Ні для кого не є секретом, що агробізнес в Україні – це одна з найбільш перспективних галузей господарства, яка розвивається досить стрімко. Якщо брати до уваги глобальні перспективи, то на фоні зростання чисельності населення світу попит на продукти харчування тільки зростатиме, при цьому розмір угідь придатних для обробітку та вирощування с/г культур залишається сталим. У світі залишилося не більше ніж 9% земель придатних для цілей с/г, які ще не використовуються.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Тож на зміну екстенсивним методам ведення с/г йдуть інтенсивні. Наша країна є яскравим прикладом цього переходу, хоча і відбувається він не так швидко, як би нам хотілося. Проте ми вже довели усьому світу, що Україна – це досить сильний гравець на ринку аграрної продукції.
Міжнародні експерти та фінансові інституції дають нам гарні поради, наводячи для прикладу позитивний іноземний досвід, який ми намагаємося перейняти. Однак я вважаю, що ми повинні йти власним шляхом, що складається в результаті історичних, культурних, географічних та багатьох інших причин.
Сьогодні Україна має унікальний досвід управління величезними земельними масивами, які були створені вітчизняними холдингами. Аналогічний досвід мають лише декілька країн світу, а саме: Бразилія, Австралія, Росія та Казахстан. У суспільстві існують різні думки з приводу агрохолдингів. Склався стереотип, що це компанії-монстри, які лише виводять гроші в офшори. Так, існує і така практика, але не можна заперечувати їхні переваги.
Холдинги є рушійною силою, що веде агробізнес в Україні дорогою змін, вони є піонерами галузі, які першими впроваджують IT-розробки, методи точного землеробства. Відповідно, відбувається зростання врожайності та рентабельності бізнесу, чим створюється надія на існування та розвиток усієї галузі. Холдингам легше отримати міжнародні гранти, кредитні кошти для них більш доступні. Вони орієнтовані на вирощування переважно експортно-орієнтованих культур.
Свою місію виконують середні та малі фермерські господарства. Є унікальні приклади ведення аграрного бізнесу на невеликих земельних наділах з рекордною врожайністю або з досвідом вирощування ексклюзивних культур, які мають великий попит за кордоном. На відміну від великих, такі господарства орієнтовані на трудомісткі культури та на внутрішній ринок, а отже, вони забезпечують роботою села і продовольством міста.
У цьому симбіозі народжується такий агробізнес України, де потрібні всі форми господарювання, які не потрібно обмежувати чи знищувати. Навпаки, їх необхідно зберігати та підтримувати.
Перепони для розвитку
У широкому сенсі на агробізнес, як і на будь-якій інший бізнес у нашій країні, негативно впливає нестабільна політична та економічна ситуації. Але якщо розглядати його більш предметно, то відсутність доступу до дешевих кредитних коштів і недосконалість законодавчої бази, що регулює відносини учасників цього ринку, є основними стримувальними факторами, які пов’язані між собою.
Специфіка агробізнесу полягає у його залежності від погодних умов (посухи, морози, шкідники тощо). Якщо їх помножити на масштаб, то вони можуть не просто вдарити по фінансовому добробуту компанії, а й розорити її. На допомогу іноземним компаніям приходить аграрне страхування таких ризиків, яке в нашій країні майже не працює. Все це примушує до пошуку джерел надійного фінансування.
Вітчизняні та іноземні інвестори готові вкладати кошти у вітчизняний агробізнес за наявності певних гарантій. Однак через невизначеність щодо права власності на земельні наділи, про капітальні інвестиції не може бути й мови.
Цілком зрозуміло, що ми не готові до відкриття ринку земель с/г призначення, у зв’язку з недосконалістю законодавства, що регулює земельні відносини. Верховна Рада України відклала вирішення цього питання ще на рік, прийнявши Законопроект №5123-1 про продовження мораторію на продаж сільськогосподарських земель до 01.01.2018 р. Проте відсутність чіткого плану реформ і відтягування у часі відкриття ринку негативно впливають на галузь.
Фактична відсутність можливості реалізувати своє право приватної власності на землю гальмує розвиток усієї галузі з наступних причин:
- інвестиційний потенціал сектору, за умови продовження дії мораторію, залишається на низькому рівні через відсутність гарантій;
- нераціональне використання земель орендарями, які виснажують землі, орендуючи їх на короткий термін;
- відсутність доступу до кредитних коштів за доступними ставками; земля не може виступати як застава через відсутність узаконеної власності на землю.
