11 березня 2020 р. Кабінет Міністрів України видав постанову №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19». Постановою передбачено установлення карантину на всій території України з 12 березня до 3 квітня 2020 р. та встановлено, зокрема, заборону на відвідування закладів освіти її здобувачами. Постанову офіційно оприлюднено в газеті «Урядовий кур’єр» 12 березня 2020 р., і вона набрала чинності.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У зв’язку з цим у батьків, які працюють, виникає потреба забезпечити догляд за малолітніми дітьми, які не зможуть відвідувати заклади освіти.
Чинним законодавством про працю, а саме п. 3-1 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», передбачено, що відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку матері або іншій особі, зазначеній у ч. 3 ст. 18 цього Закону, для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території.
Отже, окрім матері, така відпустка може бути використана повністю або частково батьком дитини, бабою, дідом чи іншим родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів. З огляду на те, що правом на таку відпустку користується лише одна із зазначених осіб, виникає питання: чи потрібно підтверджувати те, що інші особи, які мають таке право, ним не скористалися? Закон в даному разі прямо цього не вимагає.
Право особи на таку відпустку зумовлюється здійсненням догляду за дитиною віком до 14 років. Якщо в особовій справі працівника відсутня копія свідоцтва про народження дитини, вона повинна бути долучена до заяви про надання такої відпустки з пред’явленням оригіналу. Здійснення догляду за дитиною матір’ю та батьком презюмується. Інші особи повинні документально підтверджувати цю обставину.
Іншою обов’язковою умовою надання такої відпустки є оголошення карантину. Карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб (ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). Згідно зі ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», карантин встановлюється та відміняється КМУ. Відповідне питання перед Кабінетом Міністрів порушує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.
Запровадження інших режимів, у тому числі таких, що передбачають закриття закладів освіти для відвідування учнями та вихованцями, права на відпустку, передбачену п. 3-1 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», не дає.
Також ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що рішення про встановлення карантину, а також про його відміну, негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. Згідно зі ст. 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», офіційне опублікування постанов КМУ здійснюється в газеті «Урядовий кур’єр» та Офіційному віснику України, а також в інших офіційних друкованих виданнях і друкованих засобах масової інформації, визначених законом. Крім цього, акти КМУ оприлюднюються шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України.
Отже, працівник не зобов’язаний надавати будь-які документи, які підтверджують встановлення карантину та обмеження на відвідування дітьми закладів освіти у зв’язку з цим.
Важливим аспектом для визначення наявності права на відпустку, передбачену п. 3-1 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», є знаходження закладу освіти, який відвідує дитина, на території, де встановлено карантин та відповідні обмеження. Це можна підтвердити довідкою про те, що дитина навчається у певному закладі освіти. Водночас невідкладне отримання батьками такої довідки та подання її роботодавцеві може виявитися ускладненим, тому роботодавець при наданні такої відпустки може брати до уваги інші відомості про навчання дитини у певному закладі освіти. Зі змісту розпорядження КМУ роботодавець встановлює, чи знаходиться заклад освіти, у якому навчається дитина, на території, на якій встановлено карантин, та чи передбачає карантин обмеження на відвідування вихованцями та учнями закладів освіти.
Відпустка може надаватися за заявою працівника на весь період встановлення карантину, визначений у розпорядженні Кабінету Міністрів України, або на його частину. Адже на іншу частину періоду карантину відпустка може надаватися іншій особі, яка має на це право.
У наказі про відпустку доцільно передбачити автоматичне продовження відпустки у разі продовження карантину та відповідних обмежень. Це відповідатиме змісту карантинних заходів, адже не вимагатиме від працівника написання нової заяви про відпустку, для чого у більшості випадків йому довелося б прибути до місця роботи. Відпустка припиняється за заявою працівника або із закінченням карантину чи в день, коли заклади освіти відкриваються для відвідуваннями дітьми. Коли відпустку надано до конкретної дати, вона припиняється достроково у разі дострокової відміни карантину чи відповідних заходів. Також відпустку слід припинити за заявою працівника у разі, коли у нього відпала необхідність у забезпеченні догляду за дитиною.
Дізнавшись із відкритих джерел про дострокову відміну карантину або про відкриття закладів освіти для відвідування дітьми, працівник повинен не пізніше дня, наступного за останнім днем карантину, або дня, коли заклади освіти відкрито для відвідування дітьми, стати до роботи. Роботодавцю доцільно забезпечити додаткове інформування працівників про необхідність стати до роботу у зв’язку із відміною відповідних карантинних заходів.
Час відпустки, передбаченої п. 3-1 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», не впливає на кількість календарних днів відпустки, передбаченої ст. 26 Закону України «Про відпустки».