Ліцензування і акредитація медичних закладів завжди були серед «топових» питань, які хвилюють їх керівників і юристів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Тож Комітет Асоціації адвокатів України з медичного і фармацевтичного права ініціював Круглий стіл «Ліцензування і акредитація медичної практики: що нового і на що чекати?», який відбувся 18 вересня 2018 року. У ньому взяли участь керівники закладів охорони здоров’я, лікарі, адвокати, юрисконсульти та інші фахівці як зі столиці України, так і з регіонів. Партнером заходу виступив Український медичний клуб.
Відкриваючи Круглий стіл, Радмила Гревцова, Голова Комітету ААУ з медичного і фармацевтичного права, адвокат, к.ю.н., відзначила, що у період медичної реформи інтерес до правових питань ліцензування медичної практики і акредитації закладів охорони здоров’я тільки збільшився, а коло питань розширилося.
Так, наприклад, за інформацією, розміщеною на сайті МОЗ України, із 40 закладів, які отримали відмову у видачі ліцензії, – 17 не укомплектовано медичними працівниками за заявленими спеціальностями, у 22 відсутнє медичне обладнання і медичні вироби (необхідний мінімум), 12 – це суб’єкти господарювання, де декларуються спеціальності, які не відповідають або відсутні в переліку «Номенклатури лікарських спеціальностей та спеціальностей молодших спеціалістів», затвердженому МОЗ України. Та чи реально «екс-бюджетним» закладам, перетвореним на комунальні некомерційні підприємства, дотриматися вимог щодо Табеля оснащення? Чи потрібно закладам мати локальні протоколи, якщо, з одного боку, МОЗ України не вважає їх необхідними, а, з іншого, Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики й досі вимагають, щоби у закладі були наявні «локальні протоколи (маршрути пацієнтів)»? І подібних питань виникає чимало.
За словами Ігоря Слонецького, начальника Управління ліцензування та контролю якості надання медичної допомоги МОЗ України, проект Постанови КМУ «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», яким усувається низка колізій в законодавстві про ліцензування і акредитацію та дещо спрощується процедура акредитації, вже на погодженні в інших міністерствах.
Зокрема, пропонується внести зміни до Порядку акредитації закладу охорони здоров’я, затвердженого постановою КМУ від 15 липня 1997 року № 765, та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених постановою КМУ від від 02 березня 2016 року № 285.
Наприклад, запропоновано прибрати умову про проходження першої акредитації закладу через два роки від початку провадження діяльності. З Переліку обов'язкових документів, що додаються до заяви про проведення акредитації, пропонується виключити Звіт закладу про лікувальну роботу. Передбачається виключення з Ліцензійних умов вказівки на локальні протоколи тощо.
Також Ігор Слонецький повідомив, що Міністерством проводиться робота щодо перегляду Примірних табелів матеріально-технічного оснащення.
Зараз здобувачі ліцензії (крім тих, які звертаються за отриманням ліцензії на надання первинної медичної допомоги) зобов’язані вказувати реквізити Акту санітарно-епідеміологічного обстеження об’єкта у Відомостях суб’єкта господарювання про стан матеріально-технічної бази. У планах МОЗ України – повністю скасувати необхідність Акту санітарно-епідеміологічного обстеження об’єкта як вимоги для одержання ліцензії на надання медичної допомоги будь-якого рівня.
Учасники Круглого столу підтримали ці нововведення. Водночас було підкреслено, що чимало питань ще потребують належного вирішення.
Про них докладно розповіла Антоніна Нижник, директор ЮК «Медконсалтинг». Наприклад, звідки ліцензіат дізнається про те, що при доповненні чи розширенні ліцензії потрібно подавати не заяву, а лист в довільній формі? Доповідачка відзначила і проблемні моменти заповнення Відомостей суб’єкта господарювання про стан матеріально-технічної бази. Вона також звернула увагу на те, що інформація, розміщена на сайті МОЗ України, інколи відрізняється від текстів документів у чинній редакції.
