Сьогодні, з метою просування лікарських засобів, виробники та дистриб’ютори ліків використовують найрізноманітніші заходи, а саме: залучення медичних представників для просування через аптечні мережі, проведення виставок, симпозіумів і конференцій на відповідну тематику, інформування лікарів та інших фармацевтичних працівників про їхню продукцію тощо.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Проте найбільш ефективним способом просування лікарського засобу на ринок, беззаперечно, є рекламування в засобах масової інформації, адже реклама – це інформація про товар, призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та інтерес щодо такого товару.
Водночас, з огляду на важливість забезпечення здоров’я населення, унеможливлення та/або мінімізації нанесення шкоди пацієнтом від самолікування, держава здійснює контроль за рекламою лікарських засобів.
Так, відповідно до ст. 21 Закону України «Про рекламу» від 3.08.1996 р. №270/96-ВР, забороняється реклама лікарських засобів, застосування та відпуск яких дозволяється лише за рецептом лікаря, а також внесених до переліку заборонених до рекламування лікарських засобів.
Згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я від 06.06.2012 р. (та відповідними затвердженими критеріями, що застосовуються при визначенні лікарських засобів, рекламування яких заборонено), під час державної реєстрації (перереєстрації) лікарського засобу рішення про віднесення лікарського засобу до лікарських засобів, рекламування яких заборонено, з внесенням відповідної інформації до Державного реєстру лікарських засобів України, приймається Міністерством охорони здоров’я України.
При цьому, відповідно до ч. 15 ст. 21 Закону України «Про рекламу», положення цієї статті не поширюються на рекламу лікарських засобів, медичних виробів та методів профілактики, діагностики, лікування й реабілітації, яка розміщується у спеціалізованих виданнях, призначених для медичних установ та лікарів, а також яка розповсюджується на семінарах, конференціях, симпозіумах з медичної тематики. Таким чином, положення ч. 15 ст. 21 Закону України «Про рекламу» допускають індульгенцію для рекламування лікарських засобів у спеціалізованих виданнях, призначених для медичних установ та лікарів.
При цьому чинне законодавство про інформацію, зокрема Закон України «Про друковані засоби інформації» від 16.11.1992 р. №2782-XII, не містить визначення поняття «спеціалізоване видання». Окремі закони визначають вказане поняття лише для цілей відповідних законів. Так, Законом України «Про захист суспільної моралі» від 20.11.2003 р. №1296-IV передбачено, що спеціалізований засіб масової інформації – це періодичне друковане видання, радіо-, теле-, відеопрограми, інша форма розповсюдження масової інформації, у тому числі на електронних носіях, матеріали й повідомлення якого в цілому та систематично висвітлюють питання сексу або використовують сексуальну тематику, як провідну.
У Державному реєстрі друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності вказано про спеціалізований статус окремих видань, зокрема «Вісник тендерів державних закупівель у нафтогазовій галузі – спеціалізований друкований засіб масової інформації».
Водночас аналіз інформації, який міститься у державному реєстрі друкованих засобів (http://dzmi.informjust.ua/), показав, що видання, зокрема з питань, пов’язаних з медичною тематикою, не містять навіть посилання на спеціалізований статус. Також варто зазначити, що оформити підписку на більшість медичних газет може будь-яка особа через мережу інтернет без підтвердження або запитування жодних додаткових відомостей про особу. Окремі медичні журнали взагалі доступні через мережу Інтернет невизначеному колу осіб.
Отже, постає логічне питання щодо наявності правових підстав для розміщення реклами окремих видів лікарських засобів у виданнях (медичного призначення), за відсутності в останніх підтвердження статусу спеціального, яке не визначено та не врегульовано законодавством. Це питання також тісно пов’язане з питанням допустимості розміщення забороненої реклами в засобах масової інформації.
Так, у ч. 4 ст. 26 Закону України «Про лікарські засоби» передбачено, що реклама лікарських засобів, застосування та відпуск яких дозволяється лише за рецептом лікаря, а також тих, що внесені до переліку заборонених до рекламування лікарських засобів, забороняється. Натомість положення вищевказаної статті Закону допускає публікацію інформації про лікарські засоби у виданнях, призначених для медичних та фармацевтичних працівників (тобто мова йде про спеціалізований характер таких видань), а також у матеріалах, що розповсюджуються на спеціалізованих семінарах, конференціях, симпозіумах з медичної тематики.
Враховуючи, що Закон України «Про лікарські засоби» є спеціальним законом, який регулює правовідносини, пов’язані з лікарськими засобами, вважаємо, що норми зазначеного закону щодо заборони реклами лікарських засобів, застосування і відпуск яких дозволяється лише за рецептом лікаря, а також тих, що внесені до переліку заборонених до рекламування лікарських засобів, мають пріоритет над нормами Закону України «Про рекламу» та повинні застосовуватися без будь-яких виключень, передбачених іншими нормативно-правовими актами. При цьому для формування однозначної правозастосовчої практики, доцільно було б узгодити положення ст. 21 Закону України «Про рекламу» з положеннями ст. 26 Закону України «Про лікарські засоби» в частині рекламування окремих видів лікарських засобів.
Відповідно, розміщення реклами, зокрема лікарських засобів, застосування та відпуск яких дозволяється лише за рецептом лікаря, а також тих, що внесені до переліку заборонених до рекламування лікарських засобів за Законом України «Про лікарські засоби» та «Про рекламу», вважаємо, буде порушенням законодавства.
Окрім того, ми вважаємо, що до законодавчого врегулювання поняття «спеціалізоване видання» розміщення забороненої реклами лікарських засобів у будь-яких виданнях не відповідатиме вимогам Закону України «Про рекламу».
Важливо також не допустити розміщення реклами забороненого до рекламування лікарського засобу, «замаскованої» під публікацію інформації про лікарський засіб у друкованих засобах інформації. Розміщення реклами у такий спосіб, на нашу думку, буде порушенням не лише Законів України «Про рекламу» та «Про лікарські засоби», такі дії міститимуть ознаки порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції в частині досягнення неправомірних переваг у конкуренції, що суперечить торговельним та іншим чесним звичаям господарської діяльності. Конкурентні переваги у цьому випадку можуть полягати, зокрема, в охопленні більшої аудиторії споживачів, у порівнянні з конкурентами, які діятимуть добросовісно.
Досягнення переваг у конкуренції не шляхом власних досягнень, якості, оптимізації виробництва, а завдяки способу поширення реклами у недозволений і недобросовісний спосіб, можуть мати негативні наслідки для виробників чи дистриб’юторів лікарських засобів – порушників конкурентного законодавства, як в частині значних штрафних санкцій, так і стосовно обов’язкового припинення порушення.
Наостанок зазначимо, що відсутність законодавчого визначення поняття «спеціалізоване видання» не може вважатися перешкодою для притягнення до відповідальності уповноваженими державними органами з питань контролю за додержанням законодавства про рекламу винних осіб за замовлення розповсюдження забороненої реклами, відповідно до Закону України «Про рекламу» та Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».