Діти контактують з системою кримінального правосуддя у різних ролях, найчастіше як жертви чи свідки злочинів, але злочини опосередковано можуть впливати і на них. Наприклад, домашнє насильство в домогосподарствах, де є діти, неминуче впливає на цих дітей, навіть якщо вони не були очевидцями правопорушення.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Я працюю разом з іншими міжнародними експертами в рамках ініціативи «Модельні суди» проєкту «Право-Justice», і зараз ми концентруємось на побудові системи роботи з вразливими категоріями користувачів суду. Діти якраз і є такою аудиторією, робота з якою потребує особливого розуміння та адаптованих підходів.
Діти-жертви та свідки, по суті, є особливо вразливими через свій статус дитини, але можуть бути й інші обставини, які роблять деяких дітей більш вразливими, ніж інші. Зокрема, психічні захворювання або захворювання, пов'язані з особливостями психологічного розвитку та сприйняття світу, збільшують рівень вразливості (н‑д., діти з аутизмом). Тому в судовому процесі варто застосовувати індивідуальний підхід до кожної дитини, приділяючи пильну увагу конкретним обставинам. Такий індивідуалізований підхід допомагає дитині відчувати себе в безпеці та почуватись рівноправною і важливою.
Почуватися безпечно необхідно і важливо для дитини з кількох причин. Звичайно, це мінімізує ризик вторинної віктимізації, іншими словами, допомагає дитині не зазнати травм від впливу правосуддя, крім шкоди, яка вже була заподіяна кримінальною віктимізацією чи спостеріганням злочину. Тобто дитина не повинна знову відчути себе в тій травмуючій ситуації. Але справа не лише в тому, щоб захистити дитину. Йдеться також про інтереси правосуддя. Надання дитині можливості дати найкращі свідчення означає більш високі шанси на успішне розкриття злочину та притягнення винного до відповідальності.
Як саме ми можемо переконатися, що дитина дає вірні свідчення? Це ситуація, коли навіть найкращі наміри можуть легко зустріти відсіч, якщо ми недостатньо розуміємо емоційний стан дитини та спосіб її мислення. Діти, особливо маленькі, та дорослі принципово відрізняються мисленням у багатьох напрямках. Розглянемо деякі з них.
Повторне опитування
Якщо справа стосується дітей-жертв та свідків, дуже рекомендовано зменшити кількість повторних опитувань до мінімуму, в ідеалі до одного. Адже опитування не тільки змушує дитину повторно переживати травматичний досвід, а й шкодить цілісності розслідування, оскільки може призвести до спотворення доказів. Для маленької дитини дорослий — це фігура авторитету. Тож якщо дитині ставлять одне й те саме запитання кілька разів, дитина може зрештою подумати, що правдива відповідь, яку вона дала спочатку, з якоїсь причини «неправильна», і змінити свої показання просто тому, що хоче, щоб дорослий її схвалив. Це не брехня — це є наслідком нерозуміння дитячої психології, і це те, чого можна уникнути, дотримуючись протоколів опитування дітей на основі доказів.
Питання закритого типу
Автор авторитетного протоколу про проведення інтерв'ю з дітьми доктор Томас Ліон в одній зі своїх презентацій згадує фактичну справу про сексуальне насильство щодо дітей, де присяжні відмовилися виносити вирок з визнанням вини підсудного, оскільки ставили під сумнів правдивість свідчень дітей-жертв. Проблема полягала в тому, що дітям-свідкам молодшого віку постійно ставили запитання закритого типу, а ті незмінно відповідали «Так». «Він 5 разів торкався до вас?» — «Так», «Він торкався до вас 50 разів?» — «Так». Правильним підходом, який, можливо, міг би допомогти отримати кращі свідчення та уникнути помилкового виправдання підсудного, була б постановка відкритих запитань, коли дітям фактично пропонують розповісти історію своїми словами.
Важко знайти слова
Дуже часто після пережитого травматичного досвіду дитина не може говорити про таку подію. Іноді справа у банальному браку слів, понять, які могли б пояснити, що сталось. Але частіше за все, особливо у справах з сексуальним та фізичним насильством, дитина відчуває психологічний блок через повернення у ту травматичну ситуацію. Допомогти може використання анатомічних ляльок, на яких дитина може показати, яких частин тіла торкались і що робили. Інший шлях — опосередковане розповідання історії насильства через малюнок, складання казки тощо.
Питання з кількома варіантами
Якщо інтерв'юер ставить дитині запитання, де відповідь передбачає вибір з кількох варіантів, дитина може відчути тиск у потребі надати відповідь, навіть якщо не повністю розуміє питання. Часто молодші діти просто вибирають варіант, який стає останнім. Наприклад, якщо запитали: «2, 3 чи 4 людини?», дитина може відповісти «4» незалежно від реальних обставин.
Не допит, а бесіда
Дитина має почуватись під час опитування максимально комфортно і захищено, для неї це має бути, як пізнавальна бесіда з дорослим. Тому не варто вимагати відповідей на кожне поставлене запитання. Краще переформульовувати їх, говорити між важливим про деталі, що не стосуються справи (наприклад, «Ти часто буваєш на цій річці? З друзями? А знаєш, як вона називається? Ти вмієш плавати?»), налагоджувати психологічний контакт з дитиною, аби вона повірила і розкрилась. Якщо дитина закрилась у одному аспекті, треба переключитись, а не «розколювати» її.
Комфортний простір
Приміщення, в якому проводиться розмова з дитиною, теж має величезне значення. Україна почала переймати світову практику обладнання «зелених кімнат» — досить просторих, затишно обладнаних приміщень з зеленими або блакитними стінами, сам вигляд яких заспокоює і не викликає негативних асоціацій. Важливо також дозволяти дитині під час розмови відволікатись, малювати, перебирати іграшки, не дивитись на того, хто проводить опитування. Тиск на дитину під час опитування лише спричинить повторну віктимізацію, черговий стрес і може стати причиною неправдивих свідчень, аби лиш залишили у спокої.
Ось чому так важливо розуміти дітей, щоб правильно їх опитувати. У деяких країнах дітям при опитуванні для слідчих цілей може бути призначений навчений посередник, завдання якого — забезпечити узгоджений та точний зв'язок між інтерв'юером і дитиною. Це відрізняється від простої присутності психолога, оскільки посередник спеціально навчений спілкуванню з дітьми та методикам судового опитування.