17 травня 2024 року відбулася Третя щорічна науково-практична конференція «Міжнародне кримінальне право в національних та міжнародних судах». Організаторами заходу виступили Верховний Суд, Українська асоціація міжнародного права та Програма підтримки ОБСЄ для України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У межах заходу учасники обговорили питання щодо:
- відповідальності за злочин агресії проти України в національному й міжнародному кримінальному праві;
- міжнародно-правових стандартів та практики переслідування за воєнні злочини в національному кримінальному судочинстві;
- перспектив Міжнародного кримінального суду, викликів, які постають перед ним, та практики МКС;
- кримінальної відповідальності за злочини проти довкілля.
На початку заходу з вітальним словом виступили Станіслав Кравченко, голова Верховного Суду, та Ольга Буткевич, президентка УАМП.
За словами пана Кравченка, стабільність і мир у світі залежать від здатності держав працювати разом, дотримуючись міжнародного права та взаємовизнаних принципів: «Тільки шляхом спільних зусиль та взаємного розуміння ми зможемо подолати виклики, які ставить перед нами сучасний світ. Варто врахувати, що після Другої світової війни, яка забрала життя понад 40 млн людей, світова спільнота, об’єднавшись, почала активно шляхи запобігання подібним трагедіям у майбутньому. Одним із ключових кроків у цьому напрямі стало створення відповідних міжнародних демократичних інституцій, зокрема ООН… Однак, попри всі зусилля, нинішня ситуація з повномасштабним вторгненням росії на територію України є наполегливим нагадуванням про необхідність удосконалення наявних міжнародних механізмів для забезпечення безпеки від актів агресії».
Голова ВС зазначив, що станом на 16 травня цього року за період повномасштабного вторгнення рф зареєстровано вже понад 130 000 кримінальних проваджень за воєнними злочинами.
«Документовані факти свідчать про скоєння численних воєнних злочинів, включно зі стратами українських військовополонених, нападами на цивільних осіб, незаконним позбавленням волі та захопленням заручників, катуванням, зґвалтуванням та іншими формами сексуального насильства, а також бомбардуванням будь-якими засобами мирних міст, селищ, будівель, які не є воєнними об’єктами тощо. Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні у своєму звіті за 26 березня 2024 року, серед іншого, задокументувала 32 випадки позасудових страт українських військовополонених», – розповів він.
Пан Кравченко також вказав, що воєнні злочини, скоєні росією, порушують основні принципи гуманності та прав людини, тому відповідальність за ці злочини та компенсація шкоди є нагальною потребою для досягнення справедливості та відновлення порушених прав та інтересів людей. Так, до місцевих судів уже передано майже 1900 кримінальних проваджень про воєнні злочини, з яких понад 1000 уже розглянуто судами першої інстанції, майже 100 справ переглянуті в апеляційному порядку, а 11 справ розглянуто в касаційному порядку.
Ольга Буткевич наголосила на нагальності створення міжнародного трибуналу щодо злочину агресії росії та білорусі проти України. На її думку, мають бути певні відмінності від Нюрнберзького трибуналу, який став безумовним проривом у міжнародному праві. Хоча й було щодо Німеччині та Японії вжито низку заходів після проведення самого суду (зміни до конституції тощо), необхідно їх також ужити, за словами пані Буткевич, і зараз щодо країни-агресора, адже покарання злочинців без дієвих гарантій неповторення злочину не може вважатися ефективною протидією міжнародного права, його грубим порушенням.
Агресія проти України
Перша сесія заходу мала тему: «Відповідальність за злочин агресії проти України в національному та міжнародному кримінальному праві». Її модерувала Олександра Яновська, суддя ККС ВС.
На початку панелі голова ВС Станіслав Кравченко розповів про правову позицію Великої Палати ВС щодо застосування ст. 437 КК України (планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни). Він розповів, що одним із головних аспектів кожної правової системи будь-якої країни є законодавство, яке визначає, зокрема, що є злочином, і передбачає відповідальність за його вчинення.
«У воєнний час цей аспект набуває особливого значення, оскільки кримінально-правові норми стають інструментом не лише захисту наших громадян, а є превентивним заходом. Принаймні так планується та визначається. В контексті повномасштабного вторгнення рф правова система нашої країни стикається з викликами та завданнями, зокрема адаптацією законодавства та судової практики до сьогоднішніх умов», – сказав голова ВС.
