Уряд прийняв постанову щодо припинення дії Угоди про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав. Як зазначається, за результатами проведеного центральними органами виконавчої влади аналізу міжнародних договорів СНД з економічних питань, Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць СНД застаріла, втратила своє практичне значення.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Коментарі
Олексій Горбатюк, юрист ЮФ «Ілляшев та Партнери»
«02.02.2019 р. набрала чинності Постанова КМУ №50 «Про припинення для України дії Угоди про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць СНД».
Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць СНД була укладена 20.03.1992 р. в м. Києві та передбачала загальні умови укладання, внесення змін та розірвання договорів між суб'єктами господарювання країн СНД відповідно до міждержавних торгово-економічних угод.
Незважаючи на те, що положення Угоди розповсюджувалися на будь-які підприємства, незалежно від організаційно-правової форми та власності, її положення були спрямовані переважно на врегулювання процесу укладання, внесення змін та розірвання договорів поставки товарів саме для державних потреб та/або на державне замовлення.
Ще одна особливість цієї Угоди полягає в тому, що її положення повинні були застосовуватися лише в період переходу держав-членів СНД від планової до ринкової економіки, процес якого для України завершився більше ніж 15 років тому, а отже, наразі Угода немає жодного значення для України та її суб'єктів господарювання.
Сьогодні Україна є учасницею лише однієї так званої міждержавної торгово-економічної угоди з країною-учасницею СНД, при застосуванні положень якої сторони повинні були керуватися Угодою про загальні умови поставок, а саме Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про принципи співробітництва в галузі виробництва і поставок авіаційної техніки, датованої 1993 р.
Однак нині положення зазначеної угоди фактично не застосовуються, вона є дійсною лише де-юре. Таким чином, у недалекому майбутньому варто очікувати припинення дії цієї угоди».
Наталія Ісаханова, адвокат, к.ю.н., партнер АФ «Сергій Козьяков та Партнери»
«У світі немає практично жодної держави, яка могла б успішно розвивати економіку, розраховуючи лише на власні ресурси та ізолюючись від зовнішнього світу. Економічні відносини відіграють важливу роль в економіці кожної держави. Тому колишні держави СРСР, члени Співдружності Незалежних Держав (далі — СНД), усвідомлюючи необхідність формування і розвитку загального економічного простору, що ґрунтується на вільному переміщенні товарів, послуг, робочої сили та капіталів, а також зміцненні прямих зв'язків суб'єктів господарювання, 24.09.1993 р. уклали Договір про створення Економічного Союзу. Головним напрямком інтеграції, виходячи зі змісту Договору, було налагодження ефективного економічного співробітництва як основної передумови подолання кризових явищ та підйому економіки всіх держав-учасниць СНД.
З метою послідовної реалізації положень Договору про створення Економічного союзу, держави-учасниці СНД уклали низку базових багатосторонніх угод, які були покликані створити правові основи економічного співробітництва в межах СНД.
На той момент для України економічні відносини з державами СНД відігравали провідну роль. Як відомо, виходячи з економічної доцільності існування СНД, Україна увійшла до Економічного союзу на правах асоційованого члена та мала намір звести роль СНД до розвитку зовнішньоекономічних відносин з відповідними державами. Одним з аспектів зовнішньоекономічної політики України щодо держав СНД була послідовна активізація участі України в діяльності Економічного союзу держав СНД та зміцнення кооперативних зв'язків у його межах шляхом створення умов для поетапної лібералізації руху товарів, послуг, капіталу і робочої сили.
Основною правовою базою міждержавних економічних відносин у межах СНД були багатосторонні та двосторонні угоди. На підставі норм, які містилися в угодах, держави-учасниці СНД повинні були створити ефективний механізм правового регулювання інтеграційних процесів у зовнішньоекономічній сфері. Основними елементами цього механізму має бути поетапне створення митного союзу держав-учасниць СНД, розробка норм, які сприяли б уніфікації регулювання експорту та імпорту держав-членів СНД, а також активне розширення міжнародної торгівлі шляхом створення широкої мережі торгово-економічних договірних зв'язків з третіми країнами.
Однак процеси економічної інтеграції та створення ефективного механізму їх правового регулювання забуксували вже на перших етапах, коли з'ясувалося, що держави-учасниці не були готові поступатися власними реальними матеріальними інтересами. Як наслідок, зона вільної торгівлі в СНД так і залишилася бажаним проектом.
Враховуючи, що Економічний союз у межах СНД не виконав своїх завдань, Україна почала процеси підготовки до вступу до Світової організації торгівлі (далі — СОТ) та інтеграції в ЄС. Результатом якісної підготовчої роботи, зусиль залучених спеціалістів та урядовців став вступ України до СОТ і підписання Угоди про асоціацію з ЄС.
Питання доцільності участі України в угодах СНД стало більш актуальним після усунення держав-учасниць СНД та органів СНД від обговорення й засудження анексії Криму у 2014 р. У травні 2018 р. Україна припинила свою участь у роботі статутних органів Співдружності.
Це спричинило необхідність проведення Україною всебічного аналізу міждержавних угод СНД, враховуючи зміни у відносинах держав-учасниць СНД, її зобов'язань у сфері міжнародної торгівлі, які Україна несе як член СОТ та асоційований член ЄС, а також сучасних умов ринкової економіки України. Протягом 2018 р. Мінекономрозвитку України спільно з іншими центральними органами виконавчої влади здійснювало аналіз міждержавних угод СНД з економічних питань.
Однією з таких угод була міждержавна Угода про загальні умови поставки товарів між організаціями держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, яка набула чинності 01.07.1992 р. Правове регулювання поставок продукції між підприємствами й організаціями різних держав СНД на початку 90-х років ХХ століття було одним із найважливіших і складних питань. Саме ця угода, дія якої розповсюджувалася на економічні відносини між суб'єктами господарювання (незалежно від форм власності), була спрямована на подолання перешкод і створення правової бази для взаємодії постачальників та покупців з різних держав-учасниць СНД. Цією Угодою регулювалися питання укладання, зміни, розірвання та продовження строку дії договорів, порядку односторонньої відмови від виконання договорів, порядку визначення цін, розрахунків, якості та комплектності товарів, кількості, строку і порядку поставки, майнової відповідальності тощо. Закріплювався принцип свободи та широкої самостійності сторін, що укладають відповідні договори.
За результатами аналізу, Мінекономрозвитку дійшов висновку, що положення зазначеної угоди про загальні умови поставки містять застаріле регулювання часів планової економіки, що є неприпустимим та не відповідає сучасним принципам ринкової економіки в Україні. Це підтверджується сучасним правовим регулюванням господарської діяльності з постачання товарів та наявною практикою укладання відповідних зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в умовах ринкової економіки. Як наслідок, 30.01.2019 р. Постановою Кабінету Міністрів №50 було припинено дію Угоди про загальні умови поставки товарів між організаціями держав-учасниць СНД».