Вірус, який буквально за декілька місяців охопив ввесь світ і дійшов до України, змушує владу діяти радикально. Із запровадженням карантину та надзвичайної ситуації всі українські торгові центри, заклади освіти, кафе та інші місця, де спостерігається велике скупчення людей, були зачинені. На вулицях країни поменшало людей та транспорту.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На жаль, спостерігаємо тенденцію до збільшення кількості інфікованих людей. Безперечно, основною причиною поширення хвороби залишається нехтування громадянами запроваджених державою епідеміологічних норм та правил, а також елементарних заходів індивідуального захисту. Фіксувалися навіть випадки, коли інфікована особа відмовлялася від лікування, цим самим ризикуючи не лише своїм здоров’ям, а також здоров’ям інших.
25 березня Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков повідомив, що Кабінет Міністрів України прийняв постанову, згідно з якою поліція матиме право примусово госпіталізувати людину з діагнозом коронавірусу у разі, якщо інфікована людина відмовляється від лікування. Це може відбутися за згодою головного санітарного лікаря. За словами міністра, було декілька випадків, коли людина отримувала позитивний результат і втікала з лікарні, а поліцейські були змушені його шукати. Також були випадки, коли люди відмовлялися від госпіталізації.
Примусова госпіталізація з історичним корінням
Таке явище, як примусове стаціонарне лікування осіб, хворих на особливо небезпечні інфекційні хвороби, в українському законодавстві насправді не нове. Так, положення ст. 28 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачає можливість примусового стаціонарного лікування осіб, хворих на особливо небезпечні інфекційні хвороби, у разі відмови від госпіталізації. Водночас ця правова норма передбачає обов'язковий медичний нагляд і карантин носіїв збудників зазначених хвороб та осіб, які мали контакт з такими хворими.
Тобто, правове підґрунтя для примусової госпіталізації насправді існувало ще задовго до поширення у світі та Україні вірусу COVID-19.
У свою чергу наказом МОЗ України від 25.02.2020 р. №521 були внесені зміни до переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19 липня 1995 р. №133, а саме розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» був доповнений п. 39 такого змісту: «39. COVID-19».
Головна проблема – виявити хворого
Неврегульованим залишилося питання щодо порядку такої примусової госпіталізації. Попри те, що міністр Аваков заявив про прийняття КМУ відповідної постанови, Урядовий портал наразі тексту такої постанови не містить.
На практиці примусово госпіталізувати особу, яка хворіє на інфекційне захворювання, може виявитися складніше, ніж здається. В першу чергу проблема виникне саме у встановленні та підтвердженні наявності такого інфекційного захворювання. Якщо особа самостійно прийде до лікарні обстежитися, внаслідок чого медиками буде встановлений відповідний діагноз, а після цього хвора особа відмовиться від госпіталізації – дійсно, в такому випадку заходи примусу будуть і доречними, і ефективними. Однак, якщо захворіла особа вільно переміщується по місту, займається самолікуванням та не звертається до лікарні, працівники поліції фактично позбавлені можливості перевірити навіть наявність у такої особи ознак хвороби (окрім зовнішньо виявлених).
У будь-якому випадку впроваджувати все нові заходи, спрямовані на запобігання поширенню вірусу, безперечно, потрібно. Подібні радикальні заходи були впроваджені не лише в Україні. Ще жорсткіші заходи можемо спостерігати і в інших країнах. Наприклад, у Китаї та Індії людей, які відмовлялися проходити тест на виявлення коронавірусу, силою змушували його проходити.