02 вересня 2015, 17:38

Правовий комітет ВР рекомендував два закони щодо реформи системи виконання судових рішень

Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України

Комітет з питань правової політики та правосуддя рекомендує парламенту прийняти за основу проект Закону "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та проект Закону "Про виконавче провадження", повідомляє Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


За дорученням Голови Верховної Ради України від 17 серпня 2015 року Комітет розглянув на своєму засіданні 26 серпня 2015 року проект Закону про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів №2506а та проект Закону про виконавче провадження №2507а, подані Президентом України та визначені ним як невідкладні.

Законопроект №2506а розроблений з метою запровадження в Україні змішаної системи виконання рішень, зокрема, шляхом модернізації органів державної виконавчої служби, а також уведення інституту приватних виконавців.

Для досягнення мети Президентом України пропонується, крім прийняття законопроекту, також, визнати таким, що втратив чинність, Закон «Про державну виконавчу службу» та внести зміни до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, законів «Про страхування», «Про запобігання корупції», «Про судоустрій та статус суддів».

Розглядаючи законопроект, Комітет виходить з такого.

Виконання судових рішень – один із основних критеріїв, за яким громадяни оцінюють спроможність, ефективність і чесність влади. Це безумовне завдання держави, яке має виконуватися без будь-яких компромісів.

Виконання рішення суду є невід’ємною частиною права на справедливий суд. Правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення у правах. Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян і є завершальною стадією судового провадження.

У резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1787 (2011) від 26 січня 2011 року «Виконання рішень Європейського суду з прав людини» відзначається існування основних системних недоліків, які викликають велику кількість повторюваних висновків щодо порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що серйозно підривають верховенство права. Щодо України ці проблеми пов’язані, зокрема, із хронічним невиконанням рішень національних судів.

Невиконання судових рішень негативно впливає на авторитет судової влади, оскільки в такому разі не досягається кінцева мета правосуддя – захист інтересів громадян і реальне поновлення їхніх порушених прав, без належного виконання судових рішень правосуддя втрачає сенс.

Наведена позиція знаходить своє підтвердження і в практиці Європейського суду з прав людини. Право на виконання судового рішення є невід’ємною складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В Україні виконання рішень судів законом покладено на державну виконавчу службу. Основним завданням державної виконавчої служби визначено своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання судових рішень, передбачених законом. Однак, статистичний аналіз поточної ситуації з примусовим виконанням судових рішень державною виконавчою службою, наводить на невтішні висновки та підтверджує нагальну потребу реформування системи виконання рішень з урахуванням реалій сьогодення українського суспільства і дієвого досвіду закордонних партнерів у цій сфері.

Таким чином, запровадження в Україні змішаної системи виконання рішень має стати першим кроком на шляху реформування системи виконання судових рішень і рішень інших органів.

Так, законопроектом пропонується визначити принципи діяльності державної виконавчої служби, посилити правовий захист та гарантії здійснення діяльності державних виконавців.

Задля встановлення і розвитку інституту приватних виконавців Законопроектом передбачається визначити правовий статус приватних виконавців, врегулювати процедури набуття та зупинення права на здійснення діяльності приватними виконавцями, встановити особливості фінансового забезпечення діяльності приватних виконавців, процедури заміщення приватного виконавця, запровадити ведення Єдиного реєстру приватних виконавців України, а також можливість створення ефективної системи самоврядування приватних виконавців тощо.

Законопроектом пропонується встановити новий порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців. Зокрема, рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, а також приватного виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами та іншими особами до суду, який видав виконавчий документ, в порядку, передбаченому законом. Таким чином, законопроектом впроваджується інститут судового контролю за виконанням рішень, що має забезпечити повноцінну реалізацію особою права на справедливий суд.

Законопроект №2507а розроблений з метою підвищення ефективності діяльності органів та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, та забезпечення належної реалізації завершальної стадії судового розгляду – примусового виконання рішень.

Для досягнення мети Президентом України пропонується визначити умови і порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.

Крім того, передбачається внесення відповідних змін до Кодексу законів про працю України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Господарського процесуального кодексу України, Кримінального кодексу України, Земельного кодексу України, Сімейного кодексу України, законів України «Про заставу», «Про нотаріат», «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та низки інших законодавчих актів.

Розглядаючи законопроект, Комітет виходить з такого.

В Основному Законі України визначається, що Україна є правовою державою (стаття 1), органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6), закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8).

Як встановлено частиною п’ятою статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Виконання рішення суду є невід’ємною частиною права на справедливий суд. Правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення у правах. Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян і є завершальною стадією судового провадження, без належного виконання судових рішень правосуддя втрачає сенс.

Право на виконання судового рішення є невід’ємною складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наведене знаходить своє підтвердження і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішеннях по справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Брумареску проти Румунії» від 28 листопада 1999 року, «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року, «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року.

В Україні виконання рішень судів законом покладено на державну виконавчу службу. Основним завданням державної виконавчої служби визначено своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання судових рішень, передбачених законом. Однак, статистичний аналіз поточної ситуації з примусовим виконання судових рішень державною виконавчою службою, наводить на невтішні висновки та підтверджує нагальну потребу реформування системи виконання рішень з урахуванням реалій сьогодення українського суспільства і дієвого досвіду закордонних партнерів у цій сфері.

Одним із можливих шляхів реформування системи виконання судових рішень і рішень інших органів в Україні є запровадження змішаної системи виконання рішень.

Аналіз положень законопроекту дає підстави зробити висновок про введення в Україні інституту приватних виконавців (правовий статус та організація діяльності яких встановлюється проектом Закону про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів №2506а). При цьому, законопроектом визначено перелік рішень, що не можуть виконуватися приватними виконавцями (за якими боржником є держава, державні органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, які фінансуються виключно за кошти державного або/та місцевого бюджетів, або частка держави в статутному капіталі яких перевищує 25%; за якими стягувачами є держава, державні органи; рішення, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності, рішення про вселення і виселення фізичних осіб та інші).

Крім того, законопроектом передбачається розширити перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню; оптимізувати строки проведення виконавчих дій; запровадити автоматизацію процедур виконання рішень шляхом електронної реєстрації документів, повного фіксування процесуальних рішень та виконавчих дій в автоматизованій системі, порядок функціонування, надання інформації та умови доступу до якої визначаються Міністерством юстиції України; посилити відповідальність боржника у виконавчому провадженні, зокрема, істотно підвищити розміри штрафів, що накладаються виконавцем; передбачити формування відкритого Єдиного реєстру боржників; модернізувати механізм адміністрування авансового внеску та виконавчого збору; запровадити можливість реалізації арештованого майна шляхом його продажу на електронних торгах із врахуванням обмежень, встановлених законопроектом; вдосконалити систему відрахувань із заробітної плати та інших доходів боржника, процедуру виконання рішення про вселення стягувача, поновлення на роботі, порядок виконання рішень, за якими боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, порядок зберігання майна, на яке накладено арешт, визначення вартості майна боржника, оцінки майна боржника тощо.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати