24 липня 2019 р. один з найвідоміших українських неурядових аналітичних центрів «Центр політико-правових реформ» масштабно презентував розроблену експертами центру Антикорупційну стратегію для держави на наступні чотири роки.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "Проект антикорупційної стратегії для України: основні моменти".
Коментар
Андрій Слюсар, юрист ЮФ «Василь Кісіль і Партнери»
«Документ є комплексним і доволі об’ємним, але ті його положення, які безпосередньо стосуються сфери кримінальної юстиції і з якими я встиг ознайомитися, у випадку їх реалізації державними інституціями, дають підстави для оптимізму.
Після всім відомої сумнозвісної процедури призначення нинішнього Генерального прокурора очевидними є пропозиції стосовно не лише відновлення обов’язкового критерію наявності правничої освіти у претендента на цю посаду, але й запровадження конкурсного порядку її зайняття, а також чітких підстав та процедури звільнення з посади.
Враховуючи абсолютну бутафорність існуючої процедури перевірки прокурорів на доброчесність (яку самі вони для себе і розробляли), цілком логічною є ідея законодавчого закріплення ефективної процедури таких перевірок як для прокурорів, так і для усіх органів правопорядку.
Пропозиції стосовно перезавантаження кваліфікаційних та дисциплінарних органів як суддів, так і прокурорів повністю співвідносяться з численними скандали, які оточували їх роботу в попередні роки. Залучення до цього процесу визнаних міжнародних експертів та громадського контролю дозволить принаймні сподіватися на досягнення якісно іншого результату.
Логічною виглядає і пропозиція зобов’язати адвокатів подавати декларацію родинних зв’язків та створити інструменти для збору інформації щодо професійної етики адвокатів. Оскільки, відповідно до розділу VIII Конституції України, адвокати на рівні з прокурорами є «офіцерами правосуддя», то, вимагаючи істотних фільтрів доброчесності для прокурорів та органів правопорядку, логічно і самим демонструвати ці чесноти.
Враховуючи підвищену увагу і очікування суспільства від діяльності антикорупційного суду, перша й апеляційна інстанції якого формувалися із залученням міжнародних експертів до процедури добору судів, слушною є пропозиція за такою ж процедурою сформувати і касаційну інстанцію у вигляді Антикорупційної палати Верховного Суду.
Пропозиція про обмеження дискреційних повноважень прокурорів, слідчих та керівників органів досудового розслідування в контексті саме антикорупційної стратегії виглядає виправдано. Однак дана проблема природньо поєднується з цілим комплексом необхідних змін до кримінального процесуального законодавства: розвантаження слідчих суддів від невластивих їм повноважень, виправлення численних недоліків та неточностей, викликаних вадами законодавчої техніки та безсистемними змінами до КПК України останніх років тощо. Варто відмітити і слушну пропозицію широкого запровадження медіації та інших альтернативних способів вирішення кримінально-правових конфліктів.
Заслуговують окремої уваги і посилання колег на принцип юридичної визначеності як один з важливих критеріїв при внесенні запропонованих змін до законодавства.
Зважаючи на задекларовані тріумфаторами останніх виборчих кампаній наміри змінювати і покращувати діючі інституції і процедури, а також враховуючи прихід до владних кабінетів цілого ряду представників неурядового сектору та антикорупційних організацій, хочеться вірити, що проведена колегами робота не залишиться припадати пилом, а буде взята за основу для перших законодавчих ініціатив нового скликання Парламенту. В контексті анонсованого тижневого навчального курсу для новообраних депутатів монокоаліції, розробленого представниками неурядового сектору, антикорупційну стратегію можна назвати дуже якісною шпаргалкою, яка допоможе зорієнтуватися з переліком найбільш актуальних проблем у цій сфері та можливих шляхів їх вирішення».