За його словами, ще у 2017 році законодавець дав українським судам нові можливості забезпечення єдності судової практики, зокрема необхідність формування правового висновку по спірних правовідносинах, яке може формувати як звичайна колегія під час розгляду справи, так і передаючи на розгляд об’єднаної палати, ВП ВС тощо. Ці засоби, вказав голова ВС, вдалося розвинути до того рівня, щоб можна було вважати їх ефективними.
Далі слово взяв Антон Кориневич, к.ю.н., посол з надзвичайних доручень МЗС України, який розповів про відповідальність за злочин агресії проти України (міжнародний і національний вимір). Він розповів, що після Нюрнберзького та Токійського трибуналів у міжнародному праві не було органу, який би займався злочинами агресії.
«Тобто ми сьогодні вперше намагаємося створити орган, якого настільки довго не існувало. І це пов’язано з багатьма причинами, серед яких є політична ситуація, «холодна війна» тощо. Але активізація міжнародного кримінального права в 90-х роках призвела до того, що почали більше говорити про необхідність того, щоб Міжнародний кримінальний суд (МКС) мав юрисдикцію щодо злочину агресії», – вказав він.
На його думку, створення міжнародного трибуналу є інституційною основою, а злочин агресії уособлює війну як таку, тобто відповідальність за цей злочин є по суті відповідальністю за всю війну. Він розповів, що МКС має обмеження щодо розслідування злочинів агресії (тому Україна й вийшла з пропозицією створити міжнародний трибунал) – може здійснювати юрисдикцію лише у двох випадках:
1) якщо обидві держави – агресор і жертва – ратифікували Римський статут і Кампальські поправки 2010 року щодо злочину агресії (надали можливість МКС розслідувати «найвищий злочин» за міжнародним законодавством як злочин агресії);
2) коли Рада Безпеки ООН передасть ситуацію на розгляд МКС, що наразі, за словами пана Кориневича, є неможливим.
З темою: «Між Нюрнбергом та Кампалою: злочини проти миру в Кримінальному кодексі України та судовій практиці» виступив Олександр Водянніков, старший співробітник проєкту Програми підтримки ОБСЄ для України. Він зазначив, що злочини агресії (проти миру) пов’язані з міжнародно-публічним правом – у цьому аспекті ці злочини становлять вторинну (похідну) норму, оскільки відповідальність виникає у випадку порушення первинної норми ius ad bellum. Водночас не всі акти, що кваліфікуються як «агресія» згідно з міжнародним правом, є злочином за загальним міжнародним правом – тільки агресивна війна (war of aggression).
Також на заході виступив онлайн Клаус Кресс, габілітований доктор юридичних наук, професор, директор Інституту права міжнародного миру та безпеки Кельнського університету, Німеччина, який розповів про значення індивідуальної кримінальної відповідальності за злочин агресії для міжнародного правопорядку.
Воєнні злочини
Друга сесія мала тему: «Міжнародно-правові стандарти та практика переслідування за воєнні злочини в національному кримінальному судочинстві». Її модерувала Наталія Антонюк, заступник голови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Микола Гнатовський, к.ю.н., суддя Європейського суду з прав людини від України, виступив онлайн із темою: «Практика Європейського суду з прав людини у справах, пов’язаних із національним переслідуванням за воєнні злочини». Він розповів, що визначення злочину агресії в КК України значною мірою ґрунтується не на сучасному стані міжнародного права, а на Нюрнберзькому визначенні, яке «дійшло до України транзитом через росію».
«ВП ВС своєю постановою від 28 лютого показала, що може працювати, так би мовити, в сучасному плані й спиратися на міжнародне право, яке є зараз. Україна буде сильна лише тоді, коли переслідування за всі ці злочини будуть здійснюватися відповідно до стану звичаєвого міжнародного права… І так само із воєнними злочинами. Дійсно законодавець (у широкому сенсі цього слова, оскільки Верховна Рада свою роботу виконала щодо реформування інституту воєнних злочинів у КК України)… не виконав свою роботу, зокрема президент України, який із неконституційних причин не підписав відповідно прийнятий Верховною Радою закон (принаймні у спосіб, який не передбачений Конституцією, на жаль). Через це Верховний Суд залишився на самоті з тим, як йому працювати з воєнними злочинами, зокрема ст. 438 КК України – у тому вигляді, в якому вона й була у 2001 році включена до КК України», – сказав пан Гнатовський.
