Відстрочка від мобілізації, якщо батьки — працюючі пенсіонери з інвалідністю

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Відповідно до абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до закону їх утримувати.

Передусім зважаємо на те, що статус військовозобов’язаного встановлений. Не розглядається ситуація, коли військовозобов’язаний є не єдиною дитиною у цих батьків, адже інакше, за коментарями деяких авторів, добровільно вирішується питання, хто з дітей отримає відстрочку від мобілізації. На їхню думку, інші діти, якщо такі є, підлягають мобілізації. Проте вважаю такий підхід сумнівним, і він потребує розгляду в іншій статті

Що за законом слід вважати зобов’язанням утримувати батьків?

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Як бачимо, Конституція України ставить в обов’язок утримання батьками своїх дітей, а щодо повнолітніх дітей до батьків, то йдеться лише про піклування.

Відповідно до наказу Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці і соціальної політики України «Про затвердження Правил опіки та піклування» N 34/166/131/88 від 26.05.99 р., опіка (піклування) встановлюється також для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки.

Чи можна піклуватися про своїх непрацездатних батьків, перебуваючи на службі за мобілізацією? Певною мірою — можна, надсилаючи батькам гроші, отриманні на службі, проте потреба в грошах непрацюючих батьків є у різних випадках теж різною. Тут потрібно враховувати стан здоров’я, можливість батьків пересуватися без сторонньої допомоги, їх дієздатність, психічні і розумові особливості, які мають бути підтверджені офіційними медичними документами. Отже, слово «піклування» тут має широке тлумачення, і його ступінь має визначатися індивідуально.

Водночас у ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України йдеться про те, що повнолітні донька, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними й потребують матеріальної допомоги.

Отже, щоб батьки мали право на утримання, потрібна сукупність трьох умов: наявність родинного зв’язку; непрацездатність батьків; потреба батьків у матеріальної допомозі. Інакше зобов`язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникне за відсутності хоча б однієї із зазначених умов.

Відповідно до ст. 203 Кодексу дочка, син, крім сплати аліментів, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

У ст. 75 закріплено право одного з подружжя на утримання. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Проте, якщо обидва батьків мають інвалідність, то відповідно до ч. 3 ст. 75 Сімейного кодексу України обоє вважаються непрацездатними та відповідно, не можуть утримувати одне одного.

Зрозуміло, що оскільки батьки мають інвалідність і не можуть із цієї причини себе утримувати себе та свого чоловіка/дружину, то обов’язки по утриманню лягають на їхніх дітей.

Доведення потреби у матеріальній допомозі непрацездатним батькам може бути здійснено у заяві до Територіального центру комплектування про відстрочку призиву на службу під час мобілізації, або при виникненні в останніх сумнівів і невзяття до уваги ними аргументів військовозобов’язаного — у суді. Але це виняткові випадки. Доведення потреби у матеріальній допомозі непрацездатним батькам не повинно виникати в контексті мобілізаційних питань. А словосполучення «… осіб, зобов’язаних відповідно до закону їх утримувати» треба розуміти як «дочку і сина», тобто відповідно до ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України. Підтвердженням цієї тези є абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в якій не йдеться про умову потреби батьків у допомозі. 

Хто вважається за законом непрацездатною особою? 

Відповідно до ч. 3 ст. 75 Сімейного кодексу України непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, установленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи. Також відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» «непрацездатні громадяни — особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до закону» (абз. 17 ст. 1 Закону). Тут apriori бачимо визнання осіб з інвалідністю та пенсіонерів за віком непрацездатними.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» також свідчить, що працюючий пенсіонер — особа, якій призначено пенсію та яка є застрахованою відповідно до пунктів 1–7, 11–13 ч.1 ст.11. 

Пенсія за віком — це основний вид матеріального забезпечення непрацездатних громадян, при досягненні ними певного віку і наявності страхового стажу. Пенсійний вік — це вік особи, з якого вона має право отримувати пенсію за віком. З поняттям «пенсійний вік» власне і пов’язано визначення працездатності особи. Отже, факт досягнення пенсійного віку є законною підставою до набуття особою статусу непрацездатної.

