З виходом виконавчого провадження на новий рівень (у зв'язку з появою в Україні приватних виконавців) набули актуальності практичні питання процедури виконання, а також акту волевиявлення стягувача щодо ініціювання примусового виконання рішення.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Право вибору
Одна з основних ознак, що характеризують природу виконавчого провадження, полягає в тому, що для початку процедури примусового виконання необхідне волевиявлення особи, на користь якої було ухвалене рішення. Актом такого волевиявлення є заява про примусове виконання рішення відповідного юрисдикційного органу.
Маючи виняткове право ініціювати виконавче провадження, законодавство також наділяє стягувача правом обирати суб'єкта здійснення виконавчих дій. Стягувач має право визначитися, звертатися до органів державної виконавчої служби чи до приватного виконавця (за тими рішеннями, які вони можуть виконувати). Також серед цих суб'єктів стягувач має вибір. У разі звернення до органів державної виконавчої служби стягувач обирає відділ за одним із трьох критеріїв: місцезнаходження боржника, місцезнаходження майна боржника, місце роботи боржника. Надаючи перевагу приватним виконавцям, стягувач обирає за одним із двох критеріїв: місцезнаходження боржника та місцезнаходження майна боржника (що визначено ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження»). Отже, Закон надає стягувачу право вибору суб'єкта виконання. У разі вибору приватного виконавця стягувач отримує також право вільного вибору з‑поміж усіх приватних виконавців відповідного виконавчого округу.
Щодо місцезнаходження боржника, то воно визначене безпосередньо у виконавчому документі. У разі наявності у стягувача документально підтвердженої інформації про актуальне місцезнаходження боржника, що відрізняється від того, яке зазначене у виконавчому документі, вважаю за можливе відкриття виконавчого провадження за такою актуальною адресою. Місцезнаходження особи, яка є роботодавцем боржника, якщо така інформація не зазначена у виконавчому документі, також має підтверджуватися стягувачем. Загалом, ці питання доволі однозначно унормовані. В Україні давно існує відповідна практика правозастосування.
Як щодо грошей?
Якщо з нерухомим майном не виникає очевидних питань, то питання встановлення і підтвердження стягувачем місцезнаходження рухомого майна залишається дискусійним. Водночас надзвичайної актуальності набуло питання місцезнаходження такого майна боржника як безготівкові грошові кошти. Ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» визначає місце виконання рішення приватним виконавцем за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника без поділу на види майна. Таким чином, Закон визначає місце виконання рішення за місцезнаходженням будь-якого майна боржника.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», в заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо). Отже, виконавче провадження може бути відкрите за місцезнаходженням безготівкових грошових коштів боржника.
Що вважається місцезнаходженням безготівкових грошових коштів?
Ч. 3.1 ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Згідно з ч. 6.1, 6.2 ст. 6 вказаного Закону, банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Особи, зазначені в п. 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України на власний вибір для забезпечення своєї господарської діяльності та власних потреб.
Ч. 7.1, 7.1.4, 7.1.5 ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачається, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладають клієнти з банками, які їх обслуговують. Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється шляхом їх внесення у готівковій формі, а також шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.
Безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об'єктом права власності внаслідок юридичної фікції, яка передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку в банку. Відкинути цю юридичну фікцію означало б, що безготівкові кошти є недосяжними для звернення на них стягнення, оскільки потрібно було б визнати, що вони одночасно всюди й ніде не знаходяться, тобто не мають місцезнаходження, інформація про яке є необхідною для вчинення виконавчих дій та зазначається під час арешту цього майна. Можливість ініціювати операції стосовно безготівкових коштів в іншому місці, окрім як у банку, в якому був відкритий відповідний рахунок, не суперечить цій юридичній фікції, яка також закріплена в Законі України «Про виконавче провадження», в якому йдеться про «кошти, які перебувають на рахунках боржника у банках».
В ч. 4 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Беручи до уваги зазначене, вбачається, що приватний виконавець може приймати виконавчі документи за місцезнаходженням грошових коштів боржника, в тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах, що також зазначається в роз'ясненні Міністерства юстиції України №23123/16620‑33‑18/20.5.1 від 11.06.2018 р.
Така позиція підтверджена чисельною судовою практикою адміністративних судів (справи №140/182/19, №824/947/18‑а, №520/1523/19, №826/16091/18, №160/9377/18, №560/4311/18, №379/1636/18, №420/97/19, №440/383/19, №460/103/19), практикою судів загальної юрисдикції (справа №355/1167/17), практикою господарських судів (справа №910/7534/18, №905/2953/17, №921/757/16‑г/7). Спільну позицію всіх судів резюмує також Верховний Суд в постанові від 10.09.2018 р. у справі №905/3542/15.
Верховний Суд зазначає, що оскільки боржник має відкриті рахунки в банківській установі з місцем реєстрації в місті Києві, а подальші дії приватного виконавця в межах вже відкритого виконавчого провадження не обмежуються виконавчим округом цього виконавця, Суд зазначає, що дії приватного виконавця, який здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва, з відкриття виконавчого провадження шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та подальші виконавчі дії з винесенням постанов про арешт коштів на всіх рахунках боржника-відповідача, відкритих у банківських установах — не суперечать нормам законодавства. Таким чином, місцезнаходження грошових коштів у безготівковій формі є місце реєстрації фінансової установи, в якій був відкритий рахунок.
Варто звернути увагу на те, що Закон України «Про виконавче провадження» встановлює критерієм місцезнаходження саме майна, яким в цьому випадку є грошові кошти, а не рахунку, на якому вони розміщені. Тому у разі відкриття виконавцем провадження за місцезнаходженням фінансової установи, в якій боржник має рахунок, за відсутності на ньому залишку грошових коштів, стягувачі часто оскаржують правомірність такого відкриття провадження, оскільки безпосередньо майно (кошти) боржника не знаходилися на відповідній території.
Водночас важливо розуміти, що виконавець не може перевірити наявність коштів на рахунку (фактично здійснити перевірку майнового стану) до відкриття виконавчого провадження. При цьому стягувач не має можливості надати документальне підтвердження наявності таких грошових коштів на рахунках свого боржника, оскільки така інформація є банківською таємницею. Окрім того, природа безготівкових грошових коштів не виключає можливості їх миттєвого відчуження або переведення на інший рахунок в іншій фінансовій установі. Тому інформація про наявний залишок грошових коштів є актуальною лише станом на момент її перевірки. З огляду на зазначене, посилання стягувачів-скаржників на такі обставини вважаю маніпулятивними.
Особливий кейс
На власному досвіді я зіштовхнувся з ситуацією, коли приватний виконавець відкрив виконавче провадження у виконавчому окрузі міста Києва, оскільки місцезнаходженням банку було місто Київ. Водночас реквізити рахунку боржника містять МФО, який за даними довідника банківських установ НБУ, закріплений за відділенням у місті Львові. У своїй скарзі боржник посилався на таку обставину, стверджуючи, що безготівкові грошові кошти знаходяться поза межами виконавчого округу міста Києва. Як наслідок, приватний виконавець не мав законних підстав відкрити виконавче провадження, оскільки належить до виконавчого округу міста Києва.
Представляючи у цій справі (№914/221/19) приватного виконавця, мої заперечення ґрунтувалися на тому, що безготівкові грошові кошти боржника все ж таки знаходяться в банку, а не в його відокремленому структурному підрозділі, оскільки відокремлені підрозділи банку (філії, відділення, представництва тощо) виконують функції представництва та захисту інтересів банку, що зазначено у ст. 23 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Таким чином, відокремлені підрозділи не є самостійними фінансовими установами.
Відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів є одним з видів банківської діяльності, що встановлено п. 2 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Ч. 4 цієї статті чітко визначає, що банківські послуги дозволяється надавати виключно банку. Саме банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (окрім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, про що зазначено у ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Згідно з положенням ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківська ліцензія — це документ, який видає Національний банк України в порядку та на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. Відокремленим підрозділам (філіям, відділенням, представництвам) Національний банк України не видає ліцензію, на підставі якої може здійснюватися банківська діяльність. Отже, відокремлені підрозділи не здійснюють банківську діяльність.
Висновок
Наразі в Україні фактично сформована судова практика, що однозначно підтверджує можливість відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням такого майна боржника як грошові кошти у безготівковій формі. Таким місцезнаходженням вважається місцезнаходження юридичної особи фінансової установи, в якій боржник має рахунок. При цьому не має значення такий реквізит рахунку як МФО, навіть якщо відповідно до інформації з Довідника банківських установ НБУ, рахунок відкривався через відокремлений підрозділ банку.