до здійснення судочинства. Після вирішення більш нагальних питань з ВРП і ВККС у нас, нарешті, дійшли руки до розробки законодавчої бази задля запуску інституту мирових суддів. Більше місяця тому Мін’юст ініціював попередню зустріч з залученням нардепів та суддів ВС, щоб обговорити запровадження цього інституту. Наразі Мін’юст проводить моніторинг роботи цього інструменту в інших країнах. Загалом існує декілька моделей інституту мирових суддів. Перша — це імплементація його в судову систему. Це більш складно, адже потребує внесення змін до Конституції України. Друга модель передбачає запуск мирових суддів на базі органів місцевого самоврядування. Це більш легкий шлях. Але в будь-якому разі стосовно цієї теми відбудеться ще не одна дискусія. Наприклад, а чи точно мировим суддею має бути юрист? На мою думку, це не так. Для ряду нескладних справ, за умови чітко виписаної процедури, суддею може бути не юрист, а людина, яка має певний досвід та користується в межах громади повагою та авторитетом. Тим паче, бажано, щоб ці посади були виборними. Скепсис щодо цього інституту також є, та якщо грамотно відпрацювати все на рівні законодавства, гадаю, проблем не виникатиме. За моїми прогнозами, вже в наступному році ми можемо отримати принаймні законопроєкт.
— Про переваги ЄСІТС багато говорять, і це дійсно круто. Які з них, на Вашу думку, найзначиміші? Чи є ризики? Наприклад, чи достатній захист, враховуючи останні події, які наразі широко обговорюються спільнотою в соціальних мережах, щодо можливості внесення третіми особами змін у тексти судових рішень?
— Я би назвав питання цифровізації судів одним з головних у проведенні судової реформи. Судам потрібне осучаснення, вони мають стати більш доступні для громадян. Наразі ЄСІТС може запускатись у судах. Головне, щоб сам суд був до цього готовий. Кілька модулів цієї системи вже були запущені на початку жовтня. Функціонування ЄСІТС має розширюватись і ставати ще більшим і доступнішим. Бо це швидкість передачі документів між учасниками процесу і судом, між сторонами, між інстанціями судової системи тощо. Це мінімізація корупційних ризиків, бо машина хабарі не бере. Проблема в тому, що можна було б це зробити швидше, але заважає тотальне недофінансування судової системи. Цей напрям у 2020 р. фінансувався за остаточним принципом, хоча робота над цим проєктом тривала ще з 2017 р. Якщо говорити про недоліки ЄСІТС, то захист інформації стоїть на першому плані. Сказати, що наразі є абсолютно безпечні системи обміну даними, було б не дуже коректно.
Навіть судочинство в паперовому вигляді має ризики, адже справи можуть згоріти або якимось іншим чином фізично зіпсуватися, окремі матеріали можуть бути підроблені чи замінені. Питання захисту буде завжди стояти на порядку денному в будь-якій електронній системі. Ми намагаємося залучити до розвитку ЄСІТС і Мінцифри, і міжнародних партнерів, аби спільними зусиллями швидше впровадити цей проєкт. Цим питанням займаються робоча група в Комітеті та координаційний комітет з питань реалізації та впровадження цифрового проєкту у сфері правосуддя, створений при ВРП. Крім ЄСІТС, існують й інші програми по цифровізації та осучасненню судочинства. Наприклад, відповідний функціонал у «Дії» — оплатити адміністративний штраф чи ознайомитись з інформацією про судове засідання, виконавче провадження стосовно себе. Це сфера діяльності Мінцифри, і ми з ними постійно контактуємо з приводу цих питань. Також є ряд проєктів, які можуть бути профінансовані міжнародними партнерами. Наприклад, застосунок «Е-Суд», розроблений за підтримки ПРООН. ЄБРР реалізує проєкт по онлайн-вирішенню спорів. Усі ці питання почали активно рухатись у другій половині 2021 р. Маємо сподівання, що це все продовжиться і у 2022 р.
— Є близько 15 модулів ЄСІТС, що знаходяться в розробці. Які з них найперспективніші?
— Враховуючи недостатнє фінансування, вирішено зосередитися на запровадженні єдиного державного реєстру виконавчих документів, модулі фіксування засідань технічними засобами та відеотрансляціях, на розширенні підсистем «Електронний суд» та «Електронний кабінет», електронного кабінету судді та підсистеми управління персоналом, господарськими питаннями, підсистеми автоматизованого розподілу справ, а також системи взаємодії з «Укрпоштою». Запуск роботи цих модулів має забезпечити економію державних коштів та загалом покращення всього українського судочинства.
