В умовах судової реформи певним інноваційним механізмом, здатним забезпечити справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ із метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб може стати процедура врегулювання спору за участю судді, якій присвячено главу 4 розділу III нового Цивільного процесуального кодексу України (статті 201-205). Воно дає змогу інакше оцінити роль і місце традиційного правосуддя у вітчизняній правовій системі, проте його призначення та юридична природа станом на сьогодні не розкриті, що у свою чергу може призвести до проблем, пов'язаних із реалізацією на практиці як усього інституту врегулювання спору за участю судді, так і окремих його елементів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Варто зазначити, що впровадження такого інституту у вітчизняне цивільне судочинство здатне вирішити низку проблемних аспектів розгляду та вирішення цивільних справ, адже передбачається створення абсолютно нового для українського правосуддя механізму врегулювання спору, у якому фактично відбувається зміна ролі й призначення суду, що у свою чергу може призвести до змішування інституту врегулювання спору за участю судді в цивільному процесі із схожими способами та процедурами примирення сторін, як, наприклад, медіація.
ІСТОРІЯ ТА СУТЬ ПИТАННЯ
Про необхідність сприяти примиренню сторін у цивільному судочинстві з метою скорочення кількості розглянутих судами справ і поліпшення ефективності здійснення правосуддя було ще зазначено в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(86)12 щодо заходів із попередження та зменшення надмірного робочого навантаження в судах, прийнятої ще в 1986 р. Як одне з основних завдань, було запропоновано покласти на суддів обов'язок намагатися досягнути примирення сторін та укладення мирової угоди з усіх відповідних питань на будь-якій стадії судового процесу. Також суди мають за допомогою необхідних засобів та у відповідних випадках вжити заходи для полегшення доступу до альтернативних методів розв'язання спорів і підвищення їх ефективності як процедур, здатних замінити класичний судовий розгляд.
У травні 2006 р. Указом Президента України №361/2006 «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» встановлено, що з метою розвантаження судів потрібно розвивати альтернативні способи врегулювання спорів, а також створювати умови для стимулювання дешевших і менш формалізованих способів їх урегулювання.
Динаміка змін цивільного процесуального законодавства України за останні 20 років свідчить про поступове запровадження такої функції суду як примирення сторін. ЦПК України в редакції закону від 18.03.2004 р. покладав на суд лише обов’язок роз’яснення сторонам права примирення шляхом укладання мирової в ході судового розгляду. ЦПК України в редакції Закону від 01.09.2005 р. вже передбачає окрему стадію цивільного судочинства - провадження у справі досудового розгляду (глава 3 розділу III). У цій стадії з метою з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи цивільний процесуальний закон передбачив проведення суддею попереднього судового засідання за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Для врегулювання спору до судового розгляду суд мав з'ясувати: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду (ч. 3 ст. 130 ЦПК України).
ЦПК України в редакції Закону від 03.10.2017 р. передбачає проведення підготовчого засідання у кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження. У підготовчому судовому засіданні суд має з’ясувати, чи бажають сторони укласти мирову угоду, передати справу на розгляд третейського суду або звернутися до суду для проведення врегулювання спору за участю судді. Одночасно Законом України від 03.10.2017 р. у цивільне процесуальне законодавство запроваджена нова процедура - врегулювання спору за участю судді, яке проводиться за спільною згодою сторін, поза розглядом справи та за спеціальною процедурою у формі спільних та (або) закритих нарад за участю судді, сторін та їх представників. З метою забезпечення розумних строків розгляду цивільної справи та для запобігання можливим зловживанням з метою затягування вирішення спору судом для проведення процедури врегулювання спору за участю судді законодавець визначив стислі строки - не більше 30 днів.
Проведення врегулювання спору за участю судді регламентоване главою 4 розділу 3 ЦПК України (статті 201-205). П’ять статей цієї глави визначають підстави, порядок призначення, проведення, припинення врегулювання спору за участю судді, а також строки такої процедури. Аналіз запровадженої законодавцем процедури врегулювання спору за участю судді дає підстави для висновку про встановлення певних правил примирної процедури, але її необмеженої можливості. На відміну від судового розгляду, де кожна процесуальна дія і стадія чітко визначена і формальна, процедура врегулювання спору за участю судді не регламентована. Законодавець лише обмежився встановленням її загальних правил та визначенням можливої форми - спільні та(або) закриті наради.
На стадії врегулювання спору за участю судді ЦПК України покладає на суддю обов’язок роз’яснити сторонам мету, порядок проведення процедури, права і обов’язки. Суддя, сторони та їх представники не мають права використовувати портативні аудіотехнічні пристрої, здійснювати фото- і кінозйомку, відео- та звукозапис. Під час проведення нарад не ведеться протокол та не здійснюється фіксування технічними засобами задля забезпечення конфіденційності інформації, отриманої під час проведення врегулювання спору за участю судді. Примирна процедура проводиться суддею в межах предмету спору, в ході якої сторонам пропонується надати власні пропозиції щодо шляхів мирного врегулювання спору. Також можливий шлях мирного врегулювання спору може бути запропонований суддею.
На перший погляд, запроваджене в цивільне судочинство врегулювання спору за участю судді є зрозумілим та простим. Проте практичне застосування такої процедури, а тим більш її ефективність, потребує зміни стереотипів, опанування суддями такими техніками комунікації як активне вислуховування, техніка запитань, аналіз конфлікту, ведення розмови, модерація. Все це потребує часу, якого бракує в судах через дефіцит кадрів та надмірне навантаження.
Однією з причин, які обумовлюють обережне ставлення учасників справи до запровадженої законодавцем процедури врегулювання спору за участю судді, є стала практика вирішення конфлікту не його сторонами, а спеціально впровадженим органом - судом.
У практиці зарубіжних країн, зокрема, країн Європейського Союзу, схожі форми врегулювання спору набувають все більшого поширення, і їх вже розглядають не як альтернативний спосіб вирішення спору, а як ефективний спосіб вирішення спору. Тому, можливо, деякі побоювання щодо ефективності врегулювання спору за участю судді в Україні є марними.
РОЗМЕЖУВАННЯ МЕДІАЦІЇ ТА ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРУ ЗА УЧАСТЮ СУДДІ
Задля розуміння відмінності медіації від запровадженої законодавцем процедури врегулювання спору за участю судді слід звернутися до визначення терміну «медіація».
Медіація (англ. mediation - посередництво) - вид альтернативного регулювання спорів, метод вирішення спорів із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант рішення, який би задовольняв інтереси і потреби усіх учасників конфлікту.
У процедурі врегулювання спору за участю судді останній не є посередником сторін конфлікту. Він є фахівцем у галузі права, основною функцією якого є вирішення спору шляхом ухвалення судового акту. Його професійний досвід у вирішенні конфліктів, безсторонність та знання судової практики можуть бути запорукою вдалої дискусії сторін, пошуку улагодження конфлікту поза процедурою судового розгляду, хоча і в стадії судового провадження.
На відміну від медіації, де сторони можуть самостійно обрати посередника у їх спорі, врегулювання спору за участю судді відповідно чинного цивільного процесуального законодавства України проводиться суддею, в провадженні якого перебуває справа. Тобто, процедурі врегулювання спору за участю судді передують звернення сторін за правовою допомогою задля складання позову або відзиву на позов, понесення витрат по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу.
Процедура медіації передбачає можливість відмови медіатора від її проведення з будь-яких особистих мотивів. Проте цивільний процесуальний закон не передбачає відмову судді від проведення процедури врегулювання спору за участю судді. Виключенням є заява судді про самовідвід, але вона може бути зроблена в стадії судового розгляду, а не поза його межами. Процедура врегулювання спору за участю судді проводиться суддею поза судовим розглядом із попереднім зупиненням провадження у справі.
Процедура медіації проводиться у такий спосіб, щоб самі учасники конфлікту обрали спільний варіант рішення, який би задовольняв їх інтереси і потреби. Посередник (медіатор) не вправі пропонувати учасникам конфлікту будь-які можливі варіанти його вирішення. Для налагодження комунікації між сторонами конфлікту медіатор не є обмеженим часом. Більш того, тривалість перемовин за участю медіатора та вміле опанування спеціальними техніками забезпечує поступову зміну ставлення сторін до причин та природи конфлікту, новий погляд на нього. Процедура врегулювання спору за участю судді проводиться в межах стислого терміну, який регламентований процесуальним законодавством. Суддя у проведенні такої процедури, відповідно до наданих йому повноважень, має право запропонувати сторонам можливий шлях мирного врегулювання спору.
Метою врегулювання спору за участю судді є виключно спроба вирішити спір між сторонами до початку судового розгляду з метою економії часу та судових витрат сторін, обрання сторонами можливих спільних варіантів вирішення спору, які забезпечать заощадження часу та уникнення додаткових витрат на примусове виконання рішення.
ПЕРЕДУМОВИ ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕДУРИ ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРУ ЗА УЧАСТЮ СУДДІ
На даний час Україна знаходиться в умовах розширення можливостей застосування альтернативних судочинству способів вирішення цивільно-правових спорів. Саме процесуальний інститут врегулювання спору за участю судді займає місце однієї з вагомих альтернативних процедур вирішення спорів у контексті забезпечення прав людини на справедливий судовий захист. Своєю правовою природою він забезпечує основний принцип зміни політики судочинства та дає змогу самостійно вирішити цивільно-правовий спір, забезпечуючи таке рішення безпосередньою силою судової влади. Запровадження даного інституту в національне законодавство України неможливе без розуміння підстав, які обумовлюють його застосування в рамках альтеративного вирішення спорів.
Підстави застосування процедури врегулювання спору за участю судді є загально визначеними передумовами запровадження системи альтернативного вирішення спорів в цілому.
Зайняття Україною гідного місця в європейському співтоваристві неминуче вимагає слідування нею сучасним правовим тенденціям щодо надання права вибору сторонам цивільно-правового спору форми захисту на умовах альтернативності та розширення можливостей забезпечення гідного захисту прав та охоронюваних законом інтересів примирливим шляхом.
Незважаючи на наявність позитивних передумов, неможливо оминути увагою і негативні, адже на них наголошують і міжнародні інституції, такі як Парламентська Асамблея Ради Європи. У п. 7.3.1. Резолюції ПАРЄ №1755 (2010) «Функціонування демократичних інституцій в Україні» зазначено, що вкрай важливим для консолідації верховенства права в Україні є реформа судової влади та системи правосуддя. Також акцентовано увагу на усуненні всіх форм корупції в судовій владі при забезпеченні незалежності судів. Цією ж Резолюцією ПАРЄ закликає органи влади забезпечити те, щоб судова система фінансувалася належним чином із державного бюджету, оскільки поточна ситуація хронічного недофінансування збільшує можливості для корупції та підриває верховенство права (п. 7.3.8). З огляду на це, однією з перших негативних передумов слід назвати гостру проблему бюджетного фінансування судової системи. Наступною негативною передумовою є надзвичайна перевантаженість суддів, що викликано гіперболізованим уявленням суспільства про право на суд та конституційною нормою про те, що «під юрисдикцію суду підпадають усі правовідносини, що виникають у державі».
Перш за все перевантаженість судів викликана наявністю в судах цивільно-правових спорів, у яких спір про право відсутній взагалі або справи є малозначними і не потребують повного судового розгляду. Дані категорії справ стають гальмуючим чинником роботи судової системи в цілому і спричиняють зниження якості розгляду судами складних категорій цивільно-правових справ. Ще однією негативною передумовою слід вважати неможливість повного прямого копіювання іноземних моделей примирливих процедур, що зумовлено принциповою відмінністю у розвитку соціально-правового явища альтернативного вирішення цивільно-правових спорів в Україні та у західних країнах.
