Сучасні інновації значно полегшують життя людей, і цей прогрес охоплює широкий спектр сфер. Сьогодні смартфони можуть розпізнавати обличчя своїх власників, автопілоти беруть на себе керування автомобілями, віртуальні помічники відповідають на наші запитання, а вуличні камери вміють розпізнавати злочинців. Навіть хірургічні операції вже можуть проводитися за допомогою роботів. Це лише декілька прикладів того, як передові технології сприяють спрощенню повсякденного життя людей.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Штучний інтелект (ШІ) — це одна з найбільш актуальних і швидкозмінних галузей сучасної технології. Він використовується в різних галузях — від медицини, дизайну, маркетингу до юриспруденції та фінансів. Зі зростанням впливу ШІ на наше повсякденне життя виникають нові питання та виклики, зокрема щодо правового регулювання штучного інтелекту й авторського права, відносин між штучним інтелектом і авторським правом. З огляду на зростальне використання штучного інтелекту людиною пропоную розглянути питання його правового регулювання та можливих наслідків використання цієї технології.
У статті дослідимо, як законодавство щодо авторського права в різних країнах реагує на поширення та використання ШІ в різних сферах. Ми проаналізуємо ключові питання, зокрема: Авторство в контексті ШІ: чи може ШІ бути визнаний автором твору і мати авторські права? Автоматичне створення контенту: як регулюються ситуації, коли ШІ автоматично створює текст, музику, арт або інший контент без участі людини? Власність і права: хто володіє авторськими правами щодо творів, створених ШІ — розробники, власники ШІ чи креатори контенту? Міжнародний досвід і законодавство: як різні країни розробляють і впроваджують власні закони та політику щодо регулювання ШІ?
Термін «штучний інтелект» досить новий для українського законодавства, і на сьогодні в чинному законодавстві України немає чіткого правового регулювання. Однак Україна почала робити перші кроки в цьому напрямі. Так, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2020 року №1556-р схвалено Концепцію розвитку штучного інтелекту в Україні. У Концепції надається визначення штучного інтелекту як організованої сукупності інформаційних технологій, із застосуванням якої можливо виконувати складні комплексні завдання шляхом використання системи наукових методів досліджень і алгоритмів обробки інформації, отриманої або самостійно створеної під час роботи, а також створювати й використовувати власні бази знань, моделі прийняття рішень, алгоритми роботи з інформацією та визначати способи досягнення поставлених завдань.
Якщо говорити простими словами, то штучний інтелект— це програмний продукт, який приймає вхідні дані, обробляє їх та надає вихідні рішення. Часто це рішення сприймається як результат роботи програми, що поводиться інтелектуально і робота якої схожа на людське мислення. Відтак, оскільки штучний інтелект є програмним продуктом, схожим на комп’ютерну програму, його правове регулювання може бути застосоване за аналогією з правовим регулюванням комп’ютерних програм. Наразі в Україні регулювання комп’ютерної програми прирівнюється до літературного твору.
Тож кому саме належать авторські права на твір, створений за допомогою ШІ? Людині, яка створила програму з використанням штучного інтелекту, чи людині, котра використовувала таку програму та поставила завдання перед штучним інтелектом, або ж самому штучному інтелекту? Новим Законом України «Про авторське право і суміжні права», що набрав чинності з початку 2023 року, вперше врегульовано питання щодо авторського права на результати роботи штучного інтелекту. Основною характеристикою, яка визначає твір як результат інтелектуальної творчої діяльності автора та відображає творчі рішення, прийняті автором під час створення, є його оригінальність.
Різні країни мають різні підходи до визначення оригінальності, але загалом під оригінальністю розуміють «творчий внесок» фізичної особи. Тому результати робіт тварин, роботів та інших суб’єктів, що не можуть бути віднесені до категорії «людина», не можуть вважатися оригінальними. Об’єкти, створені комп’ютерною програмою без безпосередньої участі фізичної особи, вважаються неоригінальними з огляду на відсутність творчого внеску людини в їх створення. Такі об’єкти підпадають під правовий захист особливого роду (sui generis). Твори, що створені фізичними особами з використанням комп’ютерних технологій, не вважаються об’єктами, створеними комп’ютерною програмою, і вони можуть бути визнані оригінальними.
Отже, за українським законодавством суб’єктами права особливого роду (sui generis) на неоригінальні об’єкти, згенеровані комп’ютерною програмою, можуть бути особи, яким належать майнові права, або які мають ліцензійні повноваження, а саме:
- автори такої комп’ютерної програми, їх спадкоємці, особи, яким автори чи їх спадкоємці передали (відчужили) майнові права на комп’ютерну програму;
- правомірні користувачі комп’ютерної програми (договором можуть визначатися умови належності права особливого роду (sui generis) на неоригінальні об’єкти, згенеровані відповідними комп’ютерними програмами).
Варто звернути увагу, що у такому випадку йдеться виключно про майнові права, адже особисті немайнові права у разі утворення неоригінального об’єкта, згенерованого комп’ютерною програмою, не виникають. Право особливого роду (sui generis) на неоригінальний об’єкт виникає в результаті його створення і діє протягом 25 років із моменту створення. Обсяг майнових прав суб’єкта права особливого роду (sui generis) на неоригінальний об’єкт, створений комп’ютерною програмою, визначається так само, як і для звичайних оригінальних творів, створених людиною.
Це означає, що автори такої комп’ютерної програми або правомірні користувачі мають право використовувати твір у будь-який спосіб і мати виключне право дозволяти або забороняти іншим особам використовувати цей твір. Ситуації, коли штучний інтелект автоматично створює текст, музику, арт або інший контент без участі людини, можуть регулюватися різними способами залежно від конкретної країни та її законодавства. Розглянемо на прикладах декількох країн.
