Як всім нам не з чуток відомо, 24 лютого 2022 року російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію України. Причин безліч, і не всі вони відомі широкому загалу. Проте очевидним є бажання агресора знищити ідентичність українського народу.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Однією з основ такої ідентичності є свобода віросповідання.
Однак за існування реальної та невідворотної загрози національній безпеці, що переважить: непорушність віри чи допомога нації? Особливого значення це питання набуває у часи воєнного стану.
Основними нормативно-правовими актами, які регулюють військовий обов'язок в Україні під час воєнного стану, є Конституція України та Закон України “Про воєнний стан”, Закон України “Про військовий обов'язок та військову службу”.
Стаття 17: “Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.”
Стаття 64: В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
l Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу”:
Стаття 1: “Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.”
Стаття 2: “Виконання військового обов’язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.”
l Закон України “Про правовий режим воєнного стану”:
Стаття 1: “Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.”
Ці нормативно-правові акти встановлюють правову базу для виконання військового обов'язку під час воєнного стану в Україні.
Проте чинне законодавство, окрім регулювання військового обовʼязку, передбачає також поняття альтернативної (невійськової) служби.
Зокрема, стаття 35 Конституції України закріплює право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи та ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Водночас “ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою”.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" N 64/2022 від 24.02.2022 року передбачено, що зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Закон України “Про альтернативну (невійськову) службу” визначає організаційно-правові засади альтернативної служби, якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов’язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.
В Україні також діє Постанова КМУ від 10 листопада 1999 року №2066 “Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу”. Вказаною постановою затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Згідно з вищевказаним положенням, громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до чинних відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Відповідно до Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів N 2066 від 10.11.96, до таких релігійних організацій належать: 1) Адвентисти-реформисти; 2) Адвентисти сьомого дня; 3) Євангельські християни; 4) Євангельські християни-баптисти; 5) Покутники; 6) Свідки Єгови; 7) Харизматичні християнські церкви (та церкви, прирівняні до них згідно із зареєстрованими статутами); 8) Християни віри євангельської (та церкви, прирівняні до них згідно із зареєстрованими статутами); 9) Християни євангельської віри; 10) Товариство Свідомості Крішни.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.
Однак потрібно зазначити, що чинним законодавством такі обмеження не передбачені. Вони не встановлені жодним із нормативно-правових актів, що і викликає певні суперечності у правозастосуванні.
Чинна судова практика містить вже безліч прикладів судових рішень, зокрема вироків, з питання притягнення особи до відповідальності за ухилення від мобілізації, що містять різні висновки про можливість забезпечення особі права на свободу світогляду і віросповідання в період воєнного часу.
Так, наприклад, вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12.01.2024 по справі №359/6608/23 особу визнано невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні, передбаченому ст. 336 КК України та виправдано у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Свій вирок суд мотивував наступним:
“...Таким чином, суд констатує, що положення ст. 35 Конституції України відносно права громадян України на альтернативну (невійськову) службу зважаючи на релігійні переконання в умовах воєнного стану у звʼязку з з призовом за мобілізацією, законодавчо не врегульовано.
Судом, у цьому звʼязку, також встановлено, що ОСОБА_4 з 31.10.98 року являється присвяченим охрещеним служителем Релігійного обʼєднання Свідків Єгови в Україні, тобто задовго до введення Указом Президента України N 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні воєнного стану та Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N 69/2022 "Про загальну мобілізацію" та запровадження в 2014 році особливого періоду у звʼязку з проведення антирерористичної операції, а в подальшому, операції обʼєднаних сил.
Так, аналізуючи докази, що були досліджені в судовому засіданні, а також показання самого обвинуваченого ОСОБА_4, які свідчать про готовність пройти альтернативну (невійськову) цивільну службу, яка не пов'язана з використанням зброї, що суперечить його релігійним переконанням, положення Конституції України та проаналізованих норм законодавства України, суд приходить до висновку, що встановлені обставини свідчать про те, що ОСОБА_4 лише намагався реалізувати своє право на свободу совісті та віросповідання, та на гарантоване йому Конституцією України право на проходження альтернативної (невійськової) служби.
У цьому звʼязку, судом не встановлено, а державним обвинуваченням не доведено, що ОСОБА_4 мав умисел на ухилення від військової служби під час мобілізації в умовах воєнного стану. Зазначена обставина виключає законну підставу для притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, зважаючи на відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, який з субʼєктивної сторони характеризується виключно прямим умислом.”
Вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 05.09.2023 по справі №148/1167/23 особу визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, призначено йому покарання у вигляді трьох років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України, звільнено від відбуття, призначеного вироком покарання з випробуванням на два роки, в силу п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, зобов'язавши його періодично являтися до уповноваженого органу з питань пробації для реєстрації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про переміни свого місця проживання, роботи та навчання.
Вирок суду мотивовано наступним:
“...Таким чином посилання обвинуваченого ОСОБА_5 на проходження альтернативної служби у зв'язку зі своїми релігійними переконаннями, суд прийняти не може, оскільки у судовому засіданні не підтверджено приналежність обвинуваченого до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, що також підтверджено листом Релігійної організації "Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні" від 30.05.2023 року за N 2034, згідно якого ОСОБА_5, народжений ІНФОРМАЦІЯ_4, не є Свідком Єгови; а. с. (75), який було досліджено у судовому засіданні. Крім цього сам ОСОБА_5 вказав, що не належить ні до одної з релігійних організацій.
Також у судовому засіданні встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 у передбачені Положенням про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року N 2066 строки, не звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про направлення його на альтернативну службу, оскільки дану вимогу останній заявив при наданні пояснень 13.04.2023 року, коли відмовився їхати у військову частину для проходження військової служби, що підтверджується дослідженими у судовому засіданні поясненнями ОСОБА_5 від 13.03.2023 року а. с. (95)
Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що умисні дії ОСОБА_5 слід кваліфікувати за ст. 336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.”
Зважаючи на вищевказану практику застосування положень чинного законодавства, що регулюють питання проходження альтернативної (невійськової) служби, потрібно констатувати, що свобода віросповідання не може бути підставою для ухилення від мобілізації в воєнний час. Вона може слугувати лише підставою для того, щоб особа, віровчення якої не допускає тримання в руках зброї, мала можливість реалізувати своє конституційне право.