Веб-сторінка – це сукупність файлів, розміщених на певному сервері (серверах). У цих файлах міститься інформація, доступ до якої має змогу одержати будь-який інтернет-користувач, перейшовши за відповідною адресою в браузері. Така інформація може становити відомості про факти, які мають істотне значення для вирішення судової справи. У цьому випадку постає проблема з фіксацією цих відомостей у такому вигляді, щоб суд сприйняв їх в якості доказу.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Для суду контент, розміщений на сайті, потрібно зафіксувати:
1. Оперативно, адже власник сайту чи особа, яка має технічну можливість змінювати дані веб-сторінки і при цьому не зацікавлена в тому, щоб суд прийняв розміщену на її сторінці інформацію в якості доказу, може в будь-який момент її видалити;
2. З найменшими витратами на збирання такого роду доказів, особливо якщо інформація розміщена на кількох сайтах одночасно і її треба зафіксувати на кожному з них;
3. Безпосередньо в тому вигляді, у якому відомості були збережені на сервері на певний момент часу.
Простий знімок з екрану, на якому у вікні браузера відкрито веб-сторінку, роздруківка її вмісту, а також збереження відображеної в браузері веб-сторінки у вигляді окремого файлу, скоріше за все, не будуть прийняті судом у якості належного доказу.
Річ у тім, що інформація з сервера, після відповідного запиту користувача, який бажає зайти на веб-сторінку, каналами зв’язку надходить на його комп’ютер і відображається на екрані у вікні браузера. Із цього моменту користувач має технічну можливість змінювати код завантаженої веб-сторінки, а також, відповідно, її зовнішнє відображення. Тобто в браузері може бути показана інша інформація, аніж та, що знаходиться на сервері.
На сьогодні на практиці використовуються наступні способи збирання доказів у мережі Інтернет:
1. Звернення до російського нотаріуса для складення останнім протоколу огляду веб-сторінки. Українські нотаріуси поки що не можуть засвідчувати інформацію, розміщену на інтернетсторінках, оскільки така нотаріальна дія, як огляд веб-сайту, законодавством України не передбачена. Утім, стаття 102 Основ законодавства про нотаріат Російської Федерації дозволяє складання нотаріусами протоколу огляду сайту. У нашій державі такого роду документ матиме доказову силу офіційного документа, згідно зі ст. 12 Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 7 жовтня 2002 року, сторонами якої є, зокрема, Україна та Російська Федерація.