Безпосереднє сприйняття населенням як системи альтернативного вирішення спорів загалом, так і, зокрема, врегулювання спорів за участю судді, потребує постійної цілеспрямованої діяльності органів державної влади і осіб, які забезпечуватимуть ознайомлення населення із основними засадами функціонування і перевагами вирішення спорів альтернативним традиційному судочинству шляхом.
Основними стимулами для використання такого процесуального інституту як врегулювання спору за участю судді є:
- впровадження альтернативних судочинству способів вирішення цивільно-правових спорів і, як наслідок, стимулювання до використання судами примирювальних процедур;
- прагнення до оперативного вирішення спорів та його спрощеної процедури, яка в свою чергу забезпечать як економію грошових витрат, так і якість та ефективність цивільного судочинства;
- зосередження уваги на соціально значущих функціях правосуддя та підвищення ролі суду у сучасному суспільстві, що в свою чергу забезпечує процес гуманізації та демократизації судового процесу;
- розширення диспозитивних повноважень сторін цивільних спорів, що виявляється не тільки в їхній можливості вільно використовувати процесуальні засоби з метою захисту суб’єктивних майнових та особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів, а і застосовувати альтернативний традиційному судочинству спосіб врегулювання цивільно-правових спорів шляхом перемовин, модератором яких є суддя.
На наш погляд, запроваджуючи процедуру врегулювання спору за участю судді, законодавець мав дати відповідь не лише на питання «Що?», а й «Як?».
Успішно проведена суддею процедура врегулювання спору заощадить місяці, а іноді й роки судових засідань, за результатами яких іноді незадоволеними залишається кожна з сторін. Ефективність такої процедури залежить від надання суддям фахових знань про медіацію, напрацюванням ними її навичок і навіть опанування психологічними прийомами впливу. Яким чином судді будуть підготовлені про проведення процедуру врегулювання спору за їх участю, законодавець відповіді не надав.
На даний час суди працюють в умовах кадрового дефіциту та надмірного навантаження. В деяких судах інтервали між судовими засіданнями, а також первісні призначення справ до судового розгляду, становлять від двох до шести місяців. Процедура врегулювання спору за участю судді проводиться поза судовим розглядом та не враховується як додаткове навантаження. Відтак, крім питання «Як?» провести процедуру примирення, у суддів ще виникає питання і «Коли?».
Залишення без вирішення вищезазначених питань може призвести до нівелювання значення доволі перспективного процесуального інституту врегулювання спорів за участю судді.
Врегулювання спору за участю судді не є ідеальним процесуальним інститутом, проте якщо він буде вдало імплементований на практиці, це значно зменшить навантаження на наші суди.
АНАЛІЗ ПРАКТИКИ ВИКОРИСТАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРУ ЗА УЧАСТЮ СУДДІ
Нещодавно Київським апеляційним судом було проведено узагальнення судової практики застосування районними судами м. Києва та районними (міськрайонними), міськими судами Київської області положень ЦПК України щодо врегулювання спору за участю судді.
Проаналізовані, надані для проведення даного узагальнення, судові рішення свідчать, що впродовж 2018-2019 рр. процедуру врегулювання спору за участю судді було проведено в справах наступних категорій: розірвання шлюбу, стягнення аліментів, зміна розміру, способу стягнення, поділ майна, спори, що виникають із договорів, спори, що виникають із деліктних правовідносин, спори, що виникають із трудових правовідносин, щодо захисту права власності, щодо участі у вихованні та спілкування з дитиною, житлові спори.
Застосовуючи положення ст. 197 ЦПК України, в підготовчому судовому засіданні судді з’ясовували, чи бажають сторони укласти мирову угоду, передати справу на розгляд третейського суду або звернутися до суду для проведення врегулювання спору. За згодою сторін, відповідно до ст. 201 ЦПК України, суди проводили примирну процедуру, зупиняючи провадження у справі.
