Звільнення неповнолітнього від покарання на підставі ст. 105 КК України (звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру) здійснюється без призначення неповнолітньому конкретного покарання, передбаченого санкцією статті закону України про кримінальну відповідальність, за якою його було визнано винуватим.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "КСУ ухвалив рішення у справі щодо конституційності карантинних обмежень".
Про це повідомляє прес-служба Верховного Суду.
Такий висновок зробила Друга судова палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, частково задовольнивши касаційну скаргу заступника Генерального прокурора на вирок апеляційного суду за обвинуваченням неповнолітнього у вчиненні крадіжки (ч. 1 ст. 185 КК України).
Зазначається, що згідно з вироком міськрайонного суду неповнолітнього визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи в приміщенні роздягальні спортивного залу НВК, з кишені куртки таємно викрав належний потерпілій мобільний телефон вартістю 2 300 грн, спричинивши останній матеріальну шкоду на зазначену суму. Особу було засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин, на підставі ст. 105 цього Кодексу звільнено від відбування призначеного покарання та застосовано до неї примусові заходи виховного характеру у виді передачі під нагляд матері на один рік.
Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання та призначив неповнолітньому за ч. 1 ст. 185 КК України покарання у виді позбавлення волі на 6 місяців, на підставі ст. 105 КК України звільнив його від покарання із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру у виді передачі під нагляд матері на один рік. У решті вирок міськрайонного суду залишено без змін.
У касаційній скарзі прокурор указав, що внаслідок неправильного тлумачення положень ст. 105 КК України апеляційний суд незаконно призначив особі покарання.
Як зазначено в постанові ККС ВС, такий вид звільнення від покарання, як одна з форм реалізації кримінально-правового реагування, визначений у частинах 4, 5 ст. 74, ч. 1 ст. 105 КК України, при визнанні особи винною у вчиненні злочину надає можливість засудження цієї особи без призначення покарання, тобто дозволяє відмовитись від призначення конкретного заходу примусу за наявності певних передбачених законом на те підстав.
У такому випадку суд, постановивши обвинувальний вирок, у самому вироку зазначає, що покарання особі не призначається, тобто суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання або засуджує без покарання. Водночас при засудженні особи без призначення покарання один із найголовніших елементів реалізації кримінальної відповідальності − осуд особи, яка вчинила злочин, залишається і відображається в обвинувальному вироку.
Зокрема, проаналізувавши особливості застосування звільнення особи від покарання стосовно неповнолітніх правопорушників, закріплені в розд. ХV Загальної частини КК України, ККС ВС зазначив, що з метою забезпечення особливих потреб цих осіб, які обумовлені недостатністю інтелектуального розвитку, життєвого досвіду, соціально-психологічними особливостями особи, законодавець у положеннях статей 97, 105, 106 КК України передбачив можливість заміни кримінальної відповідальності або покарання примусовими заходами виховного характеру.
При цьому підставою для звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності або від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є можливість їх виправлення без призначення покарання. Можливість такого виправлення випливає з оцінки поведінки неповнолітнього до і після вчинення злочину, його ставлення до навчання, роботи та інших обставин, що свідчать про невелику небезпечність особи неповнолітнього.
Так, у контексті вжитих законодавцем у диспозиціях статей 97, 105 КК розд. ХV Загальної частини КК України термінологічних формулювань − "без застосування покарання" та "не потребує застосування покарання", які по суті є аналогічними за своєю правовою природою і спрямовані на досягнення однієї мети кримінально-правового реагування − виправлення засудженого, можна зробити висновок, що застосування до неповнолітнього інституту звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру здійснюється судом без призначення неповнолітньому конкретного покарання, визначеного в санкції відповідної статті КК України, за якою його було визнано винуватим.
Отже, касаційний суд дійшов висновку, що, постановивши вирок про звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру з одночасним визначенням виду та розміру покарання за вчинене кримінальне правопорушення, суд апеляційної інстанції неправильно розтлумачив положення ч. 1 ст. 105 КК України, що суперечить їх точному змісту та є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
ККС ВС змінив вироки судів, виключивши з них рішення про призначення покарання.
Детальніше з постановою ККС ВС у справі № 161/7253/18 (провадження № 51-2615км19) можна ознайомитися за посиланням.
Нагадаємо, КЦС ВС роз’яснив судам, що за одне незаконне звільнення стягується один середній заробіток.