Субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства є відносно новим правовим інститутом, який з початку 2018 р. почав активно застосовуватися у судовій практиці при розгляді справ про банкрутство. Це самостійний цивільно-правовий вид відповідальності, який покладається на засновників (учасників, акціонерів) чи інших осіб, у т. ч. керівника боржника у випадку підтвердження їх вини у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Варто зауважити, що основною підставою для застосовування такої відповідальності є саме доведена вина вказаних осіб у доведенні підприємства до стану неплатоспроможності.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Хоча поняття субсидіарної відповідальності існує в українському законодавстві ще з 1992 р. і закріплене в ч. 5 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», воно набуло широкого застосування лише після впровадження такого поняття в ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства.
Основною метою такої відповідальності є залучення винних у доведенні до банкрутства осіб до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених в ліквідаційній процедурі кредиторських вимог. Тобто це пошук ліквідатором додаткових джерел погашення боргу перед кредиторами.
Через наявні суперечності протягом довгого часу зазначений інститут відповідальності належним чином не діяв. Найбільшою проблематикою його застосування стало те, яким саме чином має бути доведена вина осіб, дії яких призвели до стану неплатоспроможності.
Ситуація почала змінюватися після узагальнення Верховним Судом у 2019 р. рішень судів з цього питання. На сьогодні існують правові позиції щодо застосування цього виду відповідальності і узагальнено практику її застосування, на аналізі яких хотілося б зупинитися докладніше.
Так, у своїй постанові у справі №923/862/15 від 30.01.2018 р. Верховний Суд дійшов висновку, що субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства застосовується за всі дії і рішення, що призвели до відсутності як засобів на рахунках, так і майна банкрута. Така відповідальність не пов'язується з наявністю вироків у кримінальних справах.
У постанові від 09.10.2019 р. у справі №910/21232/16 Верховний Суд дійшов висновку, що чинне законодавство не пов'язує можливість покладення субсидіарної відповідальності в порядку ч. 5 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на третіх осіб з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) складу кримінального правопорушення.
Особа, яка притягається до субсидіарної відповідальності, має довести відсутність своєї провини. Правом подавати заяви до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства, наділений виключно ліквідатор банкрута. Аналіз фінансового стану банкрута в поєднанні з дослідженням ліквідатором підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами в справі про банкрутство дозволяє виявити наявність або відсутність вини засновників (учасників, акціонерів) чи інших осіб, у т. ч. керівника боржника, у доведенні до банкрутства юридичної особи. За наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у т. ч. керівника боржника, ліквідатор для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора в ліквідаційній процедурі подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) не раніше, ніж після завершення реалізації об'єктів ліквідаційної маси і розрахунків з кредиторами на підставі здійснення такої реалізації в ліквідаційній процедурі за неповного погашення кредиторської заборгованості банкрута. Такий висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 р. у справі №906/904/16.
Витрати в ліквідаційній процедурі не є кредиторською вимогою, тому не можуть бути задоволені за рахунок третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства може бути покладена тільки для задоволення вимог кредиторів. Такого висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 20.03.2019 р. у справі №5024/980/2011.
У справі №908/503/17 від 09.10.2019 р. Верховний Суд зробив висновок, що при відкритті провадження у справі про банкрутство за наявності обставин доведення до банкрутства у разі визнання боржника банкрутом в майбутньому ліквідатор для здійснення всієї повноти дій, спрямованих на виявлення активів боржника та задоволення вимог кредиторів, зобов'язаний скористатися своїми повноваженнями щодо звернення до арбітражного суду для застосування субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства щодо винних осіб.
Відсутність з'ясування обставин можливості покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями у разі недостатності майна боржника є нездійсненням ліквідатором всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника, а місцевим господарським судам при затвердженні ліквідаційного звіту та ліквідаційного балансу необхідно здійснювати відповідну правову оцінку. Про це йдеться у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 р. у справі №914/3812/15.
Застосування субсидіарної відповідальності до органу місцевого самоврядування за доведення до банкрутства комунальних підприємств
При залученні до субсидіарної відповідальності осіб, винних у доведенні до банкрутства комунального підприємства, необхідно враховувати, що регулювання діяльності комунальних некомерційних підприємств здійснюється аналогічно діяльності державних казенних підприємств, без наділення зазначених суб'єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами. Незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, органи місцевого самоврядування і держава повинні діяти в рамках Конвенції та є відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства (судові рішення Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 р. у справі №5023/4388/12 і від 29.10.2019 р. та у справі №927/1124/16).
Таким чином, на даний момент існують судові прецеденти, які дають відповідь на питання, хто є суб'єктом субсидіарної відповідальності, в якій формі і в яких з процедур банкрутства та хто має право звернення для застосування такої відповідальності, які дії ліквідатора по встановленню кола осіб, котрі підлягають субсидіарній відповідальності, яким чином встановлюється розмір такої відповідальності.
Як вбачається з проведеного аналізу судової практики, на сьогоднішній день з'явилися відповіді на більшість запитань, які протягом тривалого періоду не дозволяли належним чином використовувати зазначений правовий механізм. Вважаю, при правильному застосуванні зазначеної правової бази, належному виконанні своїх повноважень арбітражними керуючими та належному судовому контролі інститут субсидіарної відповідальності може стати важливою складовою економічних процесів у нашій державі.