1 жовтня на Міхеїла Саакашвілі було здійснено замах. Заточкою. Згодом з’явилась інформація, що це була не заточка, а авторучка, за допомогою якої в нього намагалися взяти автограф.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У той же день Державне бюро розслідувань (ДБР) розповсюдило заяву, в який ідеться про те, що до суду спрямовано обвинувальний акт щодо колишніх посадовців Державної прикордонної служби України (ДПСУ). Їх звинувачують у перевищенні службових повноважень (ч. 2 ст. 365 КК України). Їм загрожує позбавлення волі на строк від 3 до 8 років.
Слідством встановлено, що у лютому 2018 р. вони були причетні до організації та здійснення незаконного затримання екс-президента Грузії, позбавлення його права на вільне пересування та примусового доставлення до місця здійснення передання (реадмісії) до Польщі. Стосовно інших учасників інциденту з реадмісією слідство ще триває. У свою чергу, прес-служба офісу Генерального прокурора у своїй заяві уточнила посади прикордонників. Це колишній директор департаменту оперативної діяльності та начальник окремого відділу для виконання спеціальних завдань Державної прикордонної служби України. Саме вони, за версією слідства, організували та здійснили незаконне затримання Міхеїла Саакашвілі у Києві і примусово відправили його літаком до Республіки Польща.
Щоб нагадати перебіг цих подій, не обійдеться без ще одного «екса».
Наприкінці липня 2017 р. п'ятий президент України Петро Порошенко підписав указ про припинення громадянства України Міхеїла Саакашвілі, яке він сам йому свого часу й надав. Колишні великі друзі тоді з великим медійним розголосом побили між собою горщики, в яких «варилось» їхнє колись спільне бачення реформ в Україні. Зрештою все переросло в улюблений український національно-політичний вид спорту під назвою «боротьба з корупцією», в якому тодішній президент України переміг (як йому тоді здавалось) екс-президента Грузії. Такою була справжня причина.
Приводом для вигнання з України в Польщу «грузинського диявола» стало начебто свідоме подання з його боку неправдивих відомостей при набутті ним українського громадянства. Мовляв, 10 вересня 2017 р. він потрапив на територію України, не пройшовши прикордонний контроль. Нагадаю, саме тоді відбувся легендарний прорив Саакашвілі через український кордон в оточенні десятків активістів і чинних нардепів. Під час прориву постраждали 13 працівників Нацполіції та 8 прикордонників.
Пізніше Саакашвілі подав до Військової прокуратури заяву про викрадення та насильницькі дії щодо нього. Попри позбавлення громадянства, він залишався на території України і весь цей час був настільки «невидимий», що лише 12 лютого наступного року його затримали в одному з ресторанів у центрі Києва. Згодом ДПС і Державна міграційна служба України заявили, що повернули його до Польщі, звідки Саакашвілі поїхав на батьківщину свої дружини — в Нідерланди.
Наступного року до влади в Україні приходить Володимир Зеленський, який 28 травня 2019 р. повертає екс-президенту Грузії українське громадянство. І вже 29 травня Саакашвілі повертається в Україну. Його хочуть призначити віце-прем’єром, але Грузія, де на нього заведено кілька кримінальних справ, чітко вказує на те, що у Києва будуть проблеми, і зрештою під Саакашвілі створюють офіс реформ, виконавчим директором якого він стає.
Окрім реформ надрокористування, підключення до електрики, митниці, введення податку на виведений капітал і приватизації, офіс Саакашвілі запропонував і судову. В ній, серед іншого (наприклад, з нинішніх 764 судів залишити 200), передбачається переглянути статус Верховного Суду. Пропозиції Саакашвілі викликали, м’яко кажучи, неоднозначну реакцію в української юридичної спільноти.
Цікаво, що саме Верховний Суд України 19 листопада 2019 р. визнав реадмісію екс-президента Грузії до Польщі законною. Проте Державне бюро розслідувань відкрило кримінальне провадження саме за фактом незаконності — перевищення посадовцями ДПСУ повноважень. І у всій цій польсько-українсько-грузинський історії про реадмісію Саакашвілі — насправді уся наша історія. Начебто демократична, правова, а насправді «розхристана».
Важко повірити, що посадовці з ДПСУ діяли за власним бажанням. Їхні дії зовсім не схожі на «ексцес виконавця», але саме це їм зараз інкримінують. Цікаво, як на їхню ймовірну посадку зреагують решта прикордонників? І як вони будуть діяти, якщо сьогодні комусь із них надійде наказ когось «реадмісувати»? Чи не будуть вони завтра притягнуті за перевищення повноважень? Адже різниця між «сьогодні» і «завтра» у політичному житті України, як ми знаємо, дуже швидкоплинна.
Насправді ж проблема не в цьому, а в тому, що правоохоронні структури від звичайного поліцейського до голови Верховного Суду, які за законом мають бути аполітичні, стали заручниками усіх цих політичних «сьогодні-завтра». Тому ця історія з обвинуваченням прикордонників за реадмісію Саакашвілі (та багато інших історій, що ґрунтуються на праві, які ми спостерігаємо щодня) дивує лише одним: чому ми вже не дивуємось? Ми справді звикли до цього начебто правового, але безладу. І це нездивування, на жаль, не зміниться. Ані сьогодні, ані завтра. і навіть післязавтра.