Цивільне процесуальне законодавство України передбачає, що врегулювання спору за участю судді проводиться впродовж розумного строку, але не більше 30-ти днів із дня постановлення ухвали про його проведення (ч. 1 ст. 205 ЦПК України). Строк проведення врегулювання спору за участю судді продовженню не підлягає.
Дані проведеного узагальнення свідчать, що певні ухвали не містили в резолютивних частинах визначення певного строку врегулювання спору за участю судді. Порушення визначеного законом 30-денного строку врегулювання спору за участю судді мало місце майже у кожній п’ятій справі у 2019 р. у судах м. Києва та Київської області (по 11 справах із 56).
Порядок проведення врегулювання спору за участю судді регламентований лише ст. 203 ЦПК України.
Проведення врегулювання спору за участю судді здійснюється у формі спільних та (або) закритих нарад. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦПК України, спільні наради проводяться за участю всіх сторін, їх представників та судді, закриті наради - за ініціативою судді окремо з кожною із сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦПК України, на початку першої спільної наради з врегулювання спору за участю судді суддя роз’яснює сторонам мету, порядок проведення врегулювання спору за участю судді, права та обов’язки сторін. Аналіз даної процесуальної норми права дає підстави дійти висновку, що врегулювання спору за участю судді завжди починається зі спільної наради.
Цілком логічно, що у процедурі врегулювання спору за участю судді остання нарада також має бути спільною задля остаточного визначення позицій.
У ході проведення процедури врегулювання спору суд має роз’яснити правила конфіденційності. Під час її проведення не ведеться протокол, не здійснюється фіксування технічними засобами. Також сторонам та їх представникам забороняється використовувати портативні аудіотехнічні пристрої та здійснювати фото- і кінозйомку, відео- та звукозапис.
Ч. 4 ст. 203 ЦПК України встановлено певні обов’язки суду під час проведення спільних нарад із сторонами. Ними є: з’ясування підстав та предмету позову, підстав заперечень; роз’яснення сторонам предмету доказування по категорії спору, який розглядається; пропонування сторонам надати пропозиції щодо шляхів мирного врегулювання спору. Під час проведення спільних нарад суддя може запропонувати сторонам можливий шлях мирного врегулювання спору. Інші дії суду, спрямовані на мирне врегулювання сторонами спору, законодавцем не обмежені.
Цивільне процесуальне законодавство України надає судді право ініціювати проведення з кожною із сторін окремо закритої наради, але не визначає критеріїв такої необхідності. Виходячи з загальновідомих медіаційних технологій, закриту нараду доцільно ініціювати тоді, коли: сторони зайшли в «глухий кут»; є підозра у приховуванні однією із сторін певної інформації, яка має суттєве значення для можливого виходу з конфлікту; необхідно врегулювати розбіжності позицій; виникла надмірна емоційність.
Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦПК України, під час закритих нарад суддя має право звертати увагу сторони на судову практику в аналогічних спорах, пропонувати стороні та(або) її представнику можливі шляхи мирного врегулювання спору.
У певних ухвалах про призначення процедури врегулювання спору за участю судді місцевих судів судді визначали порядок її проведення шляхом спільних, закритих і навіть «спільних закритих нарад». Іноді суди обмежувалися лише призначенням проведення самої процедури без визначення певного порядку.
Як свідчать дані, проведеного Київським апеляційним судом, узагальнення, найбільш проблемним питанням при застосуванні інституту врегулювання спору за участю судді було визначення суддями порядку проведення такого врегулювання, що обумовлено новизною цієї процедури для суддів, відсутністю навичок її проведення та іноді певним її нерозумінням. Проблема полягає в тому, що цивільне процесуальне законодавство України чітко регламентує всі процесуальні дії судді, який здійснює правосуддя і завершує розгляд справи проголошенням судового рішення. Разом з тим, запроваджуючи інститут врегулювання спору за участю судді, тобто проведення поза судовим розглядом нарад сторін за участю судді, законодавець не забезпечив суддів відповідним інструментом та навичками, за допомогою яких така процедура могла б бути успішно проведена.