— Ви — співголова робочої групи з питань оптимізації Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України. Мова йде про вдосконалення, усунення спірних процесуальних норм? Яка мета та завдання внесення таких змін до процесуальних кодексів? Чи долучають до роботи суддів та адвокатів?
— Наша робоча група досить велика, адже ми взялись відразу за 3 кодекси. Група поділена на 3 підгрупи — по кожній з юрисдикцій. Я координую напрям адміністративної юрисдикції. Є певні напрацювання по концептуальним напрямам, які будуть реалізовані в якості пропозицій і проєктів для подальшого обговорення з усіма юрисдикціями. Не виключено, що результатом роботи групи стануть відразу кілька законопроєктів. Один з них вирішить технічні питання, інший — більш концептуальні та потенційно політизовані. Це робиться з метою швидшого запровадження необхідних змін. Учасники робочої групи працюють досить активно і націлені на результат. Ми розуміємо особливості юрисдикцій і водночас намагатимемось уніфікувати процесуальні норми всюди, де це можливо.
— Правники, науковці і практики дискутують навколо питання скасування Господарського кодексу. Як це може вплинути на здійснення господарського судочинства та судову систему в цілому?
— Не можу однозначно сказати, що Господарський кодекс є рудиментом, але враховуючи досвід судової практики, навіть суди господарської юрисдикції у своїй роботі застосовують більше Цивільний кодекс України. Думка про скасування Господарського кодексу має право на життя. Я швидше прихильник, ніж противник такої ідеї. При цьому не варто забувати, що у Господарському кодексі України є позитивні моменти, і при його скасуванні їх треба переносити або в Цивільний кодекс, або в окремі закони. Не думаю, що скасування Господарського кодексу кардинально вплине на вирішення господарських спорів. Тим паче, це не призведе до знищення системи господарських судів.
— Які основні завдання стоять перед Комітетом у 2022 р.?
— Про окремі напрями роботи Комітету я вже згадував (парламентський контроль за формуванням ВККС та оновленням ВРП, роботу над процесуальними кодексами). Вони, звичайно, стоятимуть на порядку денному у 2022 р. Крім того, Комітет працюватиме над удосконаленням законодавства про виконавче провадження — відповідний законопроєкт готується до другого читання; над вже зареєстрованими законопроєктами щодо судово-експертної діяльності; над законопроєктами, які передбачають створення суду присяжних. Очікуємо президентський законопроєкт про «нову мапу» загальних судів першої інстанції, яка відповідатиме новому районному поділу і передбачатиме «укрупнення» судів (відповідні пропозиції напрацьовані робочою групою при Комітеті). У планах також — розробка законопроєкту щодо лобістської діяльності. Опікуватимемося й конституційним судочинством: до другого читання вже підготовлено законопроєкт «Про конституційну процедуру», який є «процесуальним кодексом» для КСУ, а в планах — удосконалення конкурсної процедури добору суддів Конституційного Суду України. Ну і, звичайно ж, робота над вже існуючими законопроєктами і тими, які будуть подані в наступному році.
Окремо хотів би зупинитися на напрямах роботи підкомітету, який я очолюю. У нього 2 головних напрями роботи: виконання рішень ЄСПЛ та альтернативні способи вирішення спорів. Про другий напрям я вже розповів — це третейські суди чи мирові суди (це залежатиме від обраної моделі), арбітраж, удосконалення медіації, якщо в цьому виникне необхідність. Щодо рішень ЄСПЛ, то проблематика їх виконання досить складна, і простих рішень накопичених проблем тут немає. Багато питань треба вирішувати з виконавчою владою. Тут в нас запланована комплексна робота. Будемо координуватись з Мін’юстом, Кабміном. Потрібні комплексні зміни чи навіть нова редакція Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Будемо працювати також над питаннями введення окремої інституції в складі виконавчої гілки влади по виконанню рішень ЄСПЛ. Такий уповноважений має бути вищий рівня міністерства, адже тут мають залучатись і Мін’юст, і Мінсоцполітики, і Мінфін, і Держказначейство, і Пенсійний фонд.
Також є питання державних мораторіїв. Мін’юст влітку робив з приводу цього спеціальне дослідження. Мораторії мають бути переглянуті, а більша їх частина — скасовані. У цьому напрямку теж вистачає роботи. Тож, як бачите, займатися є чим, нудьгувати точно не доведеться.