Станом на сьогоднішній день судові спори, пов'язані з порушенням прав осіб в мережі Інтернет, набирають активних обертів. Популярними є спори щодо спростування недостовірної інформації, розміщеної в мережі, щодо захисту прав інтелектуальної власності від незаконного їх поширення та використання тощо. Крім того, інформаційні технології активно втручаються в інші категорії спорів: сторони доводять свої позиції за допомогою інформації з соціальних мереж опонентів, електронного листування, листування за допомогою месенджерів тощо. Такі процеси є незворотними, адже інтернет став важливою і незамінною частиною нашого повсякденного життя.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
При цьому специфіка всесвітньої павутини полягає в тому, що інформація, розміщена в мережі, не є статичною: вона може швидко поширюватися на багатьох ресурсах, змінюватися і видалятися.
Як саме захистити свої права, порушені в мережі Інтернет? З чого починати та який алгоритм використовувати?
По‑перше, необхідно якнайшвидше здійснити фіксацію змісту веб-сторінки з сайту-порушника. Це пов'язано з тим, що відповідна інформація може в будь-який момент зникнути з ресурсу, що спричинить труднощі з доказуванням у майбутньому.
Фіксація електронних доказів (а веб-сторінка є електронним доказом) проводиться наступними способами: із залученням експертів та спеціалізованих установ, які надають послуги з проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок; самостійно адвокатом шляхом використання електронних сервісів або із залученням свідків та складенням протоколу огляду доказів. Знаю, деякі практикуючі юристи подають до суду скріншоти відповідних веб-сторінок у якості доказів, однак ставлення суду до такого виду доказів у розрізі їх належності та допустимості досить суперечливе.
Судова практика
Цікавим прикладом суб'єктивної оцінки судом скріншотів електронного листування, зроблених з мобільних пристроїв, є постанова ВС від 13.07.2020 р. у справі №753/10840/19, де судами було зроблено два висновки, а саме: висловлення погроз з боку колишнього чоловіка за допомогою Viber є психологічним насильством, а скріншоти з мобільних пристроїв можуть бути належним доказом вчинення такого насильства. Звичайно, під час розгляду справи представником відповідача неодноразово наголошувалося, що надані заявником роздруківки містять лише імена людей, у т. ч. кривдника як відправника, проте не надано доказів, з якого саме мобільного номера та на які номери надсилались ці повідомлення, що унеможливлює встановлення відправника та адресата, а тому не можуть бути належними та допустимими доказами відправлення цих повідомлень саме відповідачем. Однак Касаційний цивільний суд з такими доводами не погодився та визнав скріншоти електронної переписки за допомогою Viber належними доказами психологічного насильства з боку відповідача, чим викликав неабияке здивування у представників адвокатської спільноти.
Неоднозначною залишається позиція судів щодо використання електронного листування в якості доказів зміни, належного виконання та/або припинення договірного зобов'язання. Інколи суди застосовують позицію ВС, який зазначив, що обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов'язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК України. Та коли сторони у справі активно заперечують належність їм електронних адрес, з яких направлялася відповідна кореспонденція, розгляд справи перестає бути таким однозначним та спрогнозованим.
Ще одним цікавим моментом процесу доказування є використання у якості доказів інформації з соціальних мереж. Як показує практика, вітчизняні суди не ігнорують такі докази, навпаки, активно використовують їх з метою прийняття об'єктивного та обґрунтованого рішення. До прикладу, негативні висловлювання в соціальних мережах на кшалт: «Убивать, убивать и убивать российских «журналистов». Повторяю и настаиваю. Только пуля!» стали підставою для відмови у наданні позивачеві статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту (постанова ШААС від 19.03.2019 р. у справі №826/18174/16).
Апеляційний суд Києва в ухвалі від 17.05.2017 р. у справі №757/16817/16 про зменшення розміру аліментів не взяв до уваги доводи відповідача про його скрутне матеріальне становище, оскільки роздруківки з належних йому сторінок у соціальних мережах доводили зворотне: відповідач багато подорожує. Судове рішення «засилене» постановою ВС від 27 червня 2018 р. Звичайно, в даному випадку підставою для прийняття судового рішення про відмову у позові про зменшення аліментів стала не тільки роздруківка з соціальної мережі позивача, однак той факт, що суд прийняв відповідний доказ вже заслуговує на увагу.
Варто зазначити, що не всі суди беззастережно вірять роздруківкам з соціальних мереж, адже досить часто виникають проблеми з автентичністю особи, яка нібито є власником сторінки. Абсолютно очевидно, що в соціальних мережах може зареєструватися будь-хто та під будь-яким іменем, використовуючи інформацію та фотознімки, належні іншій особі. Тому у постанові ВС від 27.11.2019 р. у справі №667/266/15‑ц роздруківки з соціальних мереж визнані неналежними доказами, адже, на думку суду, неможливо з'ясувати належність такої сторінки конкретній особі.
З метою визначення та встановлення особи автора негативних публікацій у соціальних мережах або володільця сайту, який порушує права інтелектуальної власності тощо, і необхідно звертатися до консорціуму «Український центр підтримки номерів та адрес», який займається сприянням захисту прав осіб від порушень у мережі Інтернет. З цією метою Консорціум надає послуги з проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет, що дозволяє формувати офіційні письмові докази ймовірних порушень прав інтелектуальної власності, а також поширення недостовірної інформації у мережі (інцидентів) у вигляді експертних висновків, а також займається виданням довідок з відомостями про реєстрантів доменних імен або інформацією про їх встановлення, що дозволяє визначити належних відповідачів.
Висновки
Підсумовуючи викладене, можна з впевненістю сказати, що інформаційні технології розвиваються дуже стрімко та активно, а судовий процес з усім присутнім йому формалізмом не дуже поспіває за таким розвитком. Звичайно, нові процесуальні кодекси принесли певну визначеність щодо поняття електронних доказів та порядку їх подання, однак цього уже недостатньо. Тому будемо сподіватися, що ВС приведе таку різнобічну судову практику до спільного знаменника, а суди отримають технічні можливості для дослідження, вивчення та зберігання електронних доказів.