Незважаючи на це, далекоглядні міжнародні інвестори (китайці, араби, голландці та ін.), розуміючи, що першочергове право покупки землі матимуть орендарі, продовжують скуповувати фермерські господарства, які мають договори оренди з пайовиками (власниками землі).
Цілком очевидно, що аграрна галузь потребує приходу іноземного інвестиційного капіталу. Однак при цьому існують побоювання, що іноземці скуплять всі землі, запропонувавши таку ціну, за якою вітчизняний бізнес не буде спроможний її викупити.
Сподіваємося, що такі ризики будуть мінімізовані новим законом про обіг с/г земель. Наразі існують законопроекти, які передбачають обмеження на придбання землі для іноземців та для вітчизняних агровиробників, які виражаються у величині земельного банку, що знаходиться в обробітку в одного виробника.
Напрямки та перспективи
Якщо говорити про найбільш привабливі напрямки в агробізнесі, в тому числі орієнтовані на експорт, то не можна охоплювати всіх виробників в цілому. Те, що гарно виходить в одних, може не бути ефективним для інших. І мова не лише про масштабність бізнесу, але й про різні кліматичні пояси, в яких знаходяться виробники.
Наприклад, наше підприємство «Лоретта Агро» успішно займається вирощуванням кукурудзи, яка є економічно ефективною культурою для Хмельницької області. А наш клієнт (агровиробник з Одеської області) вважає таку культуру ризиковою, через відсутність достатньої кількості вологи в цьому регіоні.
Зазначене питання потрібно розглядати з огляду на масштабність бізнесу. Для великих аграрних виробників це можуть бути експортоорієнтовані високомаржинальні культури (такі як соя, соняшник чи рапс). Для малих та середніх виробників – нішеві культури (спельта, спаржа, висівки, конопляна мука, продукти з насіння льону тощо).
Розглядаючи тему органіки, варто зазначити, що для малих та середніх господарств цей вид діяльності є досить привабливим. Особливо, якщо підприємство зацікавлене в експорті (зокрема, до ЄС). Це можуть бути органічні ягоди, фрукти, овочі, дитячі соки та харчування, фруктові й овочеві пюре. В суспільстві поширені міфі про те, що якщо експортні квоти вичерпані, то вже не можна експортувати весь товар. Щодо таких видів як пшениця та олія – це так. Але щодо багатьох інших видів товарів квоти взагалі невичерпані, оскільки такі товари ми не виробляємо (наприклад, ягнятина та гриби). Треба відшукувати такі ніші. Можливо, вони будуть прибутковими саме для Вашого бізнесу!
Приклад з останньої практики: наш клієнт у Харківській області має сертифікат «Євро ліф» та досить успішно займається вирощуванням ягід та волоських горіхів; наразі він працює над впровадженням лінії, яка дозволить сушити ягоди та відправляти їх на експорт до ЄС та до інших країн.
Звісно, сьогодні вітчизняні виробники на власний страх і ризик наважуються переходити до органічного способу землеробства. Немає жодних гарантій, що вирощений врожай вдасться експортувати або реалізувати на місцевому ринку за ціною, вищою від середньої. Адже органічна продукція входить до преміум-сегмента ринку, займаючи високий ціновий діапазон, а купівельна спроможність населення України останнім часом, як відомо, значно знизилася. Однак хто не ризикує, той не п’є шампанського!
Законодавче врегулювання
Стосовно того, наскільки законодавчо добре чи погано врегульовано роботу аграрного ринку в Україні, не можна дати однозначної відповіді. З одного боку, законодавець досить чітко регламентував діяльність суб’єктів аграрного ринку щодо виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції. Так, наприклад, Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України» (далі – Закон) визначено цінові, кредитні, регуляторні та інші аспекти державного управління щодо регламентації виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку. Також цим Законом визначено перелік сільськогосподарської продукції, яка є об’єктом державного цінового регулювання. Залежно від потреб ринку, перелік такої продукції може переглядатися. Крім цього, у нас діє Аграрна біржа, в межах якої Аграрний фонд здійснює державне цінове регулювання, що дозволяє уникнути різкого підвищення або зниження цін на сільськогосподарську продукцію.
