Нещодавно Рада з питань судової реформи при Президентові України остаточно затвердила концепцію реформування системи виконання судових рішень. Два відповідних законопроекти – «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та «Про виконавче провадження» – вже подані до Верховної Ради України та підтримані у першому читанні. Інститут приватних виконавців, запровадження якого і є змістом цієї реформи, може докорінно змінити модель виконання судових рішень, що існує у нашій країні. Сподіваємося, що народні депутати перед відповідальним голосуванням займаються саме тим, чим мають займатися: ретельно зважують усі «за» і «проти» змін, які можуть стати історичними.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Спокуса позбутися нинішньої моделі виконання рішень аж надто велика. Зарплата державних виконавців мізерна, роботи у них багато, стан приміщень, у яких вони часто тісняться по четверо в одному кабінеті, переважно плачевний. Це призводить до того, що державними виконавцями працюють 3 категорії людей:
1) молоді та недосвідчені юристи, які сприймають цю роботу як можливість отримати перший професійний досвід, але за першої непоганої нагоди планують «втекти»;
2) ті, хто через свої професійні здібності не в змозі відшукати кращу роботу, тим паче, в якомусь невеликому районному центрі, змінювати який на неспокійне велике місто зовсім не хочеться;
3) ті, хто зовсім не проти отримувати незаконний дохід як «вдячність за сприяння» стягувачу чи боржнику.
За статистичними даними, опублікованими на офіційному сайті Державної виконавчої служби України, за 2013 р. усього на виконанні перебувало 7 723 746 виконавчих документів. За цією ж статистикою, упродовж 2013 р. працювало 7 051 державних виконавців. Проста арифметика: на одного державного виконавця у 2013 р. припадало 1 095 виконавчих документів. Якщо узяти до уваги, що у році приблизно 250 робочих днів, то щоденно кожен державний виконавець мав би виконувати по 4 виконавчі документи. Люди, хоча б трохи знайомі з процедурою виконання рішень, чудово розуміють, що за 2 години виконати судове рішення неймовірно складно. Часто один лише виїзд для опису майна займає більше часу, особливо, якщо майно боржника перебуває у селі, звідки від районного центру їхати 40 км поганою дорогою.
Невмотивовані зарплатою або системою винагород від держави за успішне стягнення (яка, між іншим, існує, але майже не застосовується), перенавантажені державні виконавці працюють неефективно. За даними Української Гельсінської спілки з прав людини, в Україні не виконується близько 70 % судових рішень. Юристи знають, що отримати позитивне судове рішення, пізніше – виконавчий документ, направити його до виконавчої служби та чекати, коли ж, до прикладу, гроші надійдуть на рахунок – означає не дочекатися. Успішне виконання вимагає регулярних поїздок на зустріч з виконавцем, очікування у черзі, нерідко в якомусь напівпідвальному приміщенні, і безліч запитань на кшталт: «що ви вже зробили по цьому виконавчому провадженні?», «ми знаємо, що у боржника є автомобіль/квартира, давайте накладемо арешт», «давайте поїдемо та опишемо майно» тощо. Можна без перебільшення сказати, що нинішній стан справ у системі виконання судових рішень позбавляє багатьох українців, у тому числі й представників бізнес-середовища, права на ефективний судовий захист, гарантований Конституцією та Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод. Про те, що система виконання судових рішень має тісний зв’язок з правом на судовий захист вказано, зокрема у резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1787 (2011) від 26.01.2011 р. Зрештою, немає сенсу у судовій системі загалом, якщо рішення її органів майже неможливо виконати.
З огляду на таку картину, апологетів запровадження системи приватних виконавців більше, ніж достатньо. Приватні виконавці, на відміну від державних, зароблятимуть собі на хліб ефективно виконаними судовими рішеннями та цілком законною винагородою від клієнтів. Тому підстави сподіватися, що на зміну непривітних виконавців прийдуть прива(і)тні та клієнтоорієнтовані, а замість неприємних приміщень – красиві та модно заставлені кабінети у ділових кварталах, справді є. Статистика виконання судових рішень відчутно покращиться, а до виконавця можна буде прийти у будь-який робочий час і не стояти у черзі. Виконавця можна буде обрати з-поміж багатьох його колег за будь-якими критеріями.
Запропонована реформа і справді виглядає привабливо. У Раді з питань судової реформи ще й зазначають про успішний закордонний досвід, мовляв, у багатьох європейських державах приватні виконавці працюють століттями, забезпечують якісний сервіс і особливих нарікань на свою діяльність не чують. Це й справді так: дуалістична система виконання судових рішень (у якій існують як державні, так і приватні виконавці) функціонує, зокрема у Франції, Англії, Уельсі, Нідерландах, Бельгії, віднедавна у Грузії. Однак українське суспільство, в тому числі юридична спільнота, вже навчене неприємним досвідом багатьох попередніх реформ, де красиві слова свідомо чи спонтанно згодом перетворилися у зовсім некрасиву реальність. Тому немало експертів чи пересічних юристів насторожено сприймають прийдешні зміни. На їхню думку, приватні виконавці матимуть аж надто багато схожого з колекторами, які «вибивають» борги. За результатами опитування, яке проводила на своєму сайті «Юрліга», близько 55% респондентів вирішили, що інститут приватних виконавців зробить ситуацію з виконанням рішень ще більш непередбачуваною.
Висловлюються побоювання, що з-поміж перших, хто, потираючи руки, чекає приходу приватних виконавців, будуть банки. Адже в такому разі банки зможуть розмістити приватного виконавця у якомусь зі своїх кабінетів, а він/вона, на підставі наданих державою повноважень, робитиме усе можливе для повернення боргів. У голові відразу постає картинка: людина з напівкримінальною зовнішністю «вламується» у квартиру боржника, розмахуючи в одній руці свідоцтвом приватного виконавця, а в другій – постановою про відкриття виконавчого провадження.
Хоча, насправді, ситуація не є такою страхітливою, як може здатися. Приватні виконавці змушені будуть діяти в межах чинного правового поля, їхні повноваження будуть не більші, а ще й менші за повноваження державних колег (зокрема, приватні виконавці не зможуть виселяти з житла чи стягувати кошти з держави). Приватний виконавець буде таким собі «супер вмотивованим» виконавцем. Та й людині з кримінальним минулим стати приватним виконавцем буде непросто. Принаймні, вказаний законопроект вимагає від кандидата 2 роки стажу у галузі права (до прикладу, стільки ж для особи, яка хоче стати адвокатом), ступінь магістра права та здачу спеціального іспиту у Мін’юсті.
Можна сказати, що пристрасті довкола приватних виконавців повертають нас до подій 22-річної давнини. Тоді в Україні запроваджували приватний нотаріат, який теж немало фахівців сприймали насторожено, побоюючись нечесних дій. Звісно, що приватний нотаріат не став ідеальною структурою, і «чорні нотаріуси» не така вже й рідкість у наш час. Але загалом, їхнє існування суспільством оцінене позитивно. Свідченням цього є те, що багато хто з нас зловить себе на думці, що він/вона принаймні кілька разів у житті мав справу з приватними нотаріусами, а з державними – жодного.
Паралелі з нотаріатом стають ще більш наочними після порівняння законодавства про нотаріат із запропонованим проектом закону «Про органи та осіб, які здійснюють виконання судових рішень та рішень інших органів». Творці реформи, зокрема Олексій Філатов, заступник Глави Адміністрації Президента України, Голова Ради з питань судової реформи при Президентові України та секретар Конституційної комісії, на IV Судовому форумі вказував на те, що деякі норми закону про приватних виконавців продубльовано з Закону України «Про нотаріат». Навіть норма про обмежену кількість осіб, які можуть здійснювати діяльність у межах одного округу (так звані «квоти»), вже давно скасована для нотаріату, знайшла собі місце у концепції реформи виконання рішень. Планується, що діяльність приватного виконавця буде обмежено округом: районом чи містом як адміністративно-територіальними одиницями. Наприклад, приватний виконавець у Харкові зможе відкривати виконавчі провадження лише щодо боржників, які зареєстровані у Харкові, але подальші виконавчі дії він зможе здійснювати на всій території України.
Зрештою, якщо результати реформи не сподобаються суспільству, повернути status quo ніколи не пізно. Головне – бажання законотворців і віра, що громадянське суспільство та держава дивляться в одному напрямку та сповідують спільні цінності й інтереси. Якраз-таки відсутність цієї віри змушує нас щоразу насторожено сприймати будь-які новаторства від влади. Хоча, мабуть, деякі з них створювалися винятково у благородних цілях.
Юридична спільнота теж розділилась на тих, хто з нетерпінням очікує приходу приватних виконавців, і тих, хто ставиться до цього насторожено. І ті, й інші багато в чому праві. І ті, й інші активно переконують один одного, але погоджуються у ключовому – реформа системи виконання судових рішень необхідна, як повітря.