Для кондикційних зобов’язань доведення вини особи не має значення, натомість важливий факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212–1214 ЦК України).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: «Суд оштрафував голову Держгеонадра за незаконний продаж ліцензії на розробку родовища»
Обов’язок набувача повернути безпідставно набуте майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності.
Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, повідомляє пресслужба ВС.
Банк звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів. Вказував, що касирка банку зробила помилку, внаслідок чого клієнт безпідставно отримав значну суму коштів, які він відмовився повернути в добровільному порядку.
Справу суди розглядали неодноразово. Останньою постановою апеляційного суду залишено без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову. Судові рішення мотивовані тим, що наданими доказами підтверджується набуття відповідачем коштів без відповідної правової підстави.
У касаційній скарзі відповідач зазначив, що спірну нестачу грошових коштів касирка могла видати іншим клієнтам банку, вказав на відсутність у нього обов’язку з повернення спірних коштів, а також на те, що тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
У відзиві на касаційну скаргу банк зауважив, що обов’язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов’язаний повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
КЦС ВС залишив без змін судові рішення, зробивши такі правові висновки.
Кондикційні зобов’язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм гл. 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред’явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів), від тієї особи (набувача), з якою він не пов’язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Відсутність правової підстави – це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але надалі відпала.
Для кондикційних зобов’язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212–1214 ЦК України).
Обов’язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов’язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення зазначених коштів у порядку ст. 1212 ЦК України.
Посилання касаційної скарги на те, що позивач знав, що в нього немає зобов’язання для видачі спірних коштів, проте здійснював таку видачу, а тому не має права згодом вимагати їх повернення, колегія суддів відхилила.
Суди попередніх інстанцій виконали вказівки суду касаційної інстанції при попередньому скасуванні судового рішення, повно встановили фактичні обставини справи, правильно застосували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини та, надавши обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам на підтвердження факту безпідставного набуття відповідачем грошових коштів, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог банку.
Постанова Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі № 628/1203/19 (провадження № 61-8954св24) за посиланням.