Зустріч у Києві 8 березня генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша з президентом Зеленським мала на меті озвучити спільну позицію стосовно продовження Чорноморської зернової ініціативи. Нинішні домовленості мали закінчитися 18 березня. Замість терміну в 120-ти днів із подальшим переглядом Україна пропонувала пролонгацію угоди щодо експорту збіжжя строком на рік, а також включення до переліку портів відправки двох Миколаївських.
Утім поки що йдеться винятково про «спільну рішучість продовжити дію зернового коридору» – поки що без конкретики у часі. Це випливає із заяв, зроблених Володимиром Зеленським та Антоніу Гуттерешем на брифінгу в Києві.
Що залежить від Туреччини?
Старша аналітикиня Центру досліджень сучасної Туреччини Євгенія Габер вважає, що саме від Туреччини великою мірою залежать реальні можливості продовження зернової ініціативи.
«Організація Об’єднаних Націй дає легітимність зерновій угоді. Включення ООН до Чорноморської зернової ініціативи створює певну рамку аби домовленості сприймалися як правовий режим, нехай і тимчасового характеру. Однак по факту реальні важелі впливу на путіна має Туреччина. Президент Ердоган, коли хоче, то вміє посилати ефективні меседжі кремлівському диктатору», – зазначила вона в ефірі телемарафону єдиних новин. Цей вплив, зауважила експертка, стосується як контролю Туреччиною чорноморського басейну, так і інших питань, в яких Туреччина та рф мають власні інтереси.
Про роль за нинішніх обставин Організації Об’єднаних Націй президент України згадав у більш широкому сенсі ніж суто зернова ініціатива. «Саме зараз і саме Україна захищає цілі та принципи Статуту ООН. А отже, саме зараз і саме в Україні вирішується, яким буде майбутнє ООН та якою буде глобальна роль Організації Об’єднаних Націй», – сказав Володимир Зеленський після зустрічі з Гуттерешем 8 березня.
Хроніка зернової ініціативи
Влітку 2022 року «зернова угода» щодо безпечного експорту агропромислової продукції з України розпочалася з російського ракетного удару.
22 липня у Стамбулі за присутності генсека ООН Гуттереша, президента Туреччини Ердогана, міністра оборони рф шойгу та міністра інфраструктури Кубракова відбулося підписання відповідних документів. Україна підписала угоду з Туреччиною та ООН, росія – окрему «дзеркальну» угоду з Туреччиною та ООН.
Проте вже наступного дня – то було 23 липня російська армія випустила по порту Одеси чотири ракети типу «Калібр». Дві українській ППО вдалося знешкодити. Від влучання решти постраждали об'єкти портової інфраструктури.
«Зерновий коридор» запрацював у строк, а саме 1 серпня 2022-го. Початок деблокади поклав суховантаж Razoni з вантажем кукурудзи до Ливану.
За три місяці – до 29 жовтня, коли рф заявила про призупинення своєї участі в угоді (щоправда, кілька днів по тому рішення вона змінила), з портів «Великої Одеси» (власне Одеса, порти Південний, Чорноморськ тощо) вийшли понад 400 суден сумарно з понад 353 тис. тон продовольства.
Росія за цей час не раз штучно гальмувала домовленості, системно затримуючи огляд кораблів, які прямують через Босфор.
19 листопада дію зернової угоди подовжили іще на 120 днів. При цьому в МЗС рф дали зрозуміти, що саботуватимуть процес, якщо росії щось не сподобається.
Яка альтернатива у морського зернового коридору?
Альтернативний шлях експорту продовольства Україна розглядає через порти на Балтиці, заявив голова комітету Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики Олександр Гайду. За його словами, тривають консультації стосовно можливості доправлення українського зерна залізничним і автотранспортом через територію Польщі у порти на узбережжі Балтійського моря.
До повномасштабної війни 80-85% української аграрної продукції експортувалося морським шляхом – через порти Чорного та Азовського морів. Решта припадала на річкові порти Дунаю. Після 24 лютого 2022 року і до відкриття «зернового коридору» саме Рені, Ізмаїл та «Усть-Дунайськ» перетворилися на єдиний шлях експорту українських зернових. Вони ж навесні 2022 року допомогли вирішити кризи з паливом та сіллю, які виникли в Україні через блокаду внаслідок повномасштабного вторгнення.
При тому, що нинішня пропускна спроможність портів українського Придунав’я недостатня, а їхній наявний флот потребує серйозного поповнення й модернізації, перспективи в них великі. Ба більше, їхня близькість до Румунії як країни НАТО робить річковий транспортний коридор безпечнішим за морський.
Незабаром повноцінним портом може стати поромний комплекс і водночас вантажний термінал Орлівка-Ісакча. Орлівка з української сторони та Ісакча з румунської складуть інфраструктурний об'єкт, у якому порти двох країн будуть розміщені один навпроти одного. Роботи по його створенню тривають.