Українське законодавство про відповідальність за колабораціонізм не враховує норми міжнародного гуманітарного права і переслідує українців, які виконують життєво необхідні функції в окупації, як-от ЖКГ чи медичну роботу. У законодавстві досі чітко не прописано, за яку діяльність в окупації держава може переслідувати громадян. Про це 30 липня 2024 року повідомили представники Центру прав людини ZMINA під час пресконференції, де представили звіт “Виживання чи злочин: як Україна карає за колабораціонізм”.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "КЦС ВС: Засуджений, який відбуває покарання у виправній колонії, має право подати позов без представника".
Станом на 15 червня 2024 року, за даними Служби безпеки України, зареєстровано 9179 кримінальних проваджень за статтею 111-1 КК України (колабораційна діяльність). У Єдиному державному реєстрі судових рішень є 1442 вироків у справах за статтею 111-1 КК України, а найбільше вироків з них (484) по ч. 1 ст. 111-1 (про публічне заперечення російської агресії).
"Третина вироків стосується публічного заперечення російської агресії, 90% цих вироків – про лайки та пости в "Одноклассниках". Кількість вироків за тяжчими статтями зростає, як-от покарання за добровільне зайняття посад в адміністраціях окупантів чи судових та правоохоронних органах, але найбільше вироків все ще виносяться за частиною 1 статті 111-1 ККУ, і це свідчить про збереження фокуса на найпростіших для розслідування справах", – сказала правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк.
Крім цього, в Реєстрі є 11 справ щодо працівників ДСНС та 18 справ щодо працівників комунальних закладів. За словами Синюк, українське законодавство про колабораційну діяльність не відповідає міжнародному праву, адже переслідує тих, хто допомагає підтримувати базові умови для життя в окупації.
“Саме тому законотворці мають передбачити чітке розмежування між діями, які підтримують життя на окупованій території, та діями, які загрожують національній безпеці”, – зазначила вона.
Експертка каже, що правоохоронці та судді майже не вивчають, чи був у підозрюваної людини умисел зашкодити національній безпеці, та не враховують атмосферу примусу і залякування на окупованій території. Правозахисниця також звернула увагу: якщо обвинувачений присутній на судовому процесі, то вірогідність більш м’якого покарання більша. Водночас Синюк зазначає, що наразі майже немає виправдувальних вироків – таких було лише два від 2022 року.
Як зазначається. наразі у Верховній Раді України зареєстровано щонайменше 16 законопроєктів, які стосуються колабораціонізму, проте більшість з них не вирішують проблем, про які зазначають правозахисники. Ба більше, дев’ять законопроєктів пропонують посилення кримінальної відповідальності за співпрацю з ворогом.
Дослідники Центру прав людини ZMINA також оцінювали, як тема колабораціонізму доноситься до суспільства через журналістські матеріали та повідомлення державних органів. Моніторингова платформа Semantrum на замовлення ZMINA проаналізувала 339 536 публікацій в українських медіа різних типів та 25 268 публікацій на сайтах та сторінках держорганів.
Як показав моніторинг, 49% повідомлень правоохоронних органів містили чіткі негативні слова щодо людей, звинувачених або підозрюваних у скоєнні злочинів. Наприклад, слово “злочинець (зловмисник)” є найбільш часто вживаним словом щодо підозрюваних чи засуджених. Причому в більшості з цих публікацій (43%) немає інформації про вирок, а 35% публікацій із фотоматеріалами не містили блюрування обличчя. Водночас у матеріалах медіа відсоток публікацій з чіткою негативною лексикою дещо нижчий – 42%. Водночас 39% з цих публікацій не мають інформації про засудження підозрюваної особи, що може бути маркером порушення презумпції невинуватості. Крім цього, статті та репортажі на тему колабораціонізму часто мають емоційно забарвлений тон: використовуються вирази на кшталт “зрадник”, “колаборант”, “продажна шкура”, що підкреслює негативне ставлення до таких людей і їхніх дій.
Також, на думку представників ZMINA, державна політика покарання за колабораціонізм має враховувати думки громад, які знаходилися під окупацією або досі окуповані. Тож дослідники провели фасилітовані дискусії у громадах Чернігівської, Сумської, Харківської, Херсонської, Луганської та Запорізької областей та виявили, зокрема, що мешканці цих громад прагнуть співмірного покарання колаборантам відносно до їхніх дій. Жителі громад вважають, що однозначно притягати до відповідальності варто тих, хто допомагав окупантам встановлювати владу; хто працював у ворожих адміністраціях чи організував референдуми, вибори; хто працював правоохоронцем чи “силовиком”; хто свідомо поширював пропаганду РФ; хто добровільно надавав окупантам інформацію про проукраїнських громадян тощо.
Водночас опитані мешканці кажуть, що точно не варто карати людей за факт проживання в окупації; за отримання паспорта рф, якщо це потрібно для виживання; за отримання гуманітарної допомоги чи соцвиплат, а також не має бути покарання для медиків та “рятувальників”, які допомагали підтримувати життя в окупації.
“Опитані мешканці мали запит на каральний, кримінальний формат відповідальності, але ця відповідальність має бути співмірною до дій людини. Серед учасників ми бачили, як запит на дотримання стандартів правосуддя, так і низьку оцінку спроможності системи забезпечити це. Саме нереалізований запит на справедливість стає драйвером суворості та жорсткості покарання, і громади готові перебирати на себе ці функції, якщо держава цього не робить”, – зазначив Максим Єлігулашвілі, фасилітатор, експерт Коаліції “Україна. П’ята ранку”, співавтор звіту.
Текст звіту доступний за посиланням.