За останні роки цукрова промисловість України значно зменшила обсяги свого виробництва. Ті цукрові заводи, що лишились, належать переважно агрохолдингам; вони рентабельні завдяки власній сировині. Хоча тих потужностей, що є зараз, вистачає для задоволення потреб внутрішнього ринку, інвестори чекають на політичну та економічну стабільність, щоб вкласти кошти в цукровий бізнес і вивести галузь на новий експортний рівень. Про ці та інші питання ми погворили з заступником директора з юридичних питань ТОВ "Сігнет Холдинг" Володимиром Кірічевським.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
- Пане Володимире, в якому стані наразі перебуває цукрова промисловість України? Чому за останні роки значно скоротилося виробництво цукру?
- З часів незалежності в Україні з кожним роком скорочуються посівні площі цукрового буряку та знижуються обсяги виробництва цукру, а останні 10 років були справжнім випробуванням на міцність для галузі.
Декілька криз перевиробництва цукру призвели до різкого падіння внутрішніх цін та, як наслідок, до тотального закриття цукрових заводів, багато з яких і досі не відновлені. У 1990 р. в Україні працювало 192 цукрових заводи, у 2013 р. – 38, у 2014 р. – 48, у 2015 р. – 37, а станом на 22.09.2016 р. в Україні працює 30 цукрових заводів.
Заводи, які розпочали сезон переробки цукросировини у 2016 р. (за областями): Вінницька – 6, Волинська – 2, Житомирська – 1, Київська – 4, Кіровоградська – 1, Львівська – 1, Полтавська – 4, Тернопільська – 3, Харківська – 4, Хмельницька – 1, Черкаська – 2. З початку сезону заводами перероблено 1442,9 тис. тонн цукрових буряків та вироблено 194,4 тис. тонн цукру.
Основними причинами низхідного тренду цукрового виробництва в Україні були та залишаються:
- відсутність чіткого законодавчого регулювання ринку цукру в Україні;
- державне регулювання цін на цукор;
- коливання цін на внутрішньому ринку через сезонність виробництва;
- висока собівартість вирощування цукрового буряку, у порівнянні з зерновими культурами;
- застосування «давальницьких» схем переробки цукрових буряків (радянський спадок);
- дефіцит обігових коштів, відсутність пільгового кредитування.
Експерти стверджують, що тенденція скорочення виробництва продовжиться. Цукровари застрягли у «порочному колі» відсутності інвестицій і ринків збуту, тому відмовляються від вирощування буряка на користь більш дешевих (з позиції виробничих витрат) пшениці, кукурудзи, сої та інших культур.
Незважаючи на перелічені вище негативні явища, в Україні є виробники, які продовжують нарощувати виробництву цукру І категорії, що має великий попит на зовнішніх ринках. Вони закуповують іноземну техніку, використовують закордонне насіння та хімічні засоби захисту, що позначилося і на зростанні рівня врожайності цукрових буряків в Україні, особливо за останні роки.
- Які перспективи розвитку цукрової галузі?
В цілому, цукрова промисловість України знаходиться у занедбаному стані, однак це питання необхідно розглядати комплексно. Існує чимало питань, після вирішення яких виробники побачать привабливість галузі та знову почнуть сіяти цукровий буряк.
По-перше, відкриття ринку земель с/г призначення в Україні. Вирішення цього питання могло б сприяти залученню інвесторів та відновленню підприємств у тих місцях, де є матеріальна база і трудові ресурси, адже виробництво цукру – це складний матеріало-, енерго-, трудомісткий процес, що потребує застосування передових технологій та фінансування.
Тут є певні зрушення, але вони поки що не працюють. Наприклад, ініціатива Міністерства аграрної політики та продовольства щодо змін у законодавстві стосовно впровадження можливості продажу прав на довгострокову оренду земельних ділянок с/г призначення. Такий закон надасть можливість залучення кредитів для аграріїв під заставу оренди.
По-друге, потреба в модернізації виробництва через високу енерговитратність та залежність від цін на газ. Згідно з даними профільної асоціації «Укрцукор», в Україні усього лише 11 заводів, які вже повністю або частково перейшли на альтернативне паливо. Використання вугілля, торфу, пелетів, мазуту або біогазу дозволяє цим виробникам знизити собівартість в середньому на 3-5%.
Великі компанії з диверсифікованим виробництвом, які (крім власних ресурсів) мають доступ до зовнішнього фінансування, можуть дозволити собі модернізацію, але невеликим виробникам це поки що не по кишені.
По-третє, відкриття нових зовнішніх ринків збуту. Після падіння цін на внутрішньому ринку та закриття російського ринку виникла потреба у пошуках нових ринків збуту. Україна вже торгує цукром з Євросоюзом (за квотним принципом), з Киргизстаном, Казахстаном та Молдовою, але експортний потенціал галузі набагато більший.
Крім 30 заводів, що працювали у 2016 р., є ще 53 заводи, які на сьогодні законсервовані, але можуть швидко увійти у стрій, відновивши виробництво цукру на тих підприємствах, що зараз знаходяться у майже зруйнованому стані.
Міністерство аграрної політики наразі проводить велику частину роботи щодо налагодження міжнародних відносин, ініціюючи торговельні місії у країни африканського континенту та Азії.
