14 грудня 2020 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив у задоволенні касаційної скарги департаменту Пенсійного фонду України на рішення суду апеляційної інстанції про стягнення з Фонду судового збору на користь позивача.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "ВС розглянув справу стосовно невиплати військовослужбовцеві компенсації за речове майно".
КАС ВС роз’яснив, що надання органам пенсійного фонду пільги щодо звільнення від сплати судового збору не є підставою звільнення відповідача від участі у розподілі судових витрат відповідно до ст. 94 КАС України. Отже, при задоволенні позовних вимог особи, яка не є суб’єктом владних повноважень, усі понесені нею судові витрати, у тому числі судовий збір, сплачений при поданні позову, підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача – суб’єкта владних повноважень, у цьому випадку – департаменту ПФУ.
(Постанова КАС ВС від 14 грудня 2020 року у справі № 308/1637/16-а)
15 грудня Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглянув справу № 918/390/20 за позовом ФОП до територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».
Рішенням АМК встановлено, що позивач і третя особа вчинили порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій щодо спотворення результатів торгів із закупівлі послуг їдалень з організації безкоштовного харчування малозабезпечених одиноких громадян та інших верств населення, які отримують соціальні послуги в Територіальному центрі соціального обслуговування м. Рівного.
КГС ВС залишив без змін постанову Північно-західного апеляційного господарського суду, якою скасовано рішення Господарського суду Рівненської області та відмовлено в позові.
(Постанова КГС ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 918/390/20)
16 грудня Касаційний цивільний суд у складі ВС розглянув справу про визнання удаваним договору оренди земельної ділянки та застосування наслідків удаваності.
За цим договором позивач передав земельну ділянку відповідачеві в оренду на 49 років. При цьому сторони домовилися, що орендна плата буде сплачена одразу за весь цей час у розмірі 200 тис. грн. Позивач уважав, що таким чином відповідач мав намір приховати інший правочин, а саме договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладення якого сторони насправді мали на увазі.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову, оскільки договір не передбачає переходу права власності на земельну ділянку.
КЦС ВС скасував рішення попередніх судів та відмовив у задоволенні позову з інших підстав.
Якщо суд визнає укладений договір оренди удаваним, наслідком цього стане застосування до укладеного сторонами правочину правил про договір купівлі-продажу землі сільськогосподарського призначення. Проте такий правочин є недійсним через існування законодавчої заборони на продаж земель сільськогосподарського призначення. Однак позивач не заявляв таких позовних вимог.
Верховний Суд наголосив, що сама вимога про визнання правочину удаваним спрямована на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору, тож обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним та самостійним засобом відновлення порушеного права. Задоволення таких позовних вимог лише призведе до нового спору між сторонами щодо дійсності договору купівлі-продажу земельної ділянки.
(Постанова Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 398/4220/17)
Нагадаємо, КЦС ВС вказав на процесуальні повноваження апеляційного суду при перегляді заочного рішення.