Зауважимо, що в абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не йдеться про «працюючих пенсіонерів». Працюючого пенсіонера з інвалідністю не можна назвати працездатним, оскільки така праця часто йде на шкоду здоров’ю особи з обмеженими можливостями, і здебільшого має на меті покращення свого матеріального становища для можливості утримання себе в таких складних умовах. 

Цю тезу підтверджує п. 16 ст.1 Закону України «Про зайнятість населення», а саме: працездатні особи — особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров'я здатні до активної трудової діяльності. Варто звернути увагу в цій нормі на ключове слово «активної» (діяльності), оскільки активною не можна назвати діяльність особи, якій встановили інвалідність І і ІІ групи. Також про певні обмеження йдеться у відповідних законах і наказах Міністерства охорони здоров’я, що є темою для окремого розгляду.

Варіанти, які можуть бути підставою для розгляду питання про відстрочку від мобілізації

Далі треба сказати про декілька варіантів, які можуть бути підставою для розгляду питання про відстрочку від мобілізації (йдеться як про батьків самого військовозобов’язаного, так і про батьків його дружини (чоловіка):

1. Якщо обидва з батьків є пенсіонерами за віком, та /або які працюють і при цьому мають інвалідність І або ІІ ступеня — військовозобов’язаний має право на відстрочку.

2. Якщо один із батьків є пенсіонером за віком, який працює, та/або при цьому має інвалідність, а іншій з батьків — пенсіонер іншої категорії, але має інвалідність І або ІІ ступеня, то військовозобов’язаний має право на відстрочку.

3. Якщо один із батьків є пенсіонером за віком, який працює, та/або при цьому має інвалідність, а іншій з батьків — пенсіонер іншої категорії, але не має інвалідності І або ІІ ступеня, то військовозобов’язаний має право на відстрочку.

4. Якщо один із батьків є пенсіонером за віком, який працює, та/або при цьому має інвалідність, а іншій з батьків — не є пенсіонером за віком і/або не має інвалідності І або ІІ ступеня, то військовозобов’язаний не має право на відстрочку.

5. За наявності у військовозобов’язаного лише одного з батьків, який є пенсіонером за віком, та /або який працює і/або при цьому має інвалідність І або ІІ ступеня, та не має інших осіб, які за законом зобов’язані його утримувати, військовозобов’язаний має право на відстрочку.

Висновок

В абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» чітко та однозначно встановлено підстави, за яких військовозобов’язані не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Це — наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із кола осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до закону їх утримувати. Працевлаштування пенсіонера для застосування цієї норми в розглянутому контексті не має ніякого значення. Тобто, щоб отримати відстрочку від мобілізації, батьки військовозобов’язаного цілком можуть бути на цей час працюючими пенсіонерами.

Оскільки нормативно-правовими актами не врегульовано перелік подання документів для підтвердження непрацездатності батьків, які є працюючими пенсіонерами з інвалідністю І-ІІ групи, то й Територіальні центри комплектації не мають права відмовляти військовозобов’язаному у відстрочці від мобілізації при поданні ним документів, що підтверджують інвалідність (довідка МСЕК) та непрацездатність батьків (пенсійне посвідчення), паспорт.

Оскільки нормативно-правовими актами не врегульовано перелік подання документів для підтвердження відсутності у батьків військовозобов’язаного інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до закону їх утримувати, то Територіальні центри комплектації не мають права вимагати у військовозобов’язаного надати підтвердження цього факту для відстрочки від мобілізації.

До цього варто додати, що навіть спільне проживання або факт реєстрації військовозобов’язаного в одному житловому приміщенні з батьками, яких він за законом зобов’язаний утримувати, не є обов’язковою умовою для надання відстрочки від мобілізації, оскільки це не передбачено абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

З метою підтримання довіри громадян до держави та її інституцій, ТЦК повинні діяти чітко в межах закону, не допускаючи сваволі або власного (незаконного) тлумачення норм права щодо мобілізації та мобілізаційної підготовки.