Президент України Володимир Зеленський порушував тему так званих «нульових декларацій» ще до свого обрання. І він далеко не перший Президент України, хто хоче «поставити крапку» у цьому питанні. Проте досвід інших країн, які проводили податкові амністії, свідчить, що їх результати залежать не так від волі політичних лідерів, як від часу та обставин, які можуть бути або надзвичайно сприятливими, або абсолютно хибними. А також можуть бути не зовсім такими, як очікували їхні ініціатори. Про це йдеться у повідомленні веб-сайту BBC News Україна.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: «Президент запустив міжнародний флешмоб відеопривітань із 75-річчям ЮНЕСКО»
Навіщо потрібна податкова амністія
В теорії несплата податків — це злочин. Але під час податкової амністії держава не користується своїм правом карати, а дозволяє вивести з тіні та легалізувати капітал, який його власники здобували, не сплативши податки, або ж взагалі вивели з країни. За це вони мають можливість сплатити менші податки та/або уникнути покарання за їх несплату.
Зазвичай до податкових амністій вдаються країни, що розвиваються, чи країни з низькою податковою дисципліною. Інколи це відбувається після якихось надзвичайних економічних потрясінь чи криз, і тоді метою радше є швидке поповнення бюджету.
Критики податкових амністій, серед яких і МВФ, кажуть, що вони позбавляють сенсу сплату податків тими, хто все сплатив вчасно і повністю. А якщо й мають сенс, то лише як частина ширшої податкової реформи в країні з одночасним посиленням відповідальності за несплату податків уже після амністії.
Що в Україні?
За даними Міністерства економіки, безпосередньо перед запровадженням карантинних заходів навесні ц.р. частка тіньової економіки в Україні становила 31% ВВП. Якщо ж робити оцінки за методом збитковості підприємств, то «тінь» становить аж 38%.
Попередні результати дослідження, проведеного Ernst & Young та Mastercard за домовленістю з Мінекономіки, НБУ та Держстатом, свідчать, що майже чверть української економіки перебуває в тіні. При цьому майже 20% ВВП країни (700 млрд грн) — це тіньова готівка.
У попередні роки обсяги тіньової економіки в Україні були ще більші. Офіційно у Мінекономіки називали цифру у майже 40%, тоді як українські експерти говорили про половину економіки в тіні. За словами голови парламентського фінансового комітету Данила Гетьманцева, у питанні податкової амністії президент Зеленський та його команда орієнтуються на приклад Аргентини.
А що ж в Аргентині?
Очевидно, у президента Зеленського мають на увазі аргентинську податкову амністію 2016–2017 рр. Але в Аргентині була не одна податкова амністія. Як розповідає кореспондентка BBC Mundo Вероніка Смінк, від повернення до демократії у 1980-х в Аргентині було 6 податкових амністій. Вони відбувалися тоді, коли податки, хоч і одні з найвищих у регіоні, були недостатніми, щоб покрити величезні бюджетні видатки, які змушували країну проходити через економічні кризи знову і знову. Дві податкові амністії, у 2008 та 2013 р. за президенства Крістіни Кіршнер дали у скарбницю $910 млн.
Як це робили в інших країнах
Крім Аргентини, у світі існує ще кілька знакових податкових амністій.
В Індії регулярні спроби податкової амністії почалися майже відразу по тому, як країна стала незалежною від Великої Британії, і відбувалися в середньому раз на 10 років. Амністію 1997 р., яку назвали «Схема добровільного розкриття доходів», багато хто вважає успішною, але багато хто й критикує. Тоді ставку оподаткування порівняно з попередніми амністіями знизили до 30%, і до бюджету надійшло $2,5 млрд замість очікуваного 1 млрд.
