Сьогодні банківську систему України не можна назвати системою. Ми маємо розрізнену мережу фінансових інституцій, повністю залежних і керованих у ручному режимі. Втіливши в собі всі функції законодавчої, виконавчої та судової влади, НБУ не створив дворівневу систему з центральним і комерційними банками. Він втілив у життя мрію кожного українського чиновника, коли діями всіх банків, як і кожного банку окремо, абсолютно бездумно керує НБУ шляхом видачі незліченних постанов, необхідність реєструвати які в Мін'юсті він по суті сам собі скасував.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Що ж ми маємо на початок 2020 р.? За статистикою НБУ, близько 70% банківського сектору в різних галузях зосереджується в руках державних банків. «ПриватБанк», «Укрексімбанк», «Укргаз», «Ощадбанк» та українські банки зі 100% іноземним капіталом здатні замінити всю банківську систему країни, як гіпермаркети замінили продуктові кіоски. Водночас, згідно з тією ж статистикою, близько 50% виданих банківським сектором кредитів є проблемними. Що ж розвивати в такій ситуації? Яку систему? Багато в чому, на превеликий жаль, розвал нашої банківської системи благословили міжнародні інституції (зокрема, МВФ). Однак зробленого не повернеш, а тому потрібно якось виходити з ситуації, що склалася, і зробити все, щоб таке не могло повторитися в майбутньому.
Як же має виглядати банківська система? Необхідно докорінно змінити банківське законодавство, перетворивши систему з чиновницької на ринкову. Роль Центробанку в країні має зводитися виключно до статистичного аналізу ринку (напевно, як і ДФС). Макроекономічні рішення повинен приймати Мінфін, емісія грошей має проводитися через НБУ. Банківському ринку мають бути притаманні такі риси як вільна ринкова конкуренція та стабільне законодавство. Так званий банківський нагляд НБУ не врятував гроші вкладників у жодному банку, а навпаки — наблизив крах банків і банкрутство клієнтів. Тому я почав би з наступного.
- Банк може проводити з грошима всі наявні у світі банківські операції.
Це може відбуватися за умови сплати банком та його клієнтами податків у бюджет, а також у разі дотримання норм ліквідності й достатності капіталу. Весь контроль за відмиванням брудних грошей — це блеф, що надає можливість НБУ тероризувати банки та бізнес. Ніхто не відмиває гроші від торгівлі зброєю, наркотиками та повіями через банківську систему України. Контроль за сплатою податків, про яку нібито так дбає НБУ, швидше призводить до втечі капіталу з України, аніж реально сприяє очищенню системи. Якщо на першому етапі в країні ввести єдиний податок, зобов'язавши банки автоматично знімати його при кожному надходженні коштів, і додати до цього повне вилучення готівкових коштів з обігу, то весь фінмоніторинг НБУ можна мітлою виганяти на вулицю.
В нашій країні податок з обігу вже давно застосовується на практиці (акцизи, ПДВ, податок на прибуток тощо). В результаті податкова дивиться на так зване «податкове навантаження» — реально сплачену до бюджету суму за всіма податками та зборами, у порівнянні з обігом компанії. Залишилося тільки узаконити цей процес.
Найважливішими рисами нової системи є її прозорість, відсутність людського фактора, єдині правила для всіх компаній, незалежно від бенефіціара та його наближеності до влади, прогнозований обсяг і строки надходження коштів до бюджету.
Готівка. Зокрема, ініціатива щодо повного вилучення готівкових коштів була висунута у Швеції. Відмова від готівки — це природний еволюційний процес, як свого часу відмова від чекових книжок. Слід зазначити, що вже сьогодні в економіці Швеції залишився лише 1% готівки. Однак якщо клієнт банку точно сплатив усі податки, немає і не може бути обмежень щодо характеру проведених ним операцій, адже він розпоряджається вже своєю власністю. Клієнт має право придбати будь-яку валюту, перевести її в будь-який куточок світу і будь-якому одержувачу. Геть державу з економіки!