Далі слово взяв Микола Мазур, суддя ВП ВС, який розповів про судову практику щодо воєнних злочинів. За його словами, за час повномасштабного вторгнення місцеві загальні суди ухвалили щонайменше 80 вироків (воєнні злочини – ст. 438 КК України). На даний час, сказав суддя, 100% вироків, ухвалених за цією статтею, є обвинувальними.
Також він навів актуальну судову практику щодо злочинів:
1) вирок Солом’янського районного суду м. Києва від 23.05.2022 (справа №760/5257/22);
2) вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 27.04.2023 (справа №733/923/22) – розстріл автомобіля ВАЗ із цивільними особами;
3) вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.01.2024 (справа №369/3120/23) – розстріл двох цивільних охоронців автосалону в спину;
4) вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 29.01.2024 (справа №748/3511/23) – розстріл військовополоненого;
5) вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02.11.2022 (справа №751/2659/22) тощо.
Микола Пашковський, к.ю.н., науковий співробітник НДІ вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України, адвокат (виступав онлайн), розповів про відповідальність командирів, начальників згідно з міжнародним кримінальним правом (виклики для українських судів під час розгляду справ за ст. 438 КК України).
За його словами, є різні рівні залученості командирів до вчинення порушень міжнародного гуманітарного права (МГП), зокрема від прямої участі відрізняти причетність командирів до порушень законів і звичаїв війни, коли вони здійснюють контроль над підлеглими, що вчиняють відповідні порушення МГП, але не вживають заходів, пов’язаних із запобіганням, припиненням або переслідуванням таких порушень.
Адвокат розповів, що в міжнародному кримінальному праві та іноземному національному кримінальному законодавстві існують два підходи до криміналізації командної відповідальності. Перший підхід – коли невиконання такого зобов’язання криміналізується як окремий вид або форма відповідальності (зокрема, такий підхід використано у ст. 28 Римського статуту).
Другий підхід полягає в криміналізації невиконання командирами, начальниками своїх обов’язків за ст.ст. 86-87 Першого протоколу як окремого кримінального правопорушення. Це, вказав Микола Пашковський, пропонується зробити в законопроєкті №7290, який наразі зареєстровано у Верховній Раді. Він також вказав, що якщо обирати другий підхід, то виникають виклики для суддів, слідчих і прокурорів, зокрема з’ясування, якою нормою КК України встановлена кримінальна відповідальність за бездіяльність командирів і чи витримується вимога законності.
Також на заході онлайн виступив Крешимір Камбер, старший юрист Секретаріату ЄСПЛ, із темою: «Зобов’язання розслідувати воєнні злочини та притягати винних за них до відповідальності: приклад Хорватії», а офлайн – Клаус Гоффманн, старший прокурор, член дорадчої групи з питань міжнародних злочинів, який розкрив тему судочинства щодо воєнних злочинів у Німеччині.
За словами пана Гоффманна, Римський статут було імплементовано в Німеччині у 2002 році. На розгляді наразі є Кодекс злочинів проти міжнародного права, в якому пропонується:
1) посилити права потерпілих;
2) запровадити нові злочини (сексуальне рабство як воєнний злочин, нові заборонені засоби ведення війни тощо);
3) розширити доступ до усного перекладу для міжнародних ЗМІ та надавати судові рішення англійською мовою в загальній базі даних / у світлі важливості національної судової практики щодо міжнародних злочинів;
4) сприяти відеозапису важливих судових процесів над воєнними злочинами з наукових або історичних причин.
МКС
Третя сесія стосувалася Міжнародного кримінального суду (а саме сучасних реалій). Модератором панелі був Расім Бабанли, д.ю.н., перший заступник керівника Апарату Верховного Суду.
Микола Говоруха, начальник відділу Департаменту протидії злочинам в умовах збройного конфлікту Офісу Генпрокурора, розповів про співробітництво України з Міжнародним кримінальним судом. За його словами, до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну співпраця з МКС відбувалася в межах попереднього вивчення ситуації в нашій державі.
