На десятий рік російсько-української війни та на третій рік повномасштабного вторгнення росії на територію України досі є низка проблем, пов’язаних із регулюванням правового статусу ветеранів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Застаріле законодавство, що регулює статус ветеранів і ветеранок
На сьогодні основним нормативно-правовим актом, який регулює питання, пов’язані з правовим статусом ветеранів і ветеранок війни, є ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII. Цей Закон стосується 54 категорій ветеранів різних війн, наприклад, Другої світової війни, війни в Афганістані та деяких інших. Тобто якщо подивитися історично, згаданий Закон було створено переважно для військових, які брали участь у збройних конфліктах XX століття. При цьому на час його прийняття (а це понад 30 років тому) були зовсім інші історичні, соціальні та економічні умови, інший контекст. Ми розуміємо, що ветерани та ветеранки сучасної російсько-української війни, які здебільшого є людьми молодого віку, мають зовсім інші, відмінні потреби від ветеранів попередніх поколінь, які навряд чи обмежуються лише пільгами на комунальні послуги чи безкоштовним проїздом. Сучасне суспільство живе в нових реаліях і стикається зі складнішими викликами, отже, держава має враховувати це та формувати нову політику у відповідь на суспільний запит.
Цікаво, що такий суспільний запит почав формуватися лише після початку повномасштабного вторгнення, про що свідчать результати загальнонаціональних опитувань. Так, якщо говорити про перші пів року повномасштабного вторгнення, то згідно з результатами загальнонаціонального опитування, проведеного з ініціативи Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів України, для 32% респондентів ветеранами є військові, які воювали під час Другої світової війни, для інших 32% — ті люди, які воюють зараз. Ще 14% асоціювали термін із ветеранами АТО/ООС 2014–2021 років, лише 2% — з ветеранами Афганістану, 12% — з іншими категоріями учасників бойових дій, 8% не змогли відповісти. У січні 2023 року (тобто майже через рік після повномасштабного вторгнення) думка суспільства щодо того, хто є ветераном, почала змінюватися: нове загальнонаціональне опитування показало, що 21% респондентів вважає, що це люди молодого віку. Ще 55% переконані, що середнього віку. Кількість тих, хто вважає ветеранами учасників і учасниць Другої світової війни, зменшилася до 7%.
Тобто у суспільстві тільки зараз формується цілісний образ, який асоціюється з ветеранами російсько-української війни.
З огляду на те, що вже за кілька років кількість ветеранів нинішньої війни може становити чверть від усього населення України, законодавство, що регулює їхній статус, потребує нагального вдосконалення зі зміщенням фокусу уваги на потреби молодих захисників і захисниць, які воюють за Україну з 2014 року. Тобто постає потреба в розмежуванні статусу, включно з правами у сфері соціального захисту, ветерана радянської доби та сучасної війни.
Правове регулювання статусу ветерана в Україні має свою специфіку: ветеранами вважаються не тільки учасники/учасниці бойових дій.
У ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, щодо ветеранів війни належать учасники/учасниці бойових дій (далі — УБД), особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники/учасниці війни. При цьому Закон називає ветеранами людей, які взагалі могли не брати участі в бойових діях. Наприклад, учасниками/учасницями війни, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 9, визнано осіб, які в період Другої світової війни працювали в тилу на підприємствах, в установах, організаціях, колгоспах, радгоспах тощо. В окремих випадках наявність статусу ветерана пов’язана не з участю в бойових діях, а з кількістю років вислуги у відповідному органі або стажем роботи. Наприклад:
• ЗУ «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» визначає ветеранами військової служби осіб, які бездоганно прослужили визначену кількість років у війську, в органах внутрішніх справ, Національній поліції тощо (тобто тут статус надано, по суті, за вислугу років, а не за участь у бойових діях).
• Згідно зі ст. 6 ЗУ «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» ветеранами визнано осіб, які працювали на підприємствах, в установах, організаціях, об’єднаннях громадян і фізичних осіб, що мають стаж роботи 40 років для чоловіків і 35 років для жінок та вийшли на пенсію (відповідно тут наявність/відсутність статусу пов’язана з певним стажем роботи).
Очевидно, що таке широке формулювання поняття «ветеран» не тільки може призвести до розмивання образу ветерана в суспільстві (коли суспільство втрачає чітке уявлення про те, хто такі ветерани й чому вони заслуговують на особливу увагу та підтримку), але й до ситуації, коли ветерани без бойового досвіду отримують такі самі пільги й послуги, як і ті, хто брав участь у бойових діях (до того ж ветерани без бойового досвіду та ветерани з бойовим досвідом, з високою ймовірністю, будуть мати різні потреби і труднощі).
Також потрібно враховувати, що чинне українське законодавство не пов’язує статус ветерана зі звільненням із військової служби, що передбачає зняття з військового обліку. За таких обставин може виникнути ситуація, коли людина матиме подвійний статус. Наприклад, ті, хто брали участь у бойових діях у період ООС і офіційно оформили свій статус, отримавши посвідчення УБД, а після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року продовжили воювати (уже в статусі ветерана), є чинними військовослужбовцями й ветеранами одночасно. На противагу цьому підходи до визначення статусу ветерана в зарубіжних країнах відрізняються. Наприклад, у США ветеранами називають військових, звільнених із військової служби. У Хорватії зазначений статус пов’язують із військовими, які брали участь у місцевій війні за незалежність. У досвіді Ізраїлю цікавим є те, що в цій країні законодавство чітко розмежовує статуси ветеранів Другої світової війни та сучасних демобілізованих військових (які надалі стають резервістами й можуть бути залучені під час воєнних дій за потреби, тобто їхній зв’язок із військовою службою не переривається).
Питання подвійного статусу може також виникати, коли військові одночасно мають право на статус УБД й отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Обидва статуси набувають за правилами, встановленими відповідно до ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Цим самим законом передбачено пільги для категорій громадян, які мають відповідні статуси. Якщо учасник/учасниця бойових дій дістав/дістала поранення, травму, каліцтво або захворювання під час виконання обов’язків військової служби і йому/їй встановлено будь-яку групу інвалідності, він/вона має право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. У разі надання учасникові/учасниці бойових дій (війни) статусу особи з інвалідністю внаслідок війни видане раніше посвідчення УБД вилучають і залишають на зберіганні в органі соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина/громадянки з повідомленням органу, який видав таке посвідчення. Тобто в цьому випадку законодавці дали людям право обирати між двома статусами. Це означає, що й пільгами можна користуватися лише за одним обраним статусом.
Окремо треба звернути увагу на іншу проблему, яка виникає внаслідок «задвоєності» статусу ветерана — розмиття відповідальності державних органів, передусім у сфері соціального захисту. За військовослужбовців/військовослужбовиць, що несуть службу, маючи статус ветеранів, одночасно відповідальні два відомства: Міністерство оборони України та Міністерство у справах ветеранів України. Для порівняння: у США всі, хто ще несе службу (у будь-яких структурах), підпорядковані Міністерству оборони, а звільнені з військової служби — Мінвету. При цьому соціальний захист чинних військових і ветеранів США дещо відрізняється. Наприклад, чинні військові мають право на медичне обслуговування в межах програми Tricare, тоді як ветерани можуть отримати його в межах системи Мінвету й мережі підпорядкованих йому закладів.