Сучасні виклики породжують все більше справ про банкрутство. Не оминають вони і боржників, які є сторонами арбітражних угод. Арбітраж та процедура банкрутства дуже відрізняються за правовою природою, тому кожен аспект їх співіснування слід детально аналізувати та планувати.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Ініціювання арбітражу після відкриття провадження у справі про банкрутство
Ст. 22(1) Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) не дозволяє передавати на розгляд арбітражу справи про банкрутство та спори з майновими вимогами до боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Згідно зі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, усі такі спори підлягають вирішенню господарським судом у межах справ про банкрутство. Відповідно, ініціювання арбітражу після відкриття провадження у справі про банкрутство створює низку ризиків.
Якщо арбітражне рішення все ж буде винесене, у державного суду будуть підстави його скасувати або відмовити у його визнанні та виконанні, оскільки за законодавством України об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду (на підставі ст. 22(1) ГПК).
Надання дозволу на виконання арбітражного рішення, що винесене до відкриття провадження у справі про банкрутство
Водночас справа про банкрутство не є перешкодою для визнання та виконання на території України арбітражного рішення, що винесене до відкриття провадження у ній (див. постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду (далі — КЦС) від 05.12.2019 р. у справі № 824/131/19, від 16.01.2020 р. у справі № 824/125/19, від 03.09.2020 р. у справі № 824/180/19 та від 22.10.2020 р. у справі № 824/124/19). У таких випадках суди звертають увагу, що вирішують питання визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення, а майновий спір з вимогами до боржника був вирішений арбітражем до порушення провадження у справах про банкрутство.
Арбітражне рішення як підстава для звільнення від доказування у справі про банкрутство
Відповідно до ст. 75(8) ГПК, обставини, встановлені рішенням міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом. Водночас, відповідно до усталеної судової практики, грошові вимоги конкурсних кредиторів до боржника підтверджуються або первинними документами, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (з 2007 р. до сьогодні налічується щонайменше 147 постанов господарських судів касаційної інстанції, що застосовують це правило).
На жаль, практика застосування цього правила до арбітражних рішень менш послідовна. Окремої уваги (і критики!) заслуговує справа № 904/2104/19, де:
1. На підтвердження своїх вимог кредитор подав до суду арбітражне рішення.
2. Касаційний господарський суд Верховного Суду (далі — КГС) у постанові від 28.07.2020 р. підтримав висновки судів попередніх інстанцій, що кредитор не надав доказів визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення.
3. Після визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення кредитор повторно подав заяву про визнання грошових вимог від 11.09.2020 р.
4. Суд першої інстанції в ухвалі від 18.11.2020 р. та суд апеляційної інстанції в ухвалі від 20.04.2021 р. знову відмовили у визнанні вимог кредитора, пославшись на те, що ст. 75(8) ГПК не містить будь-яких виключень, у т.ч. щодо визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення. Відповідно, арбітражне рішення, незалежно від визнання та надання дозволу на його виконання, при здійсненні провадження у справі про банкрутство не може обґрунтовувати обставини наявності заборгованості боржника перед кредитором, а встановлені ним обставини підлягають обов'язковому доказуванню у справі про банкрутство в господарському суді в загальному порядку.
5. У постанові від 11.08.2021 р. КГС підтримав висновки судів першої та апеляційної інстанцій та відхилив вимоги кредитора з посиланням на те, що вони вже були предметом розгляду господарського суду та не були підтверджені будь-якими первинними доказами.
Фактично в цій справі господарські суди проігнорували рішення загальних судів, якими був виданий дозвіл на примусове виконання, тобто які поширили на території України дію цього рішення міжнародного арбітражу. У такий спосіб господарські суди порушили принцип обов’язковості судових рішень, передбачений ст. 129(2)(9) Конституції України.
Арбітражне рішення як підстава для перегляду судового рішення у справі про банкрутство за нововиявленими обставинами
Як показує судова практика, суди схильні не визнавати арбітражне рішення нововиявленою обставиною з таких міркувань:
a) Дослідження наявності нововиявлених обставин не може мати наслідком нову правову оцінку обставин, які вже були предметом дослідження судів при вирішенні спору по суті, та кваліфікації таких обставин як нововиявлених.
b) Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи, або обставини, яких не існувало на момент вирішення спору (див. ухвалу КГС від 17.02.2021 р. у справі № 922/1174/20).
Ризик банкрутства боржника як підстава для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення
Непоодинокі випадки, коли боржники стверджують, що визнання та виконання арбітражного рішення може призвести до їх банкрутства і, відповідно, порушить публічний порядок України.
Судова практика з цього приводу різниться. Так, Верховний Суд:
1) дійшов висновку, що не може вважатись порушенням публічного порядку можливе неотримання державою в майбутньому податків у зв'язку з банкрутством підприємства (див. постанову КЦС від 10.12.2020 р. у справі № 824/66/20);
2) відхилив доводи, що виконання арбітражного рішення може призвести до банкрутства державного підприємства підвищеної небезпеки, вказавши, що вони ґрунтуються виключно на припущеннях заявника (див. постанови КЦС від 26.11.2020 р. у справі № 824/254/19 та від 10.12.2020 р. у справі № 824/67/20);
3) водночас дійшов висновку, що визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення суперечитиме публічному порядку України, на наступних підставах (див. постанову КЦС від 08.06.2021 р. у справі № 824/241/2018):
a) боржник є об'єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави;
b) у власності (користуванні) боржника є об'єкти підвищеної небезпеки, що покладає на нього обов'язок вживати заходів, спрямованих на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу;
c) приватизацію боржника не завершено, і матеріали справи не містять доказів згоди ФДМУ на списання основних засобів, що мають залишкову вартість, безоплатну передачу та реалізацію майна боржника для погашення заборгованості на виконання на території України арбітражного рішення;
d) примусове звернення стягнення на майно боржника та його можливе банкрутство унеможливлять або, принаймні, істотно ускладнять реалізацію економічних цілей приватизації, а саме залучення інвестиційних ресурсів для забезпечення структурної перебудови і стабілізації економіки України.
Як бачимо, співіснування міжнародного арбітражу та процедури банкрутства породжує багатогранну та динамічну практику. На жаль, Кодекс України з процедур банкрутства не регулює взаємодію арбітражу та процедури неплатоспроможності, залишаючи ці питання на розсуд господарських судів. Важливість цих питань дедалі зростатиме по мірі інтеграції України в міжнародну торгівлю. Отже, важливо врегулювати питання, які викликають найбільші проблеми, на рівні закону.