Для бізнесу, заснованому на інтенсивному використанні великих масивів даних дані, — це паливо та сировина. Проте дані існували задовго до того, як вони стали сировиною. Тоді ще не було потреби розуміти, що це таке з юридичної позиції. Тепер існує така потреба. Однак це на так вже й просто у форматі «тут і зараз». Якщо замість уяви про те, що таке дані, почати з того, чим вони не є? Чи можна таким чином окреслити дані як правове явище?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Окрім питань технічного характеру, найбільш важливими питаннями щодо даних у сфері бізнесу є володіння, доступ, використання, оцінка, ціноутворення та відповідальність. Однак схоже, що питання володіння охоплює решту з них. Тоді є сенс подивитися на дані крізь призму власності.
Найперше
Ось чому не так вже й просто зрозуміти, що таке дані, виходячи з наявного правого поля. Ні англо-саксонське право, ні право континентальної Європи, ні закони й підзаконні акти, ні судова практика, ні доктрина не дають визначення, що таке дані з позиції права. Вони ніколи не знали даних. Не було даних у теперішньому вигляді, коли все це з'являлося та починало розвиватися. Відповідно, не приділялося жодної уваги, допоки вони формували статус-кво.
Хоча в тій чи іншій юрисдикції дані та їх похідні можуть підпадати під певні встановлені законодавством правові конструкції, не варто помилятися — не було жодного наміру охопити ними дані та пов'язані з ними питання. Адже дані та відповідні явища не були й не могли бути сприйняті тими, хто створював право. Дані були абсолютно їм невідомі.
Нехай правові визначення відсутні, цілком можливо почати із сутності даних, яка зводиться до того, що це характеристики об'єктів, дій, подій, які спостерігаються, незалежно від рівня абстракції таких характеристик. Враховуючи джерело походження даних як явища, той факт, що це явище є частиною глобального середовища, виходячи з притаманних даним галузевих особливостей та відсутності особливостей у прив'язці до місцевості, вони не обмежені жодними кордонами. Беручи до уваги постійне зростання ролі міжнародної за визначенням економіки даних, є припущення, що дані та пов'язані з ними питання тяжітимуть до регулювання на глобальному рівні без специфіки на рівні окремих юрисдикцій. Однак це питання навіть на завтрашнього дня.
Повертаючись до призми власності
Чому власність? Тому що це саме та правова концепція, яка першою спадає на думку під час спроби пояснити, чому ми на щось маємо право. Проте це найбільш розвинена концепція. Загалом, власність охоплює приналежність речі особі з правом останньої виключати дії інших осіб щодо цієї речі, а також з можливістю передати це право іншій особі. Визначальним є безпосереднє володіння річчю, за якого воно виключається для інших, а безпосередній володар має право володіти, користуватися та розпоряджатися цією річчю.
Сутність речі складає те, що вона є фізичним об'єктом, має якісні та кількісні характеристики, залишається відносно стабільною в цьому аспекті протягом певного часу. Це дозволяє речі бути відокремленою від інших речей, бути здатною до сприймання, ідентифікації, асоціювання її з кимось, бути задокументованою або іншим чином зафіксованою. Загальноприйнятні засоби первісного асоціювання речі з кимось полягають у її присвоєнні з природного стану (як це робили збирачі та полювальники) або створенні.
Тепер до даних
Почнемо з того, що ніхто ніколи не зустрічав дані в дикій природі. Дотепер невідомо ні про родовища даних, ні про розвідані поклади даних. Однак малоймовірно, що дані можуть бути присвоєні з природного стану.
У той час як річ є такою собі річчю в собі, дані — це ніщо інше як сукупність характеристик інших здатних до спостереження феноменів (речей, дій, подій, явищ тощо). З огляду на зазначене, дані — це ніщо інше, ніж щось підпорядковане, допоміжне, вторинне за своєю сутністю, щось приречене на відображення характеристик чогось іншого.
Дійсно, є підстави стверджувати, що навіть якщо присвоєння викликає питання, дані все ще можуть бути асоційовані з кимось через їх створення. Взагалі, з позиції появи чогось того, що не існувало раніше, «створення» — це не зовсім те, що відображає сутність утворення даних. Вірогідно, це «фіксація». Якщо виходити за межі пересічного спостерігача, то можна було зупинитися на «генеруванні».
Безпосередню участь у генеруванні даних зазвичай беруть постачальник товарів чи послуг та їх отримувач: соціальна мережа та її користувачі, виробник автомобіля та його водій, телеком-оператор та його абоненти, ритейлер та його покупці.
