10 вересня 2022 року набрав чинності Закон №2531-IX "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо обрання запобіжного заходу до військовослужбовців, які вчинили військові злочини під час дії воєнного стану".
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Цей закон разом із внесеними змінами передбачає, що під час воєнного стану до військових, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні військових злочинів, передбачених статтями 402–405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України (непокора, невиконання наказу, опора начальникові, погроза або насильство щодо начальника, самовільне залишення частини, дезертирство та самовільне залишення поля бою), застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без будь-яких альтернатив.
Запобіжні заходи застосовуються під час досудового розслідування та судового розгляду, тобто до того, як суд винесе вирок. Вони не є санкціями та мають на меті забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, та запобігання спробам перешкоджати кримінальному провадженню. Водночас найсуворішим видом запобіжних заходів є тримання під вартою, що є винятковим та застосовується виключно в разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти перешкоджанню кримінальному провадженню та/або вчиненню інших злочинів.
Однак схожа за змістом норма вже існувала в законодавстві раніше та була визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України. Указане рішення КСУ стосувалося конституційності положення Кримінального процесуального кодексу України, згідно з яким за вчинення окремих злочинів, зокрема проти основ національної безпеки України, не можуть застосовуватися інші запобіжні заходи, окрім тримання під вартою.
У своєму рішенні КСУ зазначив, що встановлення запобіжного заходу виключно у вигляді тримання під вартою особам, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні окремих злочинів, не дозволяє слідчому судді, суду зважити всі відповідні ризики та обставини конкретної справи під час призначення запобіжного заходу, а також позбавляє можливості винести вмотивоване судове рішення та надати належне обґрунтування триманню під вартою, що не узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
Так, КСУ звернув увагу на справу ЄСПЛ "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року, в якій суд зазначив, що під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має бути розглянута можливість застосування інших запобіжних заходів.
До того ж у рішенні в справі "Хайредінов проти України“ від 14 жовтня 2010 року суд дійшов висновку, що національні суди порушили п. 1 ст. 5 Конвенції, оскільки під час ухвалення рішень не було розглянуто можливості застосування менш суворих запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Конституційний Суд України також зауважив, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підставі суто формального судового рішення є порушенням принципу верховенства права, адже таке рішення має бути обґрунтованим та справедливим. Натомість формальне судове рішення нівелює мету та суть правосуддя.
З огляду на викладене, Суд дійшов висновку, що законодавець, установивши запобіжний захід виключно у виді тримання під вартою щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні окремих злочинів, не дотримав вимоги щодо досягнення легітимної мети під час такого обмеження конституційних прав.
Варто звернути увагу, що такий висновок також стосується згаданого закону №2531-IX щодо застосування до військових, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні військових злочинів, безальтернативного запобіжного заходу – тримання під вартою.
Очевидно, що такі обмеження прав військових під час воєнного стану не сприяють добровільному вступу людини на військову службу в кризовий для держави час та не демонструють підтримки з боку держави нашим захисникам. Попри те, що під час воєнного стану допускається обмеження окремих прав та свобод, вказані законодавчі зміни сформовані так, що продовжуватимуть свою дію після припинення воєнного стану, що однозначно нівелює базові стандарти дотримання прав військовослужбовців під час кримінального провадження.