Максим Баришніков, адвокат, заступник голови Комітету ААУ з медичного і фармацевтичного права, вніс низку практичних пропозицій щодо забезпечення доступу до інформації, які знайшли підтримку у представника МОЗ України. Так, наприклад, він запропонував передбачити на офіційному сайті МОЗ України можливість безпосереднього прямого та відкритого зв’язку між здобувачами ліцензії та відповідними підрозділами МОЗ України через визначення спеціальної адреси електронної пошти та каналу в популярному месенджері, в якому у режимі реального часу здобувачі ліцензії зможуть отримати відповіді на численні запитання, що виникають під час підготовки пакетів документів. Спікер наголосив на важливості переходу на електронне подання документів, зразки й інструкції щодо заповнення яких мають розміщуватися на сайті Міністерства.
Говорячи про ліцензування господарської діяльності з медичної практики, Голова Комітету ААУ з медичного і фармацевтичного права Радмила Гревцова запропонувала учасникам звернути увагу на перспективи запровадження професійного ліцензування лікарів (індивідуального ліцензування).
Влітку на сайті МОЗ України з’явився проект Концепції професійного ліцензування лікарів. На жаль, через відпускний сезон, під час громадського обговорення цьому документу не було приділено стільки уваги, скільки було би варто. Але ще не запізно – він на стадії опрацювання.
«Взагалі-то ідея індивідуального ліцензування спирається на позитивний зарубіжний досвід. Але для того, щоби вона запрацювала на вітчизняному грунті, потрібні принципові кроки: запровадження професійного лікарського самоврядування (яке не слід змішувати із саморегулюванням ринків), внесення концептуальних змін до цілої низки законів, визначення засадничих принципів утворення і повноважень ліцензійної ради тощо», – підкреслила Радмила Гревцова.
Ця проблематика викликала в учасників величезну зацікавленість, тож було вирішено присвятити їй окремий захід.
Не менш цікавим виявилося і питання акредитації. Як показує практика, попри зміни, внесені в Основи законодавства України про охорону здоров’я у жовтні 2017 року (чинні із січня 2018), досі не всі керівники медичних закладів знають про те, що такі заклади можуть проходити акредитацію добровільно.
Головний спеціаліст управління охорони здоров’я Луцької міської ради Тетяна Тарасюк розповіла про «підводні камені», з якими зіштовхуються заклади у процесі акредитації. А член Комітету ААУ з медичного і фармацевтичного права Руслан Совершенний запропонував подумати над питанням, чи доцільно закладам проходити акредитацію, яка тепер добровільна.
Дуже цікавим у цьому плані був виступ Ольги Глухової, аудитора органа з сертифікації «Quality Austria» ISO 9001, ISO 13485, канд. хім. наук.
Як відомо, для отримання вищої акредитаційної категорії потрібна сертифікацію системи управління якістю закладу за стандартом ДСТУ ISO серії 9000. Тож, за влучними словами пані Ольги Глухової, «може вища акредитаційна категорія й нічого особливого не дає, але налагодження системи управління якістю – дає».
Про міжнародні акредитаційні системи в охороні здоров’я розповіла президент Української асоціації медичного туризму Віолетта Янишевська. Адже сьогодні для того, щоби бути конкурентоздатними, деякі українські заклади вже отримали або проходять акредитацію за такими стандартами, як, наприклад, JCI (Joint Commission International).
Cьогодні, у зв’язку з «автономізацією», актуалізується і конкуренція серед вітчизняних медичних закладів. Максим Трембанчук, виконавчий директор Асоціації приватної медицини, наголосив на необхідності створення умов для добросовісної конкуренції.
У час змін все очевиднішою стає необхідність у продуманих і юридично коректних рішеннях. Тож Комітет з медичного і фармацевтичного права ААУ разом з нашими партнерами – Українським медичним клубом та іншими організаціями у сфері охорони здоров’я – узагальнив пропозиції від доповідачів і учасників та готує їх до подання у відповідні державні органи і для ознайомлення спільноти.
За результатами Круглого столу учасниками підготовлені Рекомендації для органів державної влади щодо удосконалення законодавства у сфері ліцензування і акредитації та практики його застосування.