Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими у жовтні 2024 року.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: «КСУ провів 53 засідання та ухвалив 38 актів: результати роботи Суду за січень»
Про це повідомляє пресслужба ВС.
У справі MEDVID v. Ukraine ЄСПЛ оцінив запроваджений законами України від 18 жовтня 2022 року № 2690-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» та № 2689-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» механізм скоротності покарання у виді довічного позбавлення волі у світлі дотримання вимог за ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на предмет дієвості та ефективності. І хоча заявник скаржився на те, що такий механізм на практиці не працював, ЄСПЛ констатував відсутність порушення конвенційних вимог після 3 березня 2023 року щодо нього, тобто після внесення змін у всі підзаконні нормативно-правові акти, якими було остаточно впроваджено цей механізм. Таким чином, законодавчим шляхом було усунуто проблему відсутності в Україні реальної перспективи скоротності покарання у виді довічного позбавлення волі на певний строк, що спричинила констатацію порушення ст. 3 Конвенції, зокрема, рішенням ЄСПЛ «Пєтухов проти України № 2».
У справі MACHALICKÝ v. the Czech Republic заявник скаржився на порушення його прав за ст. 6 Конвенції з огляду на те, що національні суди у своїх рішеннях про відхилення його позову про відшкодування шкоди за порушене проти нього кримінальне провадження, закрите через закінчення строків притягнення до відповідальності, виснували, що підставою для відхилення було вчинення заявником протиправного діяння. ЄСПЛ, констатуючи порушення п. 2 ст. 6 Конвенції в аспекті права на презумпцію невинуватості, зауважив, що сама по собі відмова виплатити заявникові за рахунок державних коштів компенсацію, яку він вимагав, не порушила б ст. 6 Конвенції в цьому аспекті. Проте до такого порушення призвела аргументація та формулювання, використані цивільними судами, які прямо вказували на вчинення заявником кримінального правопорушення.
Справа AMERISOC CENTER S.R.L. v. Luxembourg висвітлює проблемні питання процедури арешту активів, вірогідно здобутих злочинним шляхом, у разі їх знаходження за кордоном. Так, на кошти компанії-заявника зі штаб-квартирою в Сан-Хосе, які стверджувано становили майже всі її активи та були розміщені в банку Люксембургу, було накладено арешт на підставі запиту про міжнародну взаємну правову допомогу, виданого прокуратурою м. Ліми (Перу). Водночас законодавством Люксембургу був передбачений механізм обов’язкового повідомлення про накладення такого арешту лише банку, який на свій розсуд повідомляв клієнта. У цій справі банк не повідомив компанію-заявника про арешт її коштів, що спричинило пропуск нею десятиденного строку подання заперечень. Національні суди, до яких звернулася компанія-заявник, не усунули цей недолік відсутності справедливого балансу між втручанням у право на мирне володіння майном та суспільним інтересом, що полягав у боротьбі з організованою злочинністю та запобіганням незаконному використанню в небезпечний для суспільства спосіб майна, що спричинило констатацію ЄСПЛ порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
З усіма оглядами практики ЄСПЛ, які підготував Верховний Суд, можна ознайомитися за посиланням.