- Держава є гарантом виконання умов кредитних і депозитних договорів між клієнтами та банками.
Кредитний договір, як і договір іпотеки, не може бути оскаржений в суді. Заставне майно у разі порушення виконання умов кредитного договору автоматично має переходити у власність банку, без сплати з боку банку додаткових податків як під час його отримання, так і у процесі його подальшої реалізації. Наприклад, нотаріус автоматично фіксує сплату клієнтом відсотків за кредитом, а прострочка призводить до негайної зміни власника об'єкта застави. Держава зобов'язана протягом 24 годин забезпечити звільнення об'єкта застави абсолютно безкоштовно.
Реалізація таких простих, але дієвих заходів дозволить залучити в банківське кредитування необмежену кількість коштів, адже зникне головний ризик для інвестора — ризик неповернення коштів. Такі заходи дозволять за лічені дні повернути ставки кредитування до світового рівня, оскільки іноземний інвестор нарешті отримає те, що стримувало його від інвестування. Адже інвестор, на відміну від нашої країни, організований вкрай просто і зрозуміло — він хоче заробити на своєму вкладенні заздалегідь обумовлений відсоток. Його не повинні обдурити. НБУ не може заборонити йому виводити його позики чи прибуток, валютне регулювання не має ставати поперек його інтересів. Коли інвестор не хвилюється, коли його спокій закріплений на рівні Конституції, тоді немає перешкод для інвестування. Тоді ми маємо право розраховувати на ставки в районі Лібор або Еврібор з невеликою комісією.
Будь-яка ставка вище — це наша плата за ризик, за страх інвестора. Це плата армії чиновників, які п'явками ростуть на тілі нашої економіки.
- Банк не може розоритися.
Невиконання банком вимог щодо ліквідності й достатності капіталу автоматично призводить до його ліквідації. Однак клієнти банку не відчувають на собі цей ризик. У разі ліквідації банку все його майно, активи та пасиви переходять десятці (трійці, п'ятірці) найбільших банків. Для клієнта змінюється тільки вивіска банку. Таке нововведення дозволить повернути довіру клієнтів своєї країни та іноземців.
Загалом, кожен бореться за довіру клієнтів, як уміє, а не навпаки. Дивно, коли колишній керівник НБУ їде жити та зберігати гроші в банках Великобританії, а не користується плодами своєї праці. Дивно, коли журналісти-розслідувачі звинувачують керівництво фінмоніторингу НБУ у сприянні відмиванню коштів. Дивно, коли ці розслідування не стають предметом кримінальних проваджень (принаймні поки що).
- Банківська таємниця за нової моделі має і буде служити не приховуванню податків, а захисту від надмірної уваги чиновників та від правоохоронної системи.
Своїми непомірними апетитами вони давно перетворили наявну систему захисту конфіденційної інформації на профанацію процесу. НБУ прямо порушує закон, повсюдно розсилаючи інформацію, отриману під час перевірок, без жодного рішення суду. Правоохоронці отримують свою дещицю інформації в обхід рішення судів через свої запити до ДСФМ (та й у суди, що вже гріха таїти).
Ухвала слідчого судді, якою накладається арешт на активи чи розкривається банківська таємниця, зазвичай являє собою якісь договірні відносини між правоохоронцями та суддями. Оскільки адвокат за процесом не допускається до прийняття таких ухвал, суд пачками арештовує рахунки клієнтів. До того ж часто судді цього ж суду згодом самі знімають всі накладені раніше арешти за клопотаннями захисників. Держава за сприяння НБУ руйнує основу грошового обігу, таємницю вкладу, перетворюючи кожного, хто тримає більш-менш значні кошти в Україні, на об'єкт рекету й утисків.