«Ситуація з розслідуванням міжнародних злочинів в Україні є досить унікальною, оскільки ми здійснюємо розслідування під час «гарячої» фази війни. Це мало свій вплив на співпрацю з МКС. Мені так здається, що вперше в історії має місце така тісна взаємодія органів прокуратури та правоохоронних органів із МКС. Це унікальний досвід як для нас, так і міжнародної інституції. Ми бачимо додану вартість взаємодії з МКС – насамперед це перевантаженість правоохоронної системи, а також правосуддя. Наразі зареєстровано понад 130 000 воєнних злочинів, вчинених на території України. Це величезний обсяг – зрозуміло, що не остаточний і ще зростатиме. З таким обсягом роботи, на мою думку, не впорається жодна з систем правоохоронних у світі», – сказав він.
Також онлайн слово взяв Віталій Гутник, д.ю.н., професор кафедри міжнародного права ЛНУ імені Івана Франка, який розкрив тему воєнних злочинів у практиці МКС. Він розповів, що головна відповідальність за притягнення до відповідальності за воєнні злочини покладається на держави, а яких вчинені такі злочини. Серед іншого, такі зобов’язання випливають із Женевських конвенцій про захист жертв збройних конфліктів 1949 року та Додаткового протоколу I до них 1977 року.
Професор зазначив, що найбільше кримінальних проваджень за вчинені міжнародні злочини в межах національних правопорядків було відкрито після Другої світової війни. Так, окрім декількох тисяч справ у Німеччині, окремі європейські держави також відкривали кримінальні провадження за міжнародні злочини. Найвідомішими є французькі справи проти Клауса Барбі (глави гестапо в Ліоні), Поля Тув’є (пронацистського колаборанта) та Моріса Папона (високопоставленого чиновника французького режиму Віші), які були засуджені за злочини проти людяності в 1987, 1994 і 1998 рр. відповідно, після тривалих судових розглядів.
Крім цього, на панелі онлайн виступили Юлія Моток, професорка міжнародного права, суддя ЄСПЛ, та Фабрісіо Гварілья, керівник Гаазького офісу Міжнародної організації з розвитку права, колишній директор відділу прокуратури МКС, а офлайн – Костянтин Задоя, професор кафедри кримінально-правової політики та кримінального права Навчально-наукового інституту права КНУ імені Тараса Шевченка.
Питання екології
Четверта панель, яку модерувала Наталія Хендель, к.ю.н., координаторка Центру міжнародного гуманітарного права УАМП, мала назву: «Кримінальна відповідальність за злочини проти довкілля».
Ольга Буткевич, д.ю.н., президентка УАМП, розповіла про злочин екоциду. За її словами, з появою зброї масового ураження питання щодо впливу на навколишнє середовище у збройних конфліктах набуло своєї актуальності (раніше це було не так, оскільки люди воювали за допомогою зброї, яка не завдавала шкоди довкіллю), а загалом це питання зараз навіть стає такою ж зброєю, як і суто воєнні.
«Усе це змусило світову спільноту пильніше поставитися до екологічних проблем і задуматися над перспективою визнання злочину екоциду в міжнародному праві… Особливість екоциду – те, що він може бути не миттєвою шкодою, а повільно поширюватися й бути тривалим у часі, змінюючи довкілля та спосіб життя людей і поколінь», – розповіла вона.
Тимур Короткий, к.ю.н., віцепрезидент УАМП, розповів агресія росії проти України має, зокрема, й катастрофічні наслідки для довкілля. Він заявив, що подолання наслідків екологічної катастрофи, відновлення довкілля України, компенсація агресором шкоди довкіллю, притягнення до відповідальності за воєнні злочини проти довкілля та злочин екоциду є окремими елементами щодо відновлення справедливості щодо України.
«Довкілля як об’єкт захисту МГП та притягнення до відповідальності за його порушення не мають достатньої історії та практики – власне ми з вами її формуємо тут і зараз. Саме досвід України в питанні притягнення до відповідальності за воєнні злочини проти довкілля та злочин екоциду має велике значення не лише для забезпечення відворотності покарання за воєнні злочини, а й просування на національному та міжнародному рівнях концепції злочину екоциду та кримінальної відповідальності за нього», – сказав пан Короткий.
Також на панелі виступили Кейт Макінтош, професор Університету Каліфорнії, школа права Лос-Анджелесу (онлайн), Вейн Джордаш, керуючий партнер Global Rights Compliance, та Максим Попов, радник Генерального прокурора.