16 червня у Прес-центрі Інформаційного агентства ЛігаБізнесІнформ відбувся круглий стіл на тему «Заочний розгляд справ: проблеми і перспективи». У заході взяли участь судді, практикуючі юристи, адвокати, науковці. Під час круглого столу учасники обговорили питання щодо доцільності існування заочного провадження, а також найбільш актуальні проблемні питання, пов’язані з заочним розглядом справ, та перспективи законодавчого вдосконалення інституту.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Круглий стіл розпочався з дискусії, чи потрібен взагалі інститут заочного розгляду справ.
Суддя апеляційного суду м. Києва Олена Лапчевська зазначила, що заочний розгляд справи, в першу чергу, орієнтований на те, щоб скоротити час розгляду справи і вирішення спору, отримати судове рішення і виконати його. Питання, яке виникає – це повідомлення відповідача. В останній період склалась певна практика не отримувати повідомлення. А тому головне – отримати зворотнє повідомлення, що відповідач отримав повідомлення. Друге питання – яким чином суд повинен встановити поважність причин неявки відповідача, якщо особа не з’явилась в судове засідання, не надіслала суду жодного повідомлення? Це питання буде вирішене, лише якщо відповідач оскаржить заочне рішення. Суддя зазначила, що доцільно було б підготувати пам’ятки щодо того, що отримує і що втрачає позивач при такому розгляді, і пам’ятку для відповідача.
Водночас, Володимир Бобрик, к.ю.н., завідуючий відділенням Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва ім. академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України, висловив сумнів щодо доцільності заочного провадження. Якщо подивитись на зміни, які пропонуються, то не передбачається запровадження заочного розгляду в інші процеси. На думку пана В.Бобрика, винесення заочного рішення тягне не позитивні моменти, а ускладнення, оскільки лише затягується фінальне вирішення спору. Насправді, зазначив науковець, зміст і сутність заочного розгляду справи пов’язана з наслідками неявки відповідача на судове засідання. І, в даному випадку, чи є якась потреба створювати якісь процедури, відмінні від законного порядку? Адже, за неявки відповідача до суду, суд може розглядати справу як в заочному порядку, так і в звичайному порядку. Науковець зауважив, що, на його думку, на сьогоднішній день цей інститут себе переродив, він відмирає, доцільності в ньому для сторін, в першу чергу – для позивача, немає, для відповідача – він створює лише додаткові можливості для зловживань, для затягування фінального вирішення справи. Внаслідок цього виникає проблематика ускладнення процесу в цілому. На думку пана В.Бобрика, цей інститут потребує, якщо не повної відміни, то дуже істотної модернізації і привнесення таких норм, які б створювали додаткові гарантії як для відповідача, так і для позивача.
Натомість, суддя-спікер Апеляційного суду Київської області Людмила Сушко зазначила, що коли законодавець вводив в ЦПК таку норму, як заочне рішення, він виходив, перш за все, з того, що метою цього заочного рішення було викликати саме відповідача до суду. Це основна мета заочного рішення. Приймаючи ці норми, законодавець ставив за мету саме явку відповідача до суду. Раніше у нас цієї норми не було і були дуже великі зловживання зі сторони відповідача щодо затягування розгляду справи і порушення строків розгляду справи. Також пані Л.Сушко додала, що сама ідея заочного рішення є правильною, оскільки вона спонукає відповідача з’являтись до суду і з’ясувати, які до нього є претензії, висловити свою думку, надати заперечення, надати відповідні докази.
Радник ЮФ «Василь Кісіль і Партнери» Олег Качмар, водночас, зауважив, що уся судова реформа, яка сьогодні проводиться, направлена на розвантаження судів, скорочення проваджень, на те, щоб зробити процес більш ефективним і швидким. Тому, навіть якщо дивитись лише з цієї точки зору, чи потрібен інститут заочного розгляду справ, він не створює проблем. Якщо є будь-які нюанси, які потрібно уточнити, відкоригувати, врегулювати, то це потрібно зробити.
Партнер ЮФ «Арбітрейд» Андрій Шульга, відзначив, що з його практики, цей інститут реально працює. Працює він тоді, коли реально відповідач не цікавиться справою. Таких випадків багато. Особливість заочного рішення полягає в тому, що відповідач, перед тим, як оскаржити заочне рішення до апеляційного суду, зобов’язаний спочатку звернутися з заявою про перегляд цього рішення в суд першої інстанції. Вирішуючи справу, суд завжди бере до уваги, а чи будуть підстави оскаржити це рішення, чи не скасують заочне рішення. Коли суддя розуміє, що відповідач, який був повідомлений, не з’являється, прийде до суду із заявою про перегляд, то суддя набагато швидше прийме заочне рішення, ніж якби це був звичайний розгляд справи. Якби цього інституту заочного розгляду не було, то більшість справ не закінчувалось би так швидко, як зараз, при заочному рішенні.
При цьому, усі учасники круглого столу зійшлись на тому, що існує проблема з набранням заочним рішенням законної сили і його виконанням. Пані Л.Сушко зазначила, що, фактично, приймаючи заочне рішення, відповідач не знає про наявне рішення, рішення ним не отримується. Законодавцю треба внести зміни і чітко прописати, яким чином заочне рішення вступає в законну силу - або чітко виходити з моменту після проголошення якийсь термін, або після, якщо навіть відповідач не отримав це рішення, відраховується певний час і рішення набуває законної сили. Пані О. Лапчевська, водночас, зазначила, що позивач повинен знати, що в часі він економить, начебто, на процесі розгляду, але потім оцей час вступу рішення в законну силу немає кінця, оскільки тут є зловживання. В кодексі написано, що заочне рішення вступає в законну силу з моменту вручення. Що вважати ознайомленням відповідача з рішенням суду? Те, коли він отримав безпосередньо рішення суду, чи те, коли він сам прийшов, або його представник з дорученням? В матеріалах справи є те, що вони ознайомились з матеріалами справи, в тому числі і з рішенням суду, яке там знаходиться, але офіційно під розпис копію рішення не отримали? Як правило, відповідач з’являється, коли вже йде на виконання, коли вже є постанова про відкриття виконавчого провадження, коли йде накладення арешту на майно, коли в реєстрі це все. Треба, щоб були чітко прописані саме процесуальні норми, щоб не було двояких тлумачень.
Також, під час круглого столу були обговорені питання, пов’язані з переглядом заочних рішень в апеляційній та касаційній інстанціях.
Суддя О. Лапчевська зазначила, що перше питання, яке постає перед апеляційним судом – це коли є заочне рішення і відповідач подає апеляційну скаргу, а не подавав заяву про перегляд заочного рішення в першій інстанції. У такому випадку ми повертаємо апеляційну скаргу, роз’яснюємо стороні її право на подачу такої заяви. Друге питання – коли в матеріалах справи є і апеляційна скарга, і заява про перегляд заочного рішення від відповідача. Також апеляційна інстанція повертає такі справи, щоб суд першої інстанції розглянув заяву і в подальшому вирішив питання, чи є підстави для скасування заочного рішення. Відносно касаційної інстанції – це вже загальний порядок розгляду після нас. Коли справа повертається після скасування до суду апеляційної інстанції, коли вища інстанція вказує, що не зробив суд апеляційної інстанції, розглядаючи вказаний спір, фактично вища інстанція спонукає нас до того, щоб ми працювали за суд першої інстанції. Це процесуально треба відрегулювати.
Науковець та практикуючий юрист, старший викладач Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва ім. академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України, к.ю.н., Богдан Левківський погодився з колегами, що дійсно на сьогоднішній день найбільше навантаження на суд апеляційної інстанції. І суд апеляційної інстанції у даному випадку позбавлений можливості відправити до суду першої інстанції на новий розгляд дане питання. Також, у деяких випадках судове рішення набуває законної сили, сторони пропустили строк на апеляційне оскарження, і виникає питання, як бути у випадку, коли виконання рішення вже відбувається, а іде перегляд заочного рішення в апеляційному порядку? Як бути в цьому випадку - на разі, чинне законодавство не говорить. Тому необхідно звернути і на це увагу, для того щоб усунути цю прогалину в новому процесуальному кодексі.
Радник ЮФ «Василь Кісіль і Партнери» О.Качмар, крім того, доповнив, що на практиці часто має місце ситуація, коли позивач, наприклад, змінив предмет або підставу позову, збільшив чи зменшив розмір позовних вимог, а суд першої інстанції не виконав вимогу частину 3 статті 224 – не відклав розгляд справи, для того щоб повідомити відповідача про такі зміни, зроблені позивачем, і виніс заочне рішення. Якщо дивитись на це питання з точки зору, чи є це порушення підставою для скасування заочного рішення апеляційним чи касаційним судом, то потрібно виходити з повноважень апеляційного і касаційного суду. Якщо ми говоримо про апеляційну інстанцію, то апеляційний суд може скасувати рішення суду, якщо порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи. Не будь-яке порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення. Якщо говорити про касацію, то підставою для скасування судового рішення касаційним судом є таке порушення норм процесуального права, яке призвело до неможливості встановлення фактичних обставин справи. Тому, те, що суд виніс заочне рішення і не повідомив відповідача про зменшення позивачем розміру позовних вимог – це не є підставою для скасування заочного рішення, оскільки це не те порушення, яке призводить до неправильного вирішення справи чи невстановлення фактичних обставин справи. Тим більше, в принципі, не може бути скасоване законне і справедливе судове рішення з одних лише формальних міркувань.
Наприкінці, учасники круглого столу обговорили зміни, які пропонуються проектом нового Цивільного процесуального кодексу України в частині заочного розгляду справ, підвели підсумки.
Пан Б. Левківський відзначив, що інститут заочного розгляду з’явився з метою створення умов для дотримання строків розгляду цивільної справи, створення можливостей для захисту порушеного оспореного права самому позивачеві у тому випадку, коли відповідач систематично ухиляється. Проте, на жаль, ні проект, ні чинний кодекс не дає відповідь на те питання, в якому саме судовому засіданні і за умови першої чи повторної неявки має відбуватися заочний розгляд. На жаль, і в проекті нового ЦПК немає терміну повторної неявки. Тому треба зважати на це, оскільки заочний розгляд справи часто відбувається при розгляді сімейно-правових спорів, зокрема, розірвання шлюбів. І щоб у нас не виникало ситуацій, які у нас виникають останнім часом, коли один з подружжя звертається до суду про розірвання шлюбу, інший про це навіть не знає, отримує за відповідача усю судову документацію, усі судові виклики, суд проводить заочний розгляд, а відповідач - дізнається про наявність судового рішення про розірвання шлюбу вже через тривалий час, коли надходить позовна заява про призначення судового розгляду про стягнення аліментів. Завершуючи, пан Б. Левківський, погодився, що заочний розгляд створює проблеми реалізації рішення, виконання судового рішення у часі, оскільки відповідач може зловживати, а позивач є незахищеною особою у даному виконанні рішення, однак, наголосив, що дана процедура має бути прописана, а її збереження є доцільним.