До того ж Закон України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції» має на меті захист прав та інтересів сільськогосподарських товаровиробників, які здійснюють оптовий продаж сільськогосподарської продукції власного виробництва. Існує ще безліч законів і підзаконних нормативних актів Мінагрополітики, якими регламентуються різні аспекти функціонування аграрного ринку (зокрема, квоти поставки на внутрішній та зовнішній ринки, цінові обмеження та вплив рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції). Тобто аграрний ринок в Україні діє за чітко регламентованими правилами. А проблеми, на мою думку, на цьому ринку виникають, насамперед, через всеосяжну бюрократію в державних органах та, як наслідок, корупцію.
З іншого боку, Україна в рамках підписаної Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС взяла на себе зобов’язання наблизити вітчизняне законодавство до законодавства ЄС, в тому числі в галузі сільського господарства. В цьому питанні Україна дещо відстає, адже переважна більшість нормативних актів, хоча й досить чітко регулюють зазначені відносини на ринку, але все ж таки не відповідають стандартам і нормам ЄС. Необхідно звернути увагу аграрного бізнесу на те, що відповідно до гл. 17 зазначеної Угоди наразі слід очікувати зміни в українському законодавстві щодо регламентації виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів харчування, генетично модифікованих продуктів, методів оцінки й аналізу молочних продуктів, нових стандартів торгівлі сільськогосподарською продукцією, насіння, цукру та ін.
При цьому продовження мораторію на продаж земель с/г призначення, на мою думку, є неправовим та економічно недоцільним. Це така собі відстрочка для великих агрохолдингів, які у разі відкриття ринку сільськогосподарських земель ризикують втратити усі землі, які вони використовують у своїй діяльності. Агрохолдинги та інші великі гравці аграрного ринку отримали шанс для перегрупування активів і переукладання договорів оренди або емфітевзису, що виведе їхні земельні банки з обігу у разі запуску ринку у 2018 р.
Однак за таких умов немає сенсу говорити про валовий ріст виробництва та про залучення нових інвестицій. А враховуючи той факт, що прийняття закону про обіг сільськогосподарських земель (передумова скасування мораторію) до кінця грудня 2016 р. було умовою отримання чергового траншу від Міжнародного валютного фонду, тепер же на таку допомогу очікувати не варто. До того ж продовженням мораторію ВРУ вчергове закрила очі на порушення конституційних прав 6,9 млн громадян, які вже 16-й рік не можуть розпорядитися своєю власністю. Крім цього, така ситуація обмежує доступ малому і середньому бізнесу до кредитних ресурсів, які могли б закласти свої земельні ділянки для отримання кредитних коштів у банках.
Ще один рік надасть можливість все-таки підготувати компромісний варіант закону про обіг сільськогосподарських земель, що дозволить скасувати мораторій. Проте це лише надії, а прогнозувати дії законодавця щодо зазначеного питання досить важко.
Коментарі:
Олександр Поліводський, партнер ПФ «Софія»
Аграрна сфера залишається чи не єдиною галуззю економіки, що демонструє ефективну економічну активність. Відповідно, зростає потреба в консультантах, в тому числі (на радість нашим колегам) в юридичних. Водночас така ситуація приваблює недобросовісних гравців, рейдерів, які різними способами намагаються заволодіти ефективним бізнесом.
З огляду на зазначене, зростає потреба в консультаціях та супроводженні проектів, пов’язаних з юридичними ризиками втрати бізнесу, що охоплюють цілий комплекс питань: від корпоративного права до кримінального і навіть природо-ресурсного законодавства.
Не в останню чергу питання безпеки пов’язане із землеволодінням, орендою землі та оформленням таких відносин, а також із судовими та іншими спорами, що виникають у зв’язку з цим. Інтерес бізнесу наразі полягає у тому, щоб у правовий спосіб утримати та закріпити за собою відповідні землі. Крім того, багатьох цікавить питання перспектив ринку земель. Не секрет, що ці питання бурхливо обговорюються у пресі, однак вони не знаходять свого вирішення, оскільки щоразу відкладаються. Така ситуація тримає у напрузі професійних аграрний бізнес, який звик міряти категоріями більшими ніж 1-2 річні перспективи.
В аграрній сфері відбуваються зміни, пов’язані з освоєнням нових закордонних ринків. Так, велика кількість підприємств мають на меті створити системи виробництва, продажу та послуг, що відповідатимуть європейському рівню. Таким чином, зростає необхідність консультацій щодо законодавства ЄС і права міжнародної торгівлі продукцією аграрної та харчової сфери.
Також виробничий аграрний бізнес проявляє значний інтерес до сфери переробки та виробництва харчових продуктів. Відповідно, з цим пов’язані питання якості та безпечності продукції, відповідальності виробників та постачальників.
В цілому, аграрна сфера залишається перспективною і цікавою для роботи юристів, від яких, як завжди, вимагається освоєння нових знань та навичок роботи.
Олександр Сидоренко, адвокат, партнер ЮК ALEXANDROV & PARTNERS
Насамперед, агробізнес в Україні є галуззю економіки. Тому, звичайно ж, при загальній кризі економіки нашої держави підприємства агропромислового комплексу (далі – АПК) переживають не найкращі часи. У цієї кризі є чимало об’єктивних та, на жаль, суб’єктивних чинників. Дійсно, суб’єктам державної влади, мабуть, важко напряму впливати на військову агресію з боку сусідньої держави, анексію частини території нашої країни, світові економічні кризові явища. Однак поглиблює кризу також і незрозуміла державна політика у цій сфері суспільного життя.
Наприклад, ми стверджуємо, що українській економіці необхідні іноземні інвестиції. Потенційний інвестор вказує на наші недоліки. На його думку, негативний вплив на інвестиційний клімат здійснюють наступні чинники: нестабільність умов ведення агробізнесу; корумпованість суддів та залежність судової влади від політичної ситуації в державі; показовість боротьби з корупцією, що призводить до витрат аграріями близько ¼ частини свого доходу; відсутність реальних дерегуляційних процесів в агросекторі економіки; часта зміна податкового законодавства, непрозорість та відсутність належного механізму адміністрування податків.
Чи була подолана нашою державою хоча б одна з цих перепон? Жодної! Можливо, була впроваджена земельна реформа? Ні. Дійшло до того, що вже навіть Світовий банк розробив рекомендації щодо земельної реформи в Україні. Невже ми самі не можемо провести хоча б земельну реформу? І в такому середовищі існує український агросектор…
Проте стан агробізнесу, навіть за таких умов, не можна назвати катастрофічним. Саме ця галузь економіки є однією з найбільш перспективних та інвестиційно привабливих. Саме агробізнес з кожним роком збільшує свої потужності. І саме ця галузь, не побоюся цього сказати, може стати локомотивом української економіки в майбутньому.
Звичайно, запропоновані урядом зміни податкової системи, що стосуються агробізнесу, знизять доходи компаній. Для агрохолдингів це не завдасть значних негативних наслідків, а для дрібних та середніх сільгоспвиробників проектом Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 р.» передбачено понад 3 млрд грн на фінансову підтримку. Звичайно, це не велика сума в межах цієї галузі економіки, однак це перший крок від пільг (проти яких, до речі, виступає не лише МВФ, але і Європейський Союз) до дотацій (що широко застосовуються у загальносвітовій практиці).
Ситуація, в якій опинився агробізнес, виникла не на рівному місці. Влітку 2014 р. Україна зробила свій цивілізаційний вибір, підтвердивши повагу до основоположних європейських демократичних принципів - верховенства права, прав і свобод людини, вільної ринкової економіки. Результатом цього вибору стала Угода «Про асоціацію Україна – ЄС».
Зазначену Угоду можна розглядати в площині «минуле – теперішнє – майбутнє». Де в минулому були як ейфорія, так і побоювання, у сьогоденні – труднощі перехідного періоду, а в майбутньому – гідна конкуренція на світових ринках.
Наразі економіка України перебуває у стані «перехідного періоду». Звісно, такий стан не може не здійснювати вплив на агробізнес. А як відомо, за часів будь-якого перехідного періоду економіки негативні фактори, що впливають на неї, не можуть бути повністю нівельованими. Тут, напевне, необхідно говорити про створення державою умов для мінімізації негативних наслідків цього періоду.
На жаль, можна констатувати, що органам державної виконавчої влади поки що не вдається закласти «компенсаторні механізми». Саме надмірна «заполітизованість» представників державної влади та побоювання прийняти «непопулярне» економічне рішення призводять до того, що за останні 2 роки не відбулося жодної реформи, що дозволили б країні почати рухатися хоча б до певних локальних цілей. Відсутність будь-якого зрушення свідчить або про небажання його здійснювати, або про незнання, як його здійснювати. Це неприпустимо! Прийшов час шановним можновладцям мобілізувати свої сили та (вже майже в авральному порядку) почати працювати на користь країни.