Одним із способів задоволення вимог кредитора за грошовим зобов'язанням боржника, взятим під заставу належного йому майна, є примусова реалізація такого майна на прилюдних (електронних, публічних) торгах. Наразі у справах про проведення торгів (зокрема електронних) з реалізації нерухомого майна немає єдиної судової практики, як і немає однозначного підходу до вирішення питання забезпечення позову в справах, пов'язаних із захистом права власності на спірне арештоване та передане на реалізацію майно. Тож давайте розглянемо можливість зупинки електронних торгів з продажу заставленого (іпотечного) майна, на яке було звернуто стягнення та щодо якого було вчинено дії, спрямовані на примусову його реалізацію відповідно до виконавчого документа.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Найбільш грубим порушенням прав боржників у випадку реалізації належного їм майна на електронних торгах є недотримання порядку повідомлення їх про наявне виконавче провадження, постанови виконавця про накладення арешту на майно та передачу його на реалізацію на торгах. Найчастіше державні чи приватні виконавці не повідомляють боржників належним чином про накладення арешту на майно, яке перебувало в заставі, та про винесення постанови про його примусову реалізацію на торгах. Про заплановане проведення торгів з продажу належного йому майна боржник дізнається не з направленого державним (приватним) виконавцем повідомлення, а з наявних у відкритому доступі відомостей, наприклад, з сайту автоматизованої системи виконавчого провадження або безпосередньо на сайті ДП «СЕТАМ». Нерідко люди дізнаються про реалізацію свого майна взагалі постфактум, тобто тоді, коли дата проведення торгів минула, і на сторінці лоту стоїть відмітка, що торги відбулися, та розміщено протокол їх проведення з вказівкою переможця.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Ст. 317 Цивільного кодексу України визначено зміст права власності, який полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом України від 17 липня 1997 р. №475/97‑ВР, зокрема, ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
ЦК України передбачено низку способів захисту права власності, серед яких, зокрема: визнання права власності (ст. 392); витребування майна з чужого незаконного володіння, у т. ч. від добросовісного набувача (ст. 387, 388); усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391); заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ст. 386); визнання незаконним правового акта, що порушує права власника (ст. 393); зобов'язання повернути потерпілому безпідставно відчужене майно (ст. 1212, 1213) тощо.
Разом з тим, під час розгляду справи за позовом власника майна‑боржника за майновим зобов'язанням про захист права власності позивачу, який має намір застерегти належне йому майно від незаконних дій державного чи приватного виконавця, організатора торгів та/або третіх осіб, слід звернутися до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову, серед яких є й зупинка дій, що можуть у майбутньому утруднити виконання рішення у випадку задоволення такого позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача. По суті, забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Що стосується безпосередньо зупинки торгів з продажу майна як заходу забезпечення позову, то варто звернути увагу на п. 2, 3 розділу ХІ Порядку реалізації арештованого майна (далі — Порядок), якими передбачено, що підставою для зупинки електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) в цілому або за окремим лотом є:
- рішення суду щодо зупинки реалізації арештованого майна;
- зупинка вчинення виконавчих дій у випадках, визначених Законом України «Про виконавче провадження;
- відкладення проведення виконавчих дій;
- наявність технічних підстав, що унеможливлюють роботу системи (виключно на період відновлення її працездатності).
У разі надходження постанови державного виконавця про зупинку вчинення виконавчих дій чи їх відкладення організатор зобов'язаний негайно зупинити електронні торги (торги за фіксованою ціною) та поновити їх після отримання постанови виконавця про продовження примусового виконання рішення чи закінчення строку відкладення виконавчих дій. У постанові виконавця в обов'язковому порядку зазначається номер лота, електронні торги щодо реалізації якого підлягають зупинці або відновленню.
За наявності підстав, визначених у п. 2 розділу ХІ Порядку, організатор негайно зупиняє електронні торги в цілому або за окремим лотом, про що складає акт з фіксацією підстави та рішення про зупинку. З моменту зупинки торгів їх строки автоматично зупиняються.
Правовою основою для вирішення судом питання про забезпечення позову є вимоги, встановлені ст. 151, ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України, а також роз'ясненнями, наведеними у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (п. 4 постанови). Заходи забезпечення позову (крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги) мають бути співрозмірні із заявленими позивачем вимогами. Згідно п. 5 ч. 1 та ч. 3 ст. 150 ЦПК, якщо подано позов про визнання права власності на майно і зняття з нього арешту, він може бути забезпечений зупинкою продажу арештованого майна.
Оскільки певні дії щодо спірного майна позивача може бути вчинено кількома різними суб'єктами, у межах позову про захист права власності (відповідно до обраного позивачем способу захисту) цілком закономірною та виправданою є необхідність подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову в порядку ст. 149–151 ЦПК України.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам. Разом з тим, судова практика свідчить, що в межах розгляду такої заяви суди не повинні заглиблюватися у саму суть спору.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і мають застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне вжиття таких дій може спричинити порушення прав і законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Обґрунтованою підставою для забезпечення позову у подібних справах суд вважатиме існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову, для чого особі необхідно зібрати максимальну кількість належних та достатніх доказів наявності таких ризиків. Зокрема, особа має довести належність їй права власності, а також те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до ускладнення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду. При цьому існування загрози порушення прав позивача повинне мати очевидний та об'єктивний характер.
Отже, можна зробити висновок, що у справах про захист його власності боржник має застосовувати всі можливі процесуальні засоби, спрямовані на збереження майна, обумовлюючи це метою уникнення подальших порушень законодавства про виконавче провадження, нормативних актів про організацію та проведення електронних торгів тощо.