Слід наголосити, що основними принципами процедури врегулювання спору за участю судді є добровільність, рівність сторін, неформальне ставлення і конфіденційність. Така процедура проводиться поза судовим розглядом, і її можна назвати справою довіри, в якій суддя демонструє прозорість і культуру спілкування. У процедурі врегулювання спору за участю судді сторони конфлікту мають сприймати останнього не як особу, що прийматиме рішення, а як модератора під час спільної розмови.
З огляду на це, на нашу думку, при призначенні процедури врегулювання спору за участю судді доцільно призначати лише дату та час першої спільної наради, під час якої суддя в першій своїй промові роз’яснить мету такої зустрічі, порядок і правила її проведення, права та обов’язки сторін, переваги самостійного врегулювання конфлікту. Дослідити справжній потенціал конфлікту, підстави, рівень ескалації можливо лише в ході проведення процедури врегулювання спору. І саме під час проведення перемовин можна визначитися, чи є потреба у проведенні закритих нарад із кожною із сторін окремо, чи визначають сторони конфлікту перспективу подальших спільних нарад за участю судді. Визначення самостійно суддею дати та часу нарад зі сторонами конфлікту, очевидно, продемонструє чітку вертикаль відносин, які побудовані зверху вниз між суддею і стороною як учасниками судового розгляду. Проте в позасудових нарадах, найімовірніше, дати та час проведення перемовин за участю судді мають погоджуватися спільно учасниками такої процедури.
Звичайно, ефективність запровадженої законодавцем процедури врегулювання цивільного спору за участю судді залежить від багатьох чинників - чіткої регламентації такої процедури, удосконалення її з урахуванням поглибленого аналізу наявних прогалин чинного законодавства, спеціального навчання суддів медіаційним технологіям, поширення інформації про перевагу такої процедури, врахування позитивного досвіду примирення сторін суддями в країнах Європейського Союзу.
Звертає на себе увагу та обставина, що процедура врегулювання спору за участю судді запроваджена в ЦПК України з 15 грудня 2017 р. Проте у 2019 р. при проведенні даного узагальнення ми можемо констатувати, що лише 13 із 38-и судів м. Києва та Київської області надали інформацію про наявність справ, де вона була застосована. З наданих Київському апеляційному суду матеріалів убачається, що в цих 13-и судах врегулювання спору за правилами глави 4 розділу III ЦПК України провели не більше двох-трьох суддів від загальної кількості працюючих в суді.
Аналіз наданих для проведення даного узагальнення матеріалів свідчить, що проведена суддями м. Києва та Київської області процедура врегулювання спору була успішно завершена по 21 справі з 56-и, що становить 37,5%.
При вирішенні питання про припинення врегулювання спору за участю судді у застосуванні ст. 204 ЦПК України у суддів питань не виникало. У випадках закінчення встановленого строку врегулювання спору за участю судді, подання стороною заяви про припинення врегулювання спору, а також у випадку затягування спору будь-якою із сторін, поновлюючи провадження, суддя передавав справу на розгляд іншого судді, визначеному в порядку, встановленому ст. 33 ЦПК України. За наявності заяви сторін про затвердження мирової угоди, залишення позову без розгляду, відмову від позову, визнання позову, судді поновлювали провадження по справі і призначали дату судового розгляду.
Крім цього, в процесі реалізації положень глави 4 розділу ІІІ ЦПК України щодо врегулювання спору за участю судді районними судами м. Києва, районними та міськрайонними судами Київської області були визначені наступні проблемні питання.
Судді звертають увагу, що ЦПК України не визначає, чи вправі суддя відмовити у задоволенні клопотання сторони (його представника) про застосування процедури врегулювання спору за участю судді. Це питання постає у тих випадках, якщо предмет спору і характер спірних правовідносин вочевидь вказують на неможливість мирного врегулювання спору.
