Конституційний Суд України 17 березня 2020 р. ухвалив рішення у справі за конституційною скаргою Татькова Віктора Івановича щодо відповідності Конституції України окремих положень ч. 5 ст. 190, п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 309 Кримінального процесуального кодексу України (далі - Кодекс).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "ВРП визнала конкурс на посади члена ВККС таким, що не відбувся".
Про це повідомляє відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу.
Рішенням Конституційний Суд визнав такими, що відповідають Конституції України, положення Кодексу щодо заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання з метою приводу.
Так, вирішуючи порушене в конституційній скарзі питання, Суд виходив із того, що затримання з метою приводу є винятковим, короткостроковим процесуальним заходом, який застосовується зі спеціальною метою, зумовлений протиправною поведінкою підозрюваного, обвинуваченого та спрямований на виконання завдань кримінального провадження.
"Визначене положення ч. 5 ст. 190, п. 1 ч. 3 ст. 309 Кодексу якраз спрямоване на недопущення затягування розгляду питання про обрання стосовно підозрюваного чи обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, забезпечення обов’язковості виконання судового рішення, а також на запобігання порушенню розумних строків кримінального провадження. Відтак, на думку Конституційного Суду, таке нормативне регулювання застосовується з легітимною метою, обумовлено необхідністю забезпечення раціональної процедури і є пропорційним та обґрунтованим.
Водночас вказана законодавча заборона не позбавляє підозрюваного, обвинуваченого права на судовий захист. Положення Кодексу не тільки встановлюють судовий контроль за дотриманням його прав і свобод під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу, продовження строку дії або зміну запобіжного заходу, а й передбачають інший механізм судового захисту - можливість подання заперечень проти ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання з метою приводу під час підготовчого провадження в суді. До того ж дія ухвали про дозвіл на затримання з метою приводу безпосередньо залежить, зокрема, від факту припинення протиправної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, оскільки така ухвала втрачає законну силу з моменту з’явлення підозрюваного, обвинуваченого до слідчого судді, суду (пункти 1, 2ˡ ч. 3 ст. 190 Кодексу)", - зазначили у КСУ.
Крім цього, Суд дійшов висновку, що процесуальні права та обов’язки учасників кримінального провадження з різним процесуальним становищем є неоднаковими, що зумовлено різними процесуальними функціями, які мають бути реалізовані під час кримінального провадження суб’єктами з відповідним процесуальним статусом.
Читайте також: "Висновок експерта проти свідчень потерпілого: програє держава, якщо сумнівається - ЄСПЛ".
Таким чином, КСУ підкреслив, що, запровадивши оспорюваними положеннями Кодексу нормативне регулювання, законодавець забезпечив досягнення справедливого балансу між процесуальними правами та обов’язками сторін обвинувачення і захисту. На думку Суду, таке регулювання забезпечує можливість сторонам довести свою позицію і найбільш ефективно реалізувати свої процесуальні права та обов’язки у кримінальному провадженні.
Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним і таким, що не може бути оскаржене.