Бюро авторських прав США вже давно встановило, що твори, які створені машинами, а не людьми, не підпадають під захист авторського права. Отже, продукт, створений генеративною моделлю ШІ, не може бути захищений авторським правом. Суть цієї проблеми полягає в тому, як навчаються генеративні системи штучного інтелекту.
У США цей підхід став загальнопоширеним після судового прецеденту у спорі «Справа Наруто проти Девіда Джона Слейтера», що стосувався авторського права на селфі, зроблене мавпою на ім’я Наруто. Цей судовий процес виник за ініціативи організації із захисту прав тварин PETA (People For The Ethical Treatment of Animals). Однак як суд першої інстанції, так і апеляційний суд прийшли до висновку, що, попри положення законодавства, що стосується захисту прав тварин, останні не мають права звертатися за захистом своїх порушених прав інтелектуальної власності, оскільки такими правами наділені лише люди.
З цього прецеденту випливає, що і права інтелектуальної власності не поширюються на штучний інтелект. Так, при оцінці творів, які включають матеріали, створені за допомогою штучного інтелекту, Відомство з авторських прав аналізує, чи може такий «твір» бути визнаним основним результатом творчої роботи людини, водночас розглядаючи комп’ютер лише як допоміжний інструмент. Значення внеску штучного інтелекту в оригінальну концепцію твору є основним об’єктом цього аналізу. Оцінка проводиться індивідуально для кожного конкретного випадку і враховує роботу технології ШІ, а також спосіб її використання для створення твору.
Якщо твір містить елементи, що були створені машинною системою, і не має значущого внеску людського авторства, то він не може бути визнаний авторським і не реєструється Відомством авторських прав. У Великій Британії підійшли інакше до питання власності на контент, що був згенерований штучним інтелектом. Так, твори, які створюються комп’ютерними програмами, підлягають захисту авторським правом, навіть якщо вони були створені без прямого втручання людини-автора. На законодавчому рівні закріплено, що право власності на об’єкти, які були створені машиною, належить особі, яка доклала зусилля до їх створення. У Європейському Союзі система правового захисту авторських прав вимагає дотримання критеріїв оригінальності й участі людини як автора, який виражає свій творчий задум.
Водночас робиться розрізнення між об’єктами, створеними безпосередньо штучним інтелектом, і об’єктами, які створюються просто за його допомогою. Щодо останнього варіанта, то мається на увазі значна участь людини у створенні, що дає змогу надати захист авторським правом. Однак на практиці досить складно визначити, який саме внесок у створенні контенту за допомогою ШІ вважається суттєвим і творчим з боку автора (людини). Оцінка такого внеску залежить від багатьох суб’єктивних факторів. Тому в більшості випадків контент, згенерований штучним інтелектом, не підпадає під авторське право.
Якщо узагальнити, то за законодавством Європейського Союзу для набуття авторського права необхідно відповідати двом умовам:
1. Твір має бути визнаним «твором» відповідно до прецедентного права Суду Європейського Союзу (CJEU).
2. Особа повинна бути оригінальним автором цієї роботи або отримати авторське право шляхом передачі такого права.
У червні цього року Європейський Парламент зробив важливий крок у напрямі створення правової основи для використання ШІ шляхом схвалення законопроєкту Artificial Intelligence Act. Однією з головних цілей цього акта є захист прав і свобод осіб, які можуть бути піддані впливу штучного інтелекту. Закон встановлює принципи та правила для обробки персональних даних, використання систем автоматизованого прийняття рішень та інших аспектів ШІ, забезпечуючи прозорість, справедливість і законність обробки інформації.
Якщо ЄС прийме остаточну версію цього акта до кінця поточного року, то це стане першим у світі законом щодо штучного інтелекту. Водночас він почне діяти не раніше 2026 року і передбачає перехідний період, протягом якого зацікавлені сторони зможуть адаптувати своє законодавство до норм цього акта. Прийняття цього акта також вплине на регулювання ШІ в Україні, оскільки як тільки Закон про штучний інтелект буде прийнятий, його також мають прийняти країни — кандидати на вступ до Європейського Союзу, такі як Україна.
Підсумовуючи викладене вище, зазначу, що правове регулювання штучного інтелекту в Україні та інших країнах є актуальним і відкритим. В Україні, хоча існує Концепція розвитку штучного інтелекту, що визначає загальні принципи розвитку цієї галузі, конкретне правове регулювання щодо авторських прав на твори, створені за допомогою штучного інтелекту, а також інших аспектів застосування ШІ, залишається на стадії розробки. У США підхід до авторського права для творів, створених ШІ, вже визначено, і вони не захищаються авторським правом. Такі судові прецеденти, як справа «Наруто проти Девіда Джона Слейтера», підкреслюють цей підхід.
У Великій Британії і Європейському Союзі підходи відрізняються. Тут важливо визначити, чи була суттєва участь людини в процесі створення твору за допомогою штучного інтелекту. Якщо така участь визнається, авторське право може бути надано особі, яка керувала ШІ. Законодавство ЄС також спрямоване на захист прав і свобод осіб, які підлягають впливу штучного інтелекту. Прийняття законопроєкту Artificial Intelligence Act є кроком до створення етичних принципів і правових норм, які регулюють використання ШІ.
Загалом технологічний прогрес розвивається останнім часом дуже стрімко та ставить перед правовими системами складні завдання щодо регулювання і захисту прав та інтересів громадян. Відтак, ці питання потребують оперативного розв’язання. Маю надію, що у найближчі роки ми побачимо результат активної роботи всіх країн, які працюють над створенням адаптованих та ефективних правових норм, що враховують особливості штучного інтелекту.