Суди наголошують на відсутності чітких меж між правом судді надавати сторонам роз’яснення та забороною надавати йому юридичні поради та оцінку доказам, адже, коли суддя доводить до відома сторін про наявність судової практики з спірного питання, це є фактично юридичною консультацією.
У суддів виникають питання щодо можливості залучення до участі у закритих нарадах не тільки сторони, але і його представника, оскільки в ч. 1 ст. 203 ЦПК України не згадується про представників сторін.
На думку суддів, потребує регламентації питання порядок повідомлення сторін про дати проведення суддею спільних та закритих нарад, а також підстав для ініціювання суддею закритих нарад із кожною стороною окремо. Невизначеним для суддів є питання можливості відводу судді під час проведення процедури врегулювання спору за участю судді та порядок вирішення такого відводу.
Майже всі суди висловлюють необхідність надання методичної допомоги, проведення навчання для опанування медіаційними навичками, визначення меж і правил поведінки судді при проведенні врегулювання спору за участю судді.
Певні судді наголошують на недоцільності проведення закритих нарад судді окремо з кожною із сторін, оскільки, на їх думку, це лише поглибить конфлікт між сторонами та зумовить виникнення недовіри до суду. Процедуру врегулювання спору в більшості випадках сторони використовують як можливість затягування розгляду справи та заміни судді.
Не зважаючи на очевидність переваг самостійного врегулювання спору сторонами конфлікту за участю судді, проведений Київським апеляційним судом аналіз практики місцевих судів м. Києва та Київської області свідчить про обережне ставлення суддів до застосування запроваджених з 2017 р. новел ЦПК України (глава 4 розділу III). Передусім це обумовлено складністю зміни стереотипу ролі судді при вирішенні конфлікту. Зазвичай суддя в силу своїх професійних знань та досвіду приймає рішення за сторони конфлікту, а не є учасником перемовин, де сторони самі визначають можливий прийнятий вихід із конфлікту. Таке врегулювання спору за участю судді можна назвати справою довіри, оскільки воно проводиться поза процедурою судового розгляду, а на суддю покладений обов’язок забезпечити максимально необхідні умови для досягнення сторонами взаємної згоди. Звичайно, ефективність такої процедури значною мірою залежить від надання суддям знань про медіацію і напрацювання ними навичок медіації.
Слід зазначити, що запропонована законодавцем процедура врегулювання спору за участю судді є недосконалою та іноді використовується сторонами як можливий шлях до заміни судді, в провадженні якого перебуває справа. Мають місце також випадки призначення суддею процедури врегулювання спору лише з однією метою - позбутися справи.
Покладення на одного суддю функцій вирішення спору по суті та врегулювання ним спору між сторонами поза судовим розглядом, на нашу думку, є не зовсім вдалим. З цього приводу можливо слід звернути увагу на цивільне процесуальне законодавство Німеччини, яке із запровадженням процедури врегулювання спору за участю судді поділило функції процесуального та примирного судді.
Зазвичай, пропонуючи сторонам процедуру врегулювання спору та вирішення конфлікту поза судовим розглядом, судді мають навести її переваги. Ними є: економія часу та коштів, прийняття спільного рішення, яке задовольняє обидві сторони, що в свою чергу забезпечить його ефективне виконання. Спільна згода сторін становить кращу основу для майбутніх спільних стосунків.
Проте запорукою ефективного запровадження процедури врегулювання спору за участю судді є також наведення відповідної мотивації для суддів, оскільки у разі примирення сторін судді не потрібно писати рішення з розлогим обґрунтуванням. Досягнення сторонами взаємної згоди поза судовим розглядом підвищить показники якості роботи судді - більше розглянутих справ за рахунок вивільнення часу і водночас менше оскаржень та, відповідно, імовірних скасувань. У разі успішного вирішення спору з використанням вищенаведеного процесуального інституту не буде підстав для скарг на суддю. Врегулювання спору сторін за участю судді сприятиме підвищенню іміджу судді, якого сторони бачать відкритим, схильним до розмови і новаторським.