Ще одна податкова амністія в Індії у 2016 р. принесла до бюджету понад $4 млрд за 4 місяці, а обсяги легалізованих капіталів сягнули майже $10 млрд. Перед цією амністією влада звернулася до близько 700 тис. людей, яких підозрювала в ухиленні від сплати податків. По факту відгукнулися лише 64 тис. Але серед тих, хто взяв участь у амністії, були й, наприклад, власники мережі вуличної їжі в Мумбаї, які задекларували $7,5 млн. Здавалося б, це багато, але тоді урядові аналітики говорили, що індійці мають на закордонних рахунках та в офшорних зонах близько $500 млрд.
Від 1964 р. влада Індонезії, де 1% населення контролює більше половини національного багатства, також вдавалася до кількох податкових амністій, називаючи їх «програмами фіскального заохочення». Перед початком останньої, у 2016 р. індонезійська влада підрахувала, що понад $300 млрд, зароблених в Індонезії, їхні власники зберігають у зонах з пільговим режимом оподаткування, передусім у Сінгапурі. При поверненні цих коштів в Індонезію можна було сплатити удвічі менший податок, ніж тоді, коли задекларовані кошти залишалися б в офшорах. А в Індонезії ці кошти можна було не лише покласти в банк, але й інвестувати у державні облігації чи інфраструктурні проєкти. В результаті сума задекларованих коштів на 66 млрд перевищила очікування, а влада Індонезії назвала цю амністію найуспішнішою у світі. Проте з-за кордону повернулося лише 15% від очікуваного, а доходи бюджету ($8 млрд) були на третину нижчі запланованих.
В Італії, де рахунок податкових амністій пішов уже на десятки, «відбілювання» тіньових капіталів стало чи не національним видом спорту. У ситуацію навіть довелося втручатися Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), експерти якої радили італійській владі взагалі відмовитися від податкових амністій, щоб не руйнувати податкову систему.
Проте амністію 2001–2002 рр., яка збіглася з переходом країни на євро, називають досить успішною. Під час цієї амністії італійцям пропонували задекларувати активи за кордоном і сплатити повну суму податків, залишивши активи там, або сплатити лише 2,5%, повернувши їх в Італію. В результаті за перші 60 днів італійці повернули в країну понад 60 млрд євро і сплатили податків на близько 1 млрд євро. Загалом під час амністії було легалізовано 73 млрд євро, що принесло 1,4 млрд євро податків. Більшість коштів повернулися до країни зі Швейцарії — фактично в італійські філії швейцарських банків. Цю амністію спробували повторити і у 2009 р. зі ставкою оподаткування у 5%, але успіх був уже не таким, хоч до скарбниці й надійшло 4 млрд євро податків. За оцінками італійського уряду, тоді італійці тримали поза межами країни близько 500 млрд євро, з яких легалізували лише 80 млрд.
Здавалося б, італійську податкову дисципліну неможливо порівнювати з німецькою, але і в Німеччині у 2004–2005 рр. була своя амністія капіталів. У такий спосіб уряд країни намагався повернути частину коштів, які заможні німці відправляли на рахунки у Швейцарії чи Ліхтенштейні у 1993–2002 рр., і пообіцяв громадянам, які легалізують тіньові кошти, не вдаватися до кримінального переслідування за несплату податків. Але з виведених з тіні капіталів вони мали сплатити від 25% до 35%. Хоча первинною метою було отримати в бюджет додаткові кошти, до федеральної скарбниці надійшло 1,2 млрд євро замість 5 млрд очікуваних.
На пострадянському просторі прикладом ефективної амністії тіньових доходів називають Казахстан. У 2001 р. там легалізували капіталів майже на $0,5 млрд. Сума, здавалося б, не така й велика, але після цього світові рейтингові агентства підвищили кредитний рейтинг Казахстану. Задекларовані доходи повністю звільнялися від сплати податків і необхідності пояснювати їх походження. А щоб ще більше заохотити власників тіньових капіталів вивести їх з тіні, усі податкові документи декларантів за 1995–2000 рр. були знищені. Одночасно з амністією були знижені податки — на 4% ПДВ і на 5% соціальний податок. Під час наступної амністії 2006–2007 рр. з тіні вивели ще близько $6,7 млрд.