Звертаючись до теми визнання і виконання судових та арбітражних рішень проти рф, потрібно зауважити, що наразі можна говорити скоріше про виклики визнання і виконання цих рішень. Оскільки дієвий алгоритм з отриманням фактичної компенсації наразі лише на шляху свого створення зусиллями українських та іноземних політиків і юристів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Існуючі шляхи відшкодування шкоди
На сьогодні існують три основні шляхи для відшкодування шкоди, яку завдала рф громадянам та бізнесу внаслідок військової агресії та окупації території України.
1. Звернення до українського суду з позовом про відшкодування шкоди, яку завдала рф.
Визнання українськими судами свого права при розгляді позовів про відшкодування шкоди, яку завдала рф в Україні, не застосовувати її судовий імунітет як «деліктний виняток» уже має ознаки усталеного підходу.
Відповідна правова позиція була сформульована Верховним Судом у низці справ (№№ 308/9708/19, 760/17232/20-ц, 428/11673/19) та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17.
Верховний Суд у зазначених рішеннях, зокрема, дійшов висновку, що судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Європейській конвенції про імунітет держав 1972 року (стаття 11) та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12). Підтримання імунітету рф є несумісним із міжнародно-правовими зобов’язаннями України в сфері боротьби з тероризмом. Судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України. Отже, не є здійсненням рф своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов’язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави – України, – що закріплено у Статуті ООН.
Кількість таких справ, як і рішень, винесених на користь українських позивачів, постійно зростає.
2. Звернення з позовом до Арбітражного інституту Стокгольмської торговельної палати або арбітражного суду ad hoc відповідно до Арбітражного регламенту Комісії ООН із права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) відповідно до положень частини другої статті 9 Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом російської федерації про заохочення та взаємний захист інвестицій 1998 року.
Зазначена Угода 1998 року втратить чинність 27 січня 2025 року на підставі Закону України № 3329-IX від 10 серпня 2023 року. Однак для захисту інвестицій, здійснених до дати припинення, вона застосовуватиметься ще впродовж 10 років (ч. 3 ст. 14 Угоди 1998 року).
Звернутися до арбітражу на підставі Угоди 1998 року може будь-яка фізична або юридична особа України, майно якої було експропрійоване або націоналізоване росією внаслідок окупації території України.
З відкритих джерел відомо про низку справ, в яких арбітраж, ініційований українськими компаніями на підставі статті 9 Угоди 1998 року, виніс рішення на користь позивачів і присудив стягнути з рф шкоду, завдану націоналізацією майна, яке розташовувалося на території окