Хвилю обурення в українському суспільстві викликав останній звіт англійської міжнародної неурядової правозахисної організації Amnesty International. В ньому йдеться, що «ЗСУ загрожують мирним мешканцям», що українські військові свідомо наражають мирне населення на небезпеку, «створюючи бази та розміщуючи озброєння в житлових районах, у тому числі в школах і лікарнях, під час оборони від повномасштабного російського вторгнення».
«Юридична газета» зібрала думки про коректність звіту українських правозахисників, юристів-міжнародників, журналістів. Усі вони одностайні: Amnesty International намагається звинуватити не агресора, а жертву агресії.
«Це не про пошук і донесення світові правди. Це – про створення фальшивого балансу між злочинцем і жертвою. Займіться донесенням правди, системної, масштабної правди про те, чим є сьогоднішня росія. Зробіть це хоча би в ім'я цивільних жертв – громадян України, яких накрило російськими снарядами на зупинці громадського транспорту в Торецьку сьогодні», – міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.
«Найбільш шокуюче те, що організація намагається звинуватити жертву агресії, а не агресора. Злочин агресії – той, з якого випливають всі страждання війни, за які врешті-решт несе відповідальність агресор. Дивно й те, що Amnesty International ігнорує той факт, що росія вчиняє проти народу України геноцид. У будь-якому разі прагнути звинуватити жертву агресії і геноциду, коли вона намагається захистити себе від знищення, означає пряму підтримку агресора», – доктор юридичних наук, голова Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко.
«Чудово пам’ятаю, як Amnesty International навмисно викреслювали зі свого щорічного звіту 2016 року всі згадки про те, що репресії в Криму мають переважно етнічний характер і спрямовані в першу чергу проти корінного народу – кримських татар. Ви спотворювали істину, бо боялися, що вам закриють вашу бездонну грантову кормушку в москві. Пам’ятаю, як мені це сором’язливо пояснювали деякі ваші працівники в приватних розмовах. Але сьогоднішнім учинком ви перейшли останній моральний рубікон. Цинічні корисливі адвокати диявола та вороги людства», – журналіст, заступник генерального директора каналу ATR Айдер Муждабаєв. Він дає посилання на свою статтю 6-річної давнини як свідчення системності роботи організації, яку вважає «фейковою правозахисною» і «свідомими маніпуляторами».
«Будь-які спроби навіть побіжно урівняти неспровоковану російську агресію і український самозахист, як це зроблено в матеріалі Amnesty International, – це свідчення втрати адекватності і спосіб знищити свій авторитет. Україна – правова держава. Ми всебічно аналізуємо і даємо оцінку, зокрема – юридичну, подіям на війні, як того вимагають наші зобов'язання. Але ми не дозволимо паплюжити нашу армію, наших захисників. Це я як юрист говорю», – міністр оборони, правник, заслужений юрист України Олексій Резніков.
«Маніпулятивний матеріал, це якщо коротко. Готуємо ґрунтовний аналіз. А зараз наведу аналог із кінця 2014 року, коли група «неупереджених» юристів і чогось там захисників написала «Білу книгу» злочинів Майдану. В ній було з документальною точністю описано, як, де й коли постраждали поліцейські, які охороняли порядок у грудні 2013 та січні–лютому 2014 рр., які «злочини» вчинялись протестувальниками. При цьому зовсім не згадувались «дрібнички» – побиття студентів уночі 30 листопада і жорстоке побиття 1 грудня 2014 року на Банковій – як рушійні причини цих подій і ескалації протистояння. Про відмову від європейської інтеграції там теж не йшлось. Отака маніпуляція, яка перевертає все з ніг на голову. До чого я? Amnesty International теж «забули» про суттєві чинники, які просто нівелюють написане ними, відтак це маніпулятивне поводження з інформацією, – президент Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко.
«Центральною найважливішою ідеєю, яку всі запам'ятають, буде твіт про те, що українська армія наражає на небезпеку цивільних. Армія, яка ціною тисяч власних життів боронить нашу землю від неспровокованої збройної агресії ядерної держави-терориста. Так, і саме ця армія, на думку поважної міжнародної правозахисної організації, несе загрозу цивільним українцям, а не армія країни-агресора. Нічого не переплутала Amnesty International? Здається, високі стандарти, про які так люблять говорити міжнародні організації, поламалися», – директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.
Свою офіційну позицію український офіс Amnesty International оприлюднив тут. Утім, про жодну конкретику як про відповідь на критику в ній не йдеться:
«З початку повномасштабного вторгнення український офіс адвокатує розслідування та допомагає залучити слідчих-криміналістів інших країн до розслідувань воєнних злочинів на території України», – Оксана Покальчук, директорка українського офісу Amnesty International.
«Знаходження в оборонній позиції не звільняє українських військових від дотримання міжнародного гуманітарного права, – заявила генсекретар Amnesty International Аньєс Калламар. – Український уряд має негайно забезпечити розміщення своїх сил подалі від населених пунктів або евакуювати цивільне населення з районів, де діють військові».
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець на це відповів: «Надаючи рекомендації, Amnesty International ніби перебуває в Середньовіччі, де бої велися у відкритому полі за межами фортеці. Ми тримаємо оборону від нападу країни, яка порушує всі можливі норми міжнародного права. Країни, яка ґвалтує, катує і вбиває цивільне населення. Тому саме залишення населених пунктів наодинці із військовослужбовцями російської федерації несе найбільшу загрозу правам людини».