Безперечно, тут не можна обійтися без обох. У більшості випадків це саме постачальник товарів чи послуг, хто зберігає контроль над даними. Однак хто насправді повинен мати статус генератора даних? Кого з них дані найбільше стосуються? Отримувача товару чи послуг, їх постачальника або обох з них? Остаточно незрозуміло. Хоча такі випадки наразі чи не найбільш важливі та цікаві, вони не є єдиними можливими. Деякі інші випадки є менш суперечливими (наприклад, генерування даних про погодні явища). Також існують інші випадки з галузевою специфікою, що навіть більшою мірою неоднозначні.
Навряд чи дані є річчю, але що вже точно — вони не є фізичним об'єктом. У більшості випадків вони є цифровими, а отже, одиниця даних може бути безкінечно відтворена, не полишаючи при цьому початкового володаря первісної одиниці даних. Відповідно, дії з боку інших осіб за визначенням не мають наслідків для початкового володаря, як у випадку з фізичним об'єктом. Таким чином, виключність — це не про дані.
Хоча дані, напевно, мають якісні та кількісні характеристики, через таку здатність зберігати певне їх поєднання протягом часу, вони все ж таки позбавлені такої властивості як здатність залишатися у визначеному стані за умов зовнішнього впливу. Інакше кажучи, якщо річ можна охарактеризувати як щось порівняно стабільне, дані, найімовірніше, є нестабільними. Однак ситуація ще більше ускладнюється, коли така нестабільність поєднуються зі згаданим безкінечним відтворенням.
Таким собі тестом може бути уявний експеримент: спробуйте довести, що дані є вашими, коли хтось стверджує зворотнє. Враховуючи наведені притаманні даним особливості, вірогідно, ви опинитеся в ситуації, коли не можна зрозуміти, де що є та де чиє.
Цікаво, що у справі 1978 р. «Оксфорд проти Мосс» перед англійським судом постало питання про те, чи може інформація вважатися власністю, щодо якої може бути вчинена крадіжка. Відповідь була такою: «Ні, не може».
З огляду на зазначене
Чи може право власності у звичному розумінні бути застосоване до даних? Чи можливо визначити право власності на дані як повноваження мати абсолютний контроль над даними, що виключає бодай якийсь контроль з боку інших? На мою думку, можна було б спробувати, але рішення на виході супроводжуватиметься ще більшою кількістю запитань. Найважливіше, що такий підхід не дає відповіді на питання про те, що саме можуть та чого не можуть робити з даними різні особи. Чи можна прирівняти дані до речі? Чи доречно було б поширити первісно розроблений для речі правовий режим на дані? Я вважаю, що ні. Дані, безперечно, не є річчю.
Тим часом
Хоча робота з даними залишається без правового підґрунтя, ніхто не припинятиме пов'язану з даними діяльність. Той, хто лише придивляється до такої діяльності, не буде зупинений лише тією ситуацією, яка склалася щодо цього питання. Залишається тільки вдаватися до точкових юридичних маніпуляцій.
Наразі найбільш актуальними питаннями є доступ до даних, використання даних та відповідальність. На щастя, ще навіть до того як питання володіння даними привернули увагу різних дисциплін та різних галузей, деякі з них вже мали певні історично сформовані концепції володіння даними. Зокрема, «суверенітет даних». Згідно з цією концепцією володіння даними, покупець обладнання, яке продукує дані, вважається володарем цих даних, а виробник обладнання має можливість доступу до них тільки у разі дозволу від покупця.
Ще одна концепція — «фактичний володар», коли твердження щодо володіння даними базується на фактичному контролі над ними. Безвідносно до того, чи є «суверенітет даних», чи «фактичне володіння», чи «прагматичне володіння», чи якась інша варіація, наразі такі концепції залишаються найбільш поширеними та дозволяють компанії принаймні пояснити для себе дані як актив і внутрішнє його використання за відсутності надзвичайних наслідків.
Щодо врегулювання зовнішніх відносин з приводу даних, контракт вважається найбільш релевантним правовим інструментом. Однак за відсутності законодавчого регулювання даних, володіння даними, права на дані є надзвичайно важливими, щоб такі контракти визначали, що таке дані та як вони будуть тлумачитися в тій чи іншій ситуації; уникали вживання концепції власності у її звичайному розумінні та без уточнень; уникали вживання концепції прав інтелектуальної власності, за винятком комерційної таємниці; вичерпно визначали право використання, обов'язки та обмеження щодо даних; вичерпно визначали умови відповідальності, охоплюючи питання точності даних та здатності їх до використання.