За даними НАЦУ «Укрцукор», за вересень 2016 р. українські виробники експортували 39,9 тис. тонн цукру, що є найбільшим місячним показником за останні 5 років. Найбільшими імпортерами українського цукру у 2016 р. виступають: Шрі-Ланка – 11,52 тис. тонн, Грузія – 6,43 тис. тонн, Азербайджан – 4,62 тис. тонн, М’янма – 4,24 тис. тонн, Таджикистан – 2,28 тис. тонн.
По-четверте, державне регулювання цін на цукор. Це одна з найбільших проблем галузі, адже цукор входить до переліку так званих «соціальних продуктів», націнку на які держава встановила на рівні 15% для виробників та 15% для ритейлерів, а за таких умов рентабельність виробництва дуже низька.
- На шляху до євроінтеграції держава робить певні кроки назустріч бізнесу. Чи відчуває ці кроки Ваш бізнес?
- Так, певні позитивні зміни відбуваються. Проте якщо говорити про виробництво цукру, то тут ще багато складнощів.
Держава регулює обсяги виробництва цукру та цукрових буряків, встановлює обов’язок декларування наявного обсягу цукру у відповідних підприємств, встановлює мінімальні ціни та інше (ЗУ «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру», далі – Закон). Постановою КМУ від 22.09.2016 р. №656 Уряд в рамках Закону тимчасово скасував лише положення щодо встановлення мінімальних цін.
Наразі я можу сказати, що очікування бізнесу від цієї постанови вже не виправдалися, особливо щодо дерегуляції ціноутворення на цукор та цукрові буряки. Урядовці скасували лише встановлення мінімальних цін, тоді як цукровики також очікували скасування квоти на поставку цукру на внутрішній ринок та інших положень щодо виробництва й реалізації цукру.
- Питання ефективності державного регулювання цін на продовольчі товари обговорюється досить давно. При цьому експерти ринку вказують на необхідність повного скасування такого регулювання. На Вашу думку, чи доцільна повна ліквідація?
- Ми усі чекали на повне скасування, якого, на жаль, не сталося. В Мінекономрозвитку обґрунтовують необхідність поетапного проведення дерегуляції через необхідність моніторингу поведінки учасників ринку. Остаточна ліквідація державного регулювання цін можлива лише у разі досягнення позитивних результатів.
Представники Міністерства неодноразово зазначали, що ціни на продукти, які штучно регулюються, ростуть в середньому на 20% швидше, ніж ціни на решту продуктів. Тобто 20 років державного регулювання ціноутворення продовольчих товарів ще не довели його неефективності, тому необхідно ще 3 місяці перехідного періоду!
Очевидно, що державне регулювання ціноутворення наразі не виконує свого основного завдання – захист соціально вразливих верств населення. Воно лише створює перепони на шляху розвитку бізнесу у вигляді додаткових витрат для виробників, які потім на собі відчують споживачі.
- Пілотний проект Уряду стосовно дерегуляції цін розрахований лише на 3 місяці. Чи виправдає очікування представників бізнесу 3-місячна «свобода» щодо встановлення цін на продовольчі товари?
- Особисто я маю великі сумніви, що за 3 місяці ми побачимо позитивний результат. Зміни набрали чинності з 01.10.2016 р., а в цей період формуються ціни на продовольчі товари нового врожаю. Існують речі, на які ми не можемо впливати (наприклад, погодні умови та врожайність), від яких значною мірою залежатимуть ціни на продукцію нового врожаю.
Не можна оминути й певні спекуляції великих гравців ринку, які маніпулюють цінами незалежно від врожаю. Отже, найімовірніше, в результаті ми отримаємо абсолютно нові ціни, які зростуть, у порівнянні з минулим роком. Враховуючи гіркий досвід, представники бізнесу намагатимуться максимально використати такий проект уряду, що перш за все відчують споживачі.
До того ж усі ми добре запам’ятали, що означає саморегулюючий ринок, на прикладі підвищення цін на гречану крупу. Тоді її ціна менше ніж за рік зросла на 270%.
- Яких саме кроків від держави очікують виробники цукру?
Насамперед, всі без винятку виробники прагнуть функціонувати в умовах вільної конкуренції та захищати інтереси свого бізнесу в правовому полі з мінімальним втручанням із зовнішнього середовища.
Наразі ми чекаємо від держави скасування механізму державного регулювання виробництва та реалізації цукру й цукрових буряків шляхом внесення змін до Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» (чи повним скасуванням дії вказаного Закону) та відповідних постанов КМУ, зокрема постанови КМУ від 20.01.2016 р. №23.
Не відповідають сучасним ринковим умовам положення вищезгаданого Закону, що стосуються встановлення/регулювання квоти на поставку цукру (в тому числі на внутрішній ринок – квота «А»), а також встановлення/регулювання мінімальних цін на цукрові буряки та на цукор (скасування нижньої межі цін при укладанні угод купівлі-продажу як на цукрові буряки, так і на цукор (в тому числі в межах квоти «А»)).
- Що необхідно, аби цукрова галузь запрацювала на повну?
Для оздоровлення ринку потрібно вирішувати проблеми комплексно на всіх етапах, де існують бар’єри для нормального функціонування бізнесу й адекватної забезпеченості людей.
Для модернізації та розвитку виробництва цукру необхідні інвестиції. Однак через нестабільну економічну та політичну ситуацію ні вітчизняні, ні іноземні інвестори не готові вкладати кошти в Україну. Інвестори вже сьогодні готові придбати старі цукрові заводи, що не працюють, за умови стабілізації політичної ситуації та прийняття вищезгаданого законодавства.