Триває третій рік повномасштабного збройного вторгнення рф на всю територію України, однією з найактуальніших тем залишається питання юридичного супроводження родин військовослужбовців Сил безпеки та оборони. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! Водночас різні обставини бойових дій, зокрема загибель під час перебування військовослужбовця у «сірій зоні», призводять до ситуацій, коли встановити та задокументувати підтверджену смерть Захисника внаслідок війни стає фактично неможливим, оскільки відсутній доступ до місця загибелі. Для цього чинним законодавством України передбачено можливість родин загиблого воїна встановити факт смерті в порядку окремого провадження у цивільному судочинстві. Зокрема, у відповідності до ст. 317 ЦПК України закріплено право членів сім’ї на подання до суду заяви про встановлення факту загибелі на тимчасово окупованій території України та/або у зоні бойових дій. Предметом доказування у вказаній категорії справ є відомості, що військовослужбовець загинув під час виконання бойового завдання на тимчасового окупованій території України та/або у зоні бойових дій. Вказане може бути підтверджено: Показаннями свідків, якими є, як правило, побратими військовослужбовця; Акт службового розслідування складений військовою частиною за наслідками імовірної загибелі військовослужбовця; Інші документи, які підтверджують загибель військовослужбовця у вказану дату та час. За результатами зникнення безвісті, військовою частиною проводиться службове розслідування в ході якого допитуються свідки події, та за результатами чого, складається акт службового розслідування, в якому детально описується повний виклад події. Саме акт службового розслідування є основним документом, що може свідчити про подію та умови загибелі військовослужбовця та є безпосереднім доказом у справі про встановлення факту загибелі на тимчасово окупованій території України та/або у зоні бойових дій. Водночас судовою практикою випрацюваний підхід, за якого є обов’язковим попереднє отримання відмови в органах РАЦС родиною перед зверненням із заявою про встановлення факту смерті до суду. Вказане обумовлено необхідністю доказування неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті у відповідності до пункту 7 частини 1 статті 315 КПК України. Після цих дій, подаючи до суду заяву про встановлення факту загибелі, РАЦС набуває статусу заінтересованої особи. Разом з тим вказаного статусу може набути і Міністерство оборони України, які на практиці заперечують проти поданої родиною заяви та намагаються оспорити факт смерті військовослужбовця, перешкоджаючи сім’ям в отримані виплат. У зв’язку із чим, суди часто відмовляють у задоволенні заяви. Залучення органу РАЦС або Міноборони залежить від мети, яка вказується у заяві про встановлення факту смерті (отримання свідоцтва про смерть, отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку зі смертю військовослужбовця тощо.) Однак на практиці отримання вищевказаної «відмови» в органах РАЦС може бути ускладнене у разі відсутності у члена сім’ї лікарського свідоцтва про смерть особи. Крім цього, на сьогодні відсутнє нормативне регулювання порядку відмови РАЦС у реєстрації факту смерті особи, у зв’язку із чим формальних підстав для видачі такої довідку у РАЦС немає, що може затягувати процес підготовки документів і подачу їх до суду. На моє переконання, законодавцем має бути впроваджений спрощений порядок звернення до суду родини загиблого задля безперешкодної реалізації їх прав, який не передбачав би залучення РАЦС та/або Міноборони до вказаної категорії справ з метою економії процесуального часу.
04 листопада 2024, 19:08