Чи насправді міжнародне право переживає кризу, як останніми десятиліттями стверджують скептики? Вебінар з дискусією на цю тему відбувся за ініціативи студентської спілки Української асоціації міжнародного права. В ролі спікерів в онлайн-заході взяли участь авторитетні вітчизняні правники – Ольга Буткевич, Микола Гнатовський, Тимур Короткий, Антон Кориневич. «Юридична Газета» наводить деякі думки, висловлені під час вебінару.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Ольга Буткевич, президент УАМП, професор кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, д.ю.н:
– Коли йдеться про міжнародне право, то я не дуже добре ставлюся до таких висловлювань як «криза», «колапс» або щось подібне. Це більше риторика публіцистичного характеру, журналістська. Юристи все ж таки мають оперувати термінологією з меншою емоційною забарвленістю.
Також це стосується часто вживаних у суспільстві визначень «гібридні виклики, загрози». Чимало юристів-міжнародників категорично відкидають термін «гібридна війна», вважаючи, що ним прикривається злочин агресії. Комплексний наступ на Україну з боку Російської Федерації розпочався ще до прямої військової агресії (у 2005 р.), поступово охопивши інформаційну, економічну та інші сфери.
Одна з основних проблем, яка існує сьогодні, полягає в тому, що міжнародне право, його норми та принципи, вступають в певну колізію з суто суб’єктивними інтересами (політичними, економічними) держав, політиків, спільнот.
Водночас міжнародне право почало більше контролювати держави в розрізі, скажімо, дотримання прав людини. Тому можна говорити, що саме в останні десятиліття міжнародне право змінилося доволі суттєво. Ми спостерігаємо за активним залученням до міжнародного права громадянських суспільств держав, міжнародних неурядових організацій, правозахисників. Ми бачимо його перетворення з книжкового, розробленого академіками, на практичне та живе право. При цьому простежуються певні негативні тенденції, адже часто процеси залучення не суто фахівців, не юристів призводять до зниження його рівня. Як наслідок, у міжнародному праві з’являється занадто багато загальних фраз, оціночних понять.
Часто міжнародне право критикують за тривалість. Приклад, Нюрнберзький процес, що продовжувався приблизно рік, порівнюють з Міжнародним трибуналом для колишньої Югославії, який тривав майже чверть століття. Часто питають, чому так гальмує? На мою думку, в сьогоднішній довготривалості міжнародного права, тривалості застосування навіть кримінальної юрисдикції можна вбачати певні плюси – міжнародне право більше не визнає свавільного покарання, воно детально аналізує, надає можливість для змагальності сторін.
Тому аналізуючи сучасний стан міжнародного права, я говорила б не про кризу, а про ефективність, яку гальмують політичні інтереси окремих сторін. Чи зможе міжнародне право з цим впоратися? Вважаю, що так.
Антон Кориневич, постійний представник Президента України в Автономній Республіці Крим, заслужений юрист України:
– За майже 2,5 роки роботи на посаді я жодного разу не чув від практиків тез, що міжнародного права не існує або воно «не таке». Також я не чув, щоб ставили під сумнів міжнародно-правові питання.
Підтримка України міжнародними партнерами в питаннях деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій відбувається не просто у зв’язку з тим, що їм подобається Україна і вони хочуть робити це через якусь особливу до нас сердечну прив’язаність. Вони усвідомлюють, що дії Російської Федерації щодо нашої держави з 2014 р. є грубим порушенням міжнародного права, найбільшим з часів Другої світової війни. Відповідно, наші міжнародні партнери підтримують Україну на різних міжнародних майданчиках. Це дозволяє говорити, що міжнародне право існує, його необхідно виконувати, за його невиконання рано чи пізно обов’язково настане міжнародно-правова відповідальність. Воно залишається регулятором міжнародних відносин.
При цьому колеги з урядів інших держав (зокрема, європейських) часто кажуть, що Україна здатна робити більший акцент саме на порушеннях міжнародного права Російською Федерацією, а також що використовуючи таку лінію аргументації, Україна зможе досягти більшої підтримки з боку міжнародних партнерів.
Нині у площині деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій не можна працювати без знання міжнародного публічного права, МГП, міжнародного права прав людини, міжнародного кримінального права та інших галузей міжнародного права. Якщо вже й говорити про кризу, то в тому розрізі, що система колективної міжнародної безпеки на рівні універсальної міжнародної організації не відповідає реаліям сьогодення.
Микола Гнатовський, президент Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (2015-2021 рр.), перший віце-президент УАМП, к.ю.н.:
– Я погоджуюся з тим, що у глибокій кризі перебуває такий проєкт міжнародного права як боротьба з безкарністю за найтяжчі міжнародні злочини. Загалом, міжнародне право – це феномен, що не зводиться до чогось однорідного. Це правова реальність міжнародного середовища, яка була, є і буде. Кожен, хто діє на міжнародній арені, так або інакше ним користується. Наразі Україна як ніхто інший залежить від міжнародного права. Тому не варто піддаватися алармістським вигукам, що все у кризі. Чим менше розумієш предмет, тим більше здається, що ніби «все пропало».
Тимур Короткий, віце-президент УАМП, радник президента з міжнародного гуманітарного права в Товаристві Червоного Хреста України, к.ю.н.:
– Висловлювання про начебто «неефективність» і «кризу» міжнародного права не є новими. В Україні подібні тези час від часу озвучують юристи з національного права, політологи. Одна з наших спільних з професором Наталією Хендель статей на цю тему так і називається: «Вічна криза» міжнародного права».
Вважаю, що скептичне ставлення до міжнародного права «виховується» зі студентства, це недолік юридичної освіти. З часом це призводить до того, що більшість юристів у сфері національного права недооцінюють міжнародне право, не розуміють його, ставляться до нього інструментально та фрагментарно, працюючи лише з окремими конвенціями та не уявляючи, як система працює загалом. Коли вони зіштовхуються з конкретними міжнародно-правовими проблемами, то оцінюють їх крізь призму національної системи права. Саме такий підхід, а також нерозуміння природи міжнародного права підштовхують більшість юристів до висновку, що міжнародне право перебуває у кризі.