Значні правочини: практичні нотатки на полях судових рішень

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Є договори, які директор не може підписати без попередньої згоди загальних зборів чи наглядової ради. Вони називаються «значні правочини» — особливо важливі для товариства угоди. Цей запобіжник покликаний захистити стейкхолдерів компанії від дискреції керівника, який може випадково чи свідомо укласти угоду на невигідних для компанії умовах. Використання цього запобіжника на практиці викликає багато питань. Причому питання виникають як на етапі дотримання процедур: які правочини, в який момент і як погоджувати, так і на етапі судового оскарження значних правочинів, вчинених без належного погодження.

У цій статті ми розберемося, як правильно вчиняти значні правочини, враховуючи судову практику розгляду відповідних спорів.

Значні правочини для АТ і ТОВ різні

Правочин є значним:

Відрізняє ці визначення не тільки відсотковий поріг. 

По-перше, це різні види активів, з якими порівнюється вартість правочину: для ТОВ — чисті активи, для АТ — «звичайні» активи. Знайти ці показники можна у фінансовій звітності товариства: чисті активи — це активи за вирахуванням зобов’язань (рядок 1495 балансу); активи (рядок 1300 балансу). Тобто чисті активи менші за «звичайні» активи. 

По-друге, значність правочину для АТ імперативно визначається за його ринковою вартістю. Тому у випадку умисного заниження ціни правочину в АТ її порівнюють з ринковою ціною, а не тією, яка вказана у договорі. Для ТОВ поняття вартості предмета значного правочину закон не регулює. Це надає товариству можливість визначити в статуті, яка вартість враховується: договірна чи ринкова. У такому разі саме положення статуту визначатимуть, чи є правочин значним за вартістю його предмета. Цей підхід підтверджує, зокрема, постанова Верховного Суду у справі № 910/19794/21.

По-третє, в АТ для порівняння використовуються показники саме річної звітності, а в ТОВ — останньої затвердженої (тобто нею може бути і квартальна, якщо ТОВ її подає).

Окрім цього, статутом і АТ, і ТОВ можна віднести також будь-які інші правочини до категорії значних. Наприклад, встановити, що всі договори щодо нерухомого майна є значними незалежно від їхньої вартості, визнати значним правочином надання товариством поруки за чужими зобов’язаннями (доцільність описана нижче), або знизити відсотковий поріг для будь-яких значних правочинів чи визначити конкретну суму у грошах (як правило, це роблять у валюті).

Ми рекомендуємо користуватися цією можливістю, але робити це зважено, щоб керівник мав достатню гнучкість і не мав погоджувати, скажімо, договір на придбання офісного паперу.

Різні методології визначення значних правочинів для АТ і ТОВ виглядають невиправдано. Особливо, коли в групі компаній є і АТ, і ТОВ, одночасно адмініструвати два різних підходи незручно. Якби законодавець уніфікував методологію, дозволивши розширювати коло значних правочинів (як зараз), це спростило б компаніям користування цим інструментом.  

НЕзначні забезпечення: порука, застава, іпотека 

Значним може вважатися лише той правочин, що спрямований на розпорядження майном товариства — про це ще Верховний Суд України сформував правову позицію у справі № 910/29382/14. А тому договір поруки не може бути значним правочином, оскільки «порука є способом забезпечення виконання зобов’язання, а не угодою, спрямованою на розпорядження майном, належним поручителю» (див. також постанову Верховного Суду у справі 295/12197/13-ц). Подібну позицію підтримав Верховний Суд у справах №№ 910/18506/16, 910/11498/18. Суд зазначив, «що договір застави або іпотеки укладається виключно в забезпечення виконання зобов’язання […] і не є безумовним відчуженням власником свого майна на користь заставодержателя чи іпотекодержателя». Тож, на думку Суду, договір застави чи іпотеки не є значним правочином.

Практика ж свідчить, що подібні забезпечення часто призводять до відчуження цінних активів компанії. Тому нашим клієнтам ми радимо розширювати визначення значних правочинів у статуті товариства і вважати значними, серед іншого, договори забезпечення (поруку, заставу, іпотеку).

Використовуємо останню оприлюднену звітність 

Закон про АТ вимагає порівнювати вартість правочину із даними останньої річної фінансової звітності. Річна звітність хоча й відображає фінансові показники товариства станом на кінець року, проте складається протягом двох місяців після закінчення звітного періоду, тобто до кінця лютого. Що робити, якщо договір треба підписати в січні, а річна звітність ще не затверджена? 

На це питання у 2020 році відповів Верховний Суд у справі № 925/1224/18. Суд визначив, що якщо на момент вчинення значного правочину річна фінансова звітність ще не затверджена, до уваги береться попередня, подана в податкову і статистику. Тобто перед погодженням значного правочину треба аналізувати показники останньої оприлюдненої фінансової звітності станом на момент його вчинення, а не тієї, яка буде складена в майбутньому, хоч і в установлені для цього строки. 

У наведеному прикладі це означає, що якщо товариство вчиняє правочин у січні 2024 року, його вартість порівнюють із показниками активів відповідно до річної звітності за 2022 рік (оскільки звітність за 2023 рік на момент укладення договору ще не буде складена).

Всі істотні умови погоджені — правочин вчинено

Закон пов’язує встановлення вартості правочину із моментом його вчинення. З цього питання практика судів однозначна: моментом вчинення правочину є момент, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов, тобто момент підписання договору (справи №№ 918/940/21, 314/3549/17). 

Отже, якщо на момент вчинення правочину його ціна зафіксована у договорі, тоді її порівнюють із фінансовими показниками товариства. Однак питання ускладнюється, якщо ціни у договорі немає. Так буває, зокрема, якщо сторони укладають рамковий договір із загальними некомерційними умовами співпраці, а замовлення з конкретними ціновими показниками оформлюють пізніше. Така ситуація описана нижче.

Якщо в договорі не визначена ціна, він значний?

Не для всіх договорів ціна є істотною умовою. Сторони можуть підписати рамковий контракт, який містить лише загальні некомерційні умови. Ціна ж може визначатися в інших документах після укладення, а іноді й після виконання договору, наприклад, в актах приймання-передачі чи видаткових накладних. Виконання договору може тривати роками, і загальна вартість за всіма трансакціями може перевищити пороги значності. Чи був такий рамковий договір без ціни значним на момент підписання? Верховний Суд вважає, що не був. Такий висновок Суд сформулював у 2019 році у справі № 916/40/19 щодо договору поставки, ціна якого визначалася окремо у видаткових накладних. 

У 2022 році цю позицію підтримав Північний апеляційний господарський суд у справі № 910/15853/21, аналізуючи договір купівлі-продажу електроенергії без наперед визначеної ціни. Вона також фіксувалася окремо в актах, які були підставою для здійснення розрахунків. Суд вказав, що вартість правочину визначається станом на дату його вчинення, а не за результатом його виконання. Оскільки на момент укладення договору його ціна не визначена, а залежить від господарської діяльності сторін під час його виконання, вона може бути як меншою, так і більшою за визначену у законі вартість предмета договору, перевищення якої над чистими активами товариства потребує згоди загальних зборів. А тому відсутність такої згоди на дату підписання договору не суперечить закону.

Незважаючи на те, що в розумінні судів непогодження рамкових договорів не є порушенням закону, для внутрішнього контролю ми радимо таку згоду все одно отримувати. Для АТ (крім банків) закон прямо дозволяє надати попередню згоду на вчинення значних правочинів, якщо одразу неможливо визначити всі їхні умови. Для ТОВ такої норми немає, проте на практиці товариства застосовують подібний механізм за аналогією. 

А як із додатковими угодами до договору?

Закон вимагає порівнювати вартість активів із вартістю правочинів. Зрозуміло, що сам договір є правочином. Однак часто, підписавши договір, сторони в подальшому підписують додаткові угоди, якими змінюють певні умови договору, у тому числі його ціну. На думку Верховного Суду, додаткові угоди також є правочинами (справа № 917/265/18). Це означає, що кожну додаткову угоду теж треба перевіряти на значність. 

Цю позицію підтримав Верховний Суд у 2023 р. у справі № 908/2182/21, розглядаючи порядок погодження додаткової угоди до кредитного договору, який був значним правочином на момент його підписання. Однак на дату укладення додаткової угоди змінилися і фінансові показники товариства, і сама вартість кредиту. Тому Суд дійшов висновку, що якщо додаткова угода «не дотягує» до лімітів значного правочину, вона не є значною, навіть якщо нею вносять зміни до первісно значного правочину.

Договір оренди — значність визначає вартість майна

Прикметною є позиція Північно-західного апеляційного господарського суду, висловлена ним у 2022 р. у справі № 906/1316/21 і не спростована при перегляді Верховним Судом. Суд зазначив: «[…] вирішальне значення має те, що входить до предмету цих правочинів. Під предметом правочинів у даному випадку слід розуміти не тільки розмір орендної плати, а в першу чергу вартість майна, яке є предметом оренди, тобто фактично предметом правочину, який (предмет) передається в користування, від якого орендар матиме певний зиск. Тому, чим більша вартість майна, тим більший, як правило, цей зиск». Отже, предметом договорів оренди cуд вважає саме нерухоме майно, а не послуги з оренди майна. Тому укладення таких договорів вимагає більшої обачності.

Наслідки вчинення значного правочину без належного погодження

1) Правочин не створює прав і обов’язків без подальшого схвалення

Якщо керівник підписав значний правочин без належного погодження, врятувати ситуацію може його схвалення органами товариства вже після вчинення. Закон не встановлює часові межі для такого постфактум-рішення. Подальше схвалення має відбутися у тій же формі, як і попереднє, тобто рішенням загальних зборів, наглядової ради чи ради директорів. Мовчазної згоди чи безпосереднього виконання договору (конклюдентної дії) недостатньо. Це прямо випливає з висновку Верховного Суду у справі № 911/3039/19.

2) Посадові особи відповідають за заподіяні збитки 

В АТ особа (не обов’язково посадова), яка зацікавлена у вчиненні значного правочину з порушенням порядку отримання згоди, несе відповідальність за збитки, завдані АТ цим правочином. У ТОВ посадові особи, які причетні до порушення порядку вчинення значних правочинів, солідарно відповідають за збитки, заподіяні ТОВ.

3) Суд може визнати правочин недійсним 

Правочин, вчинений з перевищенням повноважень виконавчим органом, суд може визнати недійсним за позовом заінтересованої сторони (самого товариства, контрагента за договором або іншої особи, чиї права порушуються цим правочином). Недійсний правочин не має юридичної сили і не створює жодних прав та обов’язків для сторін. У такому випадку сторони мають повернути одна одній все, що вони отримали за договором, або відшкодувати вартість отриманого, включаючи будь-які матеріальні чи моральні збитки, які можуть бути завдані. Це називається двосторонньою реституцією. 

Не кожен значний правочин, вчинений без належного погодження, можна визнати недійсним у суді. Для цього потрібно, щоб інша сторона знала про обмеження повноважень підписанта, але усвідомлено підписала з ним договір всупереч і з порушенням цих обмежень.

Як контрагенту дізнатися про значність правочину?

Правила про значні правочини не тільки зобов’язують товариство слідкувати за належним погодженням зі свого боку, але й змушують контролювати своїх контрагентів. Адже «незначний» правочин для однієї сторони може бути значним для іншої. Щоб убезпечити себе від недобросовісних контрагентів, бажано перед укладенням важливого договору запитати в контрагента документи, які підтверджують вартість активів або чистих активів товариства та повноваження підписанта. Це можуть бути копії фінансової звітності, а також витяг зі статуту товариства, у якому може бути пункт про належність певних правочинів до категорії значних. Якщо ж потенційний договір підпадає під визначення значного правочину за законом або статутом, треба перевірити надання згоди органів товариства на його вчинення. 

Тривалий час Верховний Суд стверджував, що договір з текстом, на кшталт: «Директор діє на підставі статуту» означає, що інша сторона договору ознайомлена зі статутом товариства у частині повноважень підписанта. Ба більше, ознайомлення контрагентів сторони з обсягом її повноважень входить у межі звичайної обачності при укладенні договору (див. постанови Верховного Суду у справах №№ 916/3583/20, 924/491/17, 904/2178/18, 910/22198/17). Тому суди не зважали на те, що контрагент взагалі міг не знати про існування будь-яких обмежень. Однак у 2021 році у справі № 911/3039/19 Верховний Суд вказав, що таке стандартне згадування статуту у договорі не є доказом реальної обізнаності контрагента про обмеження повноважень директора. Ця справа особлива тим, що в ній значність правочину пов’язана з його ринковою вартістю та фінансовими показниками, які не викладені безпосередньо у статуті, на відміну від ситуацій, де значність правочину зафіксована у статуті у грошовому вигляді. Тому, навіть якщо контрагент дійсно ознайомлений зі статутом, це не дозволяє йому однозначно дійти висновку про наявність обмежень у повноваженнях директора.

У 2019 році, у справі № 910/5137/19 Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що контрагент юридичної особи при укладенні договорів знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо такі обмеження: (1) передбачені законом; (2) про такі обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців. Якщо ж такі обмеження не внесені і до Єдиного державного реєстру, то їх для контрагента не існує взагалі, крім випадків, коли він знав або міг знати про них. Отже, договір буде дійсним попри його укладення з порушенням порядку погодження.

Чиї права порушені?

У 2019 році Велика Палата у справі № 916/2084/17 відступила від попередніх позицій Верховного Суду і сформулювала новий висновок про те, що підписання значного правочину директором АТ за відсутності згоди загальних зборів порушує права та інтереси товариства, а не корпоративні права акціонера. А тому, оскільки права акціонерів-позивачів не порушені, це є самостійною підставою для відмови у задоволенні їхніх позовів про визнання правочинів недійсними. 

Аналогічна ситуація і з ТОВ. У березні 2023 року Велика Палата у справі № 522/22473/15-ц за позовом товариства — єдиного учасника ТОВ визнала, що належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник. Мовою Верховного Суду: «Укладення виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою – стороною договору, а не корпоративних прав його учасника». 

Отже, належним позивачем у таких справах у розумінні судів є саме товариство. Проте навіть воно не завжди може оспорити значний правочин. У квітні 2023 року Верховний Суд у справі № 910/19794/21 дійшов висновку, що одного посилання товариством на формальне порушення процедури укладення договору без згоди загальних зборів недостатньо для визнання правочину недійсним. Товариство має довести, яким чином укладення договору порушує саме його права, або надати докази, що цей договір вчинений на невигідних для нього умовах, чи ставить під загрозу можливість здійснення ним господарської діяльності, чи завдає йому збитків тощо.

Кілька практичних порад

Висновки

Особливий порядок вчинення значних правочинів переслідує важливу мету — сприяти більшій обізнаності товариства про особливо дорогі чи важливі договори, які можуть вплинути на його фінансовий стан. З одного боку, додаткове погодження таких правочинів з органами товариства сповільнює бізнес-процеси. З іншого боку, відсутність погодження часто призводить до оскарження значних правочинів у судах. У цій статті наведені актуальні судові позиції, які виявили неочевидні проблеми вчинення та оспорювання значних правочинів. Але, як показує практика, кожна ситуація потребує окремого підходу. 

* * *

Автори висловлюють подяку за цінні зауваження і пропозиції до статті Олесі Лукомській, начальниці відділу забезпечення роботи секретаря і суддів судової палати управління забезпечення роботи судової палати для розгляду справ з корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.