Як же не сказати кілька слів про приватизацію держбанків. Адже після усього сказаного читачі мене просто не зрозуміють. До прийняття всіх запропонованих мною змін будь-яка так звана приватизація буде нічим іншим, як подальшою спробою глибше заховати раніше вкрадені банки. Вкрасти «Приват» простіше, ніж уявити собі недалеке майбутнє, коли з державного бюджету перестануть виділятися мільйони на суди з колишніми власниками по всьому світу. Зараз можна із заздрістю уявити, як багато заробляють юридичні компанії у Великобританії та Швейцарії, отримуючи мільйони коштів українських платників податків.
Проте час біжить, а розплата вже не за горами. Хто із серйозних інвесторів схоче вкласти гроші в державний «ПриватБанк» і стати заручником майбутніх судових процесів? З певністю можу сказати тільки одне: жоден громадянин України не заробив на експропріації «ПриватБанку» державою. Багатшими стали тільки чиновники, які отримали у своє управління один з провідних банків країни. Політики також вирішили частину своїх проблем, розправившись на час з олігархом. Скільки коштів вже витратив «Приват» на міжнародну юридичну допомогу? Скільки грошей пішло на ці ж цілі з НБУ? Бюджети цілих областей! Приватизувати можна і навіть потрібно, але ж не раніше вкрадене. Інакше так можна красти будь-який успішний бізнес і раз на рік продавати його новому власнику.
Однак на те нам і влада, щоб їй було відомо більше, ніж нам. Незважаючи на все вищевикладене, скоро буде прийнятий законопроект №2571‑Д. Загалом, його положення створюють поганий прецедент і суперечать здоровій логіці, вже не кажучи про Конституцію. Визнання незаконним рішення про ліквідацію банку не веде до відновлення банку. Браво! Якщо нотаріус вкрав у вас квартиру, визнання його дій незаконними не веде до її повернення? Колишні власники банку, незаконно позбавлені своєї фінансової установи, можуть лише претендувати на якесь погашення збитків? Супер! Давайте також красти будь-який успішний бізнес. Сподобалася нам булочна — забираємо, а колишнім власникам — погашення збитків. А вкладники ліквідованого банку? Їхні збитки? Поки банк працював, вони вільно користувалися своїми грошима, а після його ліквідації ФГВФО наторгував тільки чотири копійки з гривні. Тут ніхто не винен чи знову з бюджету збитки погашати? Окрім того, запропонований закон обмежує суд у праві аналізувати кількісні та якісні показники рішення НБУ. Можливо, взагалі скасуємо адміністративний суд як непотрібний?
Проект фактично закріплює банківське рейдерство, роблячи його безкарним. МВФ хоче врятувати себе від наслідків ним же нав'язаних рішень. Врятувати чиновників, які сліпо виконували його вказівки. Яка довіра може бути до української банківської системи в такій ситуації?
Закони не можна приймати на прохання чи під ситуацію. Мають бути загальні принципи права, однакові для булочних, пралень і банків. На жаль, люди не розуміють, що це не «Антиколомойський закон». Коломойського, як і багатьох олігархів, у нас не люблять. До того ж олігархи якось не розоряться. Це закон, що надасть можливість будь-який банк, набитий грошима вкладників, без будь-яких законних підстав забрати й ніколи більше не повернути. Гірко усвідомлювати цей факт, як і факт зовнішнього управління нашою країною.
Під фінал кілька слів про дефолт. Безперечно, якщо гроші брав — потрібно віддавати. Однак у цьому конкретному випадку МВФ планує не дати нам гроші, а лише перекредитувати. Не більше! Якщо ж ми не отримаємо цих грошей, ймовірно, оголосимо дефолт. Дефолт — це не означає, що ми не повинні платити. Це означає, що повинні, але не платимо і домовляємося з кредиторами про нові строки та умови. Перекредитування в такій ситуації — це прихований дефолт, самообман, необхідний виключно для оцінок рейтингових агентств та обману широкої публіки. Аналітики інвесторів і так не ставлять нам рейтинг вище сміттєвого. Отже, нам не страшний сірий вовк. Я б не став приймати незаконні закони заради страхів. Стадіон — так стадіон, дефолт — так дефолт. Мабуть, усе…