«Dress code» та «face control» - юридичний погляд на знайомі слова

Багато хто, мабуть, натрапляв на напис «dress kod» та «face control», а деякі навіть зіштовхувалися зі здоровенними охоронцями, які зважували поглядом та повідомляли, можна пройти далі чи ні. Постає питання, на скільки така поведінка закладів відпочинку та закладів ресторанного бізнесу є правомірною. Це ми й розглянемо у статті.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Підприємець своєю пропозицією завітати до нічного клубу, ресторану чи іншого закладу харчування робить пропозиції про укладення публічного договору. Відповідно до ст. 633 ЦК України, у такому випадку підприємець бере на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, надання послуг кожному, хто до нього звернеться. Ця стаття передбачає, що умови такого договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, окрім тих, кому за законом надані відповідні пільги. ЦК України передбачає, що ні заклад громадського харчування, ні готель, ні нічний клуб не мають права надавати переваги одному споживачеві перед іншим. У ст. 24 Конституції України зазначається, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, тобто не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач – це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Отже, у цьому випадку такою особою є будь-який пересічний громадянин. ЦК чітко передбачає, що підприємець не має права відмовитися від укладення договору у разі наявності у нього такої можливості. До того ж у ЦК України зазначено, що умови публічного договору, які не встановлюють однакових для всіх споживачів умов при укладенні й виконанні публічного договору, є нікчемними.

Однак є певне доповнення, якщо у власному запрошенні на певну вечірку до нічного клубу вказується, наприклад, що вечірка відбудеться у форматі Хелловіну, тобто тематична, та умовою є «dress kod», в якому мають бути присутні певні елементи Хелловіну, з переліком останніх або з розшифруванням опису. За цих умов, особа, яка матиме бажання прийти на вечірку, повинна бути одягнута у відповідному стилі, оскільки у такому випадку це є умовою публічного договору.

Отже, варто бути обачними та слідкувати за тим, чи окрім словосполучення «dress kod» є ще якісь вимоги закладу до відвідувачів. Ці вимоги мають бути чітко регламентовані та прописані у місці, вільному для огляду необмеженою кількістю відвідувачів.

Що ж до словосполучення «face control», то це словосполучення одразу порушує як Конституцію України, так і Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі – Закон).

Чинний Закон регулює та визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина. Сфера дії Закону поширюється на такі сфери суспільних відносин: громадсько-політична діяльність, державна служба та служба в органах місцевого самоврядування, правосуддя, трудові відносини (у тому числі застосування роботодавцем принципу розумного пристосування), охорона здоров'я, освіта, соціальний захист, житлові відносини, доступ до товарів і послуг, інші сфери суспільних відносин.

У такому випадку відмова охорони закладу відпочинку чи закладу громадського харчування в їх відвідуванні є нічим іншим як відмовою у наданні доступу до товарів та послуг.

Варто відрізняти дискримінацію від утиску. Утиск також порушує права громадянина, але більш завуальовано. Утиском є поведінка щодо певної особи або навіть групи осіб, метою та наслідком якої є приниження людської гідності, створення образливої зневажливої атмосфери.

Прикладом утиску може бути наступна ситуація. Після відстоювання власної позиції та доведення своєї правоти особу все ж таки пропускають до певного закладу, але вона зіштовхується зі зневажливістю і навколо неї створюється образлива атмосфера, яка принижує людську гідність.

Зазначений закон встановлює способи захисту порушеного права. Ними є оскарження рішень, дій чи бездіяльності з питань дискримінації. Якщо стосовно певної особи виникла дискримінація, остання має право одразу звернутися не лише до суду, а й до державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

І знову ж таки, головним питанням залишається, як зафіксувати факт порушення та діяти надалі. На жаль, судова практика станом на сьогодні в українському законодавстві з вирішення зазначеного питання взагалі відсутня. І скоріш за все саме через необізнаність громадян та небажання займатися судовою тяганиною.

Відповідно до ч. 4 ст. 633 Цивільного кодексу України, підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору, він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

Також право вимагати відшкодування завданої моральної шкоди виникає на підставі ст. 15 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Важливим моментом є фіксація відмови та її підстави для подальшого доведення необґрунтованості останньої. Звичайно, запис розмови, про який не знають особи, які відмовляють, надалі не матиме значення. А от підтвердження свідків про упереджене ставлення до певної особи є суттєвим фактом. Також ніщо не забороняє відкрито робити відеозапис. Якщо поруч є камери відеоспостереження, відео з них можна витребувати в судовому порядку, але ніхто не може гарантувати, що вони будуть надані. Тому про докази необхідно попіклуватися самостійно.

Також варто опиратися на Європейську Конвенцію про захист прав людини й основоположних свобод, ратифіковану Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 р. Згідно зі ст. 14 Конвенції, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою (статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою).

Звертаю увагу на те, що закон не буде на боці відвідувачів у разі порушення ними загальновизнаних норм та правил поведінки, а також порушувати права інших відвідувачів.  

Підсумовуючи все вищевикладене, хочу зазначити, що поняття «face control» є неконституційним та незаконним. Поняття «dress kod» у більшості випадків не має юридичного підґрунтя. Та чи варто намагатися потрапити туди, де настільки не поважають закони, аби ними нехтувати?