22.05.2018 р. для українського суспільства відбулась знакова подія. Європейський суд з прав людини, розглянувши заяви громадян України Софії Степанівни Зеленчук і Віктора Антоновича Цицюри проти України, які стверджували, що законодавчі обмеження, накладені на них як на власників землі сільськогосподарського призначення, порушували їхні права за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, визнав, що існує певний «контроль» з боку держави за користуванням та вільним розпорядженням громадянами України власними земельними ділянками сільськогосподарського призначення, а також що цей контроль протягом тривалого часу перешкоджає їм розпоряджатися землею на власний розсуд.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
ЄСПЛ дійшов висновку, що держава-відповідач вийшла за межі своєї широкої свободи розсуду у цій сфері та не забезпечила справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та майновими правами заявників. Суд наголосив, якщо держава-відповідач необґрунтовано затягуватиме прийняття необхідних заходів загального характеру з метою виконання рішення, то з часом це може призвести до ситуації, коли присудження компенсації за ст. 41 може стати виправданим, принаймні для певних категорій власників землі сільськогосподарського призначення.
Ця справа хоча і не вирішила глобальну проблему скасування мораторію на землю, проте у питанні відкриття ринку землі змусила зрушити з місця судову гілку влади та інші органи. Після тривалих обговорень у суспільстві, які підняли градус напруги, Кабінет Міністрів України у законопроєкті №2178 висловив своє бачення ринку. Цим проєктом закону пропонується надати можливість набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення не лише громадянам України, але й юридичним особам, утвореним згідно із законодавством України, територіальним громадам та державі. До того ж фізичні особи матимуть певні обмеження щодо сукупної площі, що обчислюватиметься у відсотках. Чи буде це на користь Україні?
В усьому світі до землі ставляться як до найвищого скарбу, який більше неможливо створити. Тому питання ефективного володіння, користування та розпорядження землею має стояти першочергово. Однак не забуваємо, що той, хто володіє більшістю земельних ділянок, ще й впливає на продовольчу безпеку країни.
Дуже часто лунають заклики, що землю потрібно віддати або повернути державі, щоб вона здійснила ефективне розпорядження. Дійсно, у світі існують варіанти ефективного використання державами земельних ділянок, які передані, наприклад, в управління пенсійних фондів, у зв'язку з чим отримують значні прибутки, використовуючи їх на благо своїх громадян. Проте в нашій країні держава не змогла довести українському народу право на ефективне розпорядження землею. Інакше держава на початку свого становлення не почала б роздавати землю, а самостійно здійснювала б її управління. Аналогічним прикладом відсутності ефективного управління державою є приватизація державних підприємств, які замість розвитку, були доведені до занепаду.
Щодо надання права на придбання земельних ділянок юридичним особам, утвореним згідно із законодавством України, не важко зрозуміти, хто буде реальним бенефіціаром цих підприємств. Адже не завжди підприємства вказують осіб, які реально здійснюють управління.
Отже, вирішуючи проблему проведення земельної реформи, насамперед, потрібно вирішити болюче питання про те, чиї інтереси ми хочемо захистити. Якщо метою є захист громадян та створених громадянами фермерських підприємств, то потрібно зрозуміти, що відсутність ресурсів не дозволить їм підштовхнути ринок самостійно. Іншими словами, люди не мають таких коштів. Звичайно, зацікавлені особи можуть знайти для цього різні шляхи (зокрема, зміна громадянства, отримання позик та кредитів тощо).
У разі відкриття ринку землі для українських підприємств не буде жодних проблем у питанні управління такими підприємствами з боку іноземних капіталів, які захищають свої інтереси. Адже в усьому світі, у зв'язку зі збільшенням населення планети, питання продовольчої безпеки стоїть дуже гостро. Станом на травень 2019 р. населення Землі складало 7,7 млрд, хоча у жовтні 2011 р. було ще 7 млрд.
На мою думку, оптимальною моделлю ринку землі для України, враховуючи перехідний період, було б надання дозволу на продаж:
- громадянам, які набули громадянство України не менше ніж 5 років тому, а також мають офіційне підтвердження коштів для придбання землі, з максимальним розміром площі не більше ніж 200 га, враховуючи раніше набуті земельні ділянки (у разі спадкування та переліміту громадянин зобов'язаний протягом 6 місяців продати такі земельні ділянки);
- фермерським господарствам України, які були створені за 5 років до набуття чинності законом, що відкриває ринок землі сільськогосподарського призначення, з максимальним розміром площі не більше ніж 250 га, враховуючи раніше набуті земельні ділянки;
- юридичним особам, створеним згідно із законодавством України за 5 років до набуття чинності законом, що відкриває ринок землі сільськогосподарського призначення, з максимальним розміром площі не більше ніж 250 га, враховуючи раніше набуті земельні ділянки;
- державі, яка зобов'язана протягом 3‑х місяців з моменту набуття виставити таку ділянку на аукціон з продажу права оренди;
- територіальним громадам, які зобов'язані протягом 3‑х місяців з моменту набуття виставити таку ділянку на аукціон з продажу права оренди.
Після 3‑х років функціонування такої моделі можна виявити слабкі місця та внести зміни до законодавства, покращуючи умови ринку. У разі повного відкриття ринку землі, без встановлення запобіжників, Україна ризикує залишитися без своїх чорноземів, тому в майбутньому доведеться купувати продукти в інших країнах.