Другий сенат Конституційного Суду України 13 травня 2024 року ухвалив рішення щодо неконституційності окремих приписів Закону України "Про судовий збір" за конституційною скаргою Лопушанського Володимира Михайловича. Про це повідомила пресслужба КСУ.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "ВС визначив, які Повноваження Держпраці визначаються насамперед нормами КЗпП України".
Так, заявник просив суд перевірити на відповідність Конституції України ч. 2 ст. 3, підпункт 9 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674–VI зі змінами (далі – Закон).
Приписами Закону встановлено обов’язок стягувача у виконавчому провадженні сплачувати судовий збір за подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи виконавчої служби за зверненням з апеляційною чи касаційною скаргою на ухвалу судді, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця.
Автор клопотання наголошував, що застосування в остаточному судовому рішенні в його справі приписів Закону, що їх він оспорює, порушує його право на судовий захист та на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб (частини 1, 2 ст. 55 Конституції України) та не забезпечує виконання державою судового рішення й контролю за його виконанням (ст. 1291 Основного Закону України).
КСУ визнав ч. 2 ст. 3, підпункт 9 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674–VI зі змінами такими, що не відповідаю Конституції України (є неконституційними), в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору при поданні апеляційної та касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
Суд наголосив на значущості приписів частин 1, 2 ст. 55 Конституції України щодо права кожного захищати в судовому порядку свої права і свободи, що зазнають порушення або утиску внаслідок рішень, дій або бездіяльності суб’єктів владних повноважень, а також вказав, що приписи третього речення ч. 2 ст. 3, ст. 8, частин 1, 2 ст. 55 Основного Закону України зобов’язують державу запровадити на законодавчому рівні такий юридичний механізм реалізації права особи на судовий захист, який забезпечуватиме процесуальні можливості для реального захисту та поновлення порушених прав і свобод.
"Суд вважає, що право на судовий захист, установлене ч. 1 ст. 55 Конституції України, слід розглядати у зв’язку з основними засадами судочинства, визначеними приписами ч. 2 ст. 129 Конституції України, та з урахуванням права на справедливий суд (складником якого є обов’язок держави виконати судове рішення), гарантованого ст. 6 Конвенції, як його тлумачить Європейський суд із прав людини. Суд констатував, що має місце необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду, оскільки особі, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов’язкового судового рішення, доводиться додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення", – йдеться в повідомленні.
КСУ пояснив, що зазначене вказує на відсутність належних юридичних механізмів реалізації права на доступ до суду, а також свідчить про брак реального судового контролю на стадії виконання судового рішення, оскільки має місце ускладнення практичної реалізації особою її права на доступ до суду, що є порушенням конституційних засад судочинства та принципів цивільного процесуального права.
"З огляду на наведене, ураховуючи те, що особа, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, намагається насамперед усунути наслідки порушення її прав, спричинені невиконанням судового рішення, Суд вказав, що законодавець не діяв відповідно до принципів справедливості, розумності, пропорційності, забезпечення балансу між інтересами держави в стягненні судового збору та інтересами заявника щодо доступу до правосуддя. Суд дійшов висновку, що ч. 2 ст. 3, підпункт 9 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону є такими, що суперечать ч. 1 ст. 8, частинам 1, 2 ст. 55, ст. 1291 Конституції України", – вказали в КСУ.
Визнані неконституційними в зазначеному аспекті приписи Закону втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення КСУ цього Рішення.
Суддя-доповідач у цій справі – Галина Юровська.
Текст Рішення буде оприлюднено на офіційному вебсайті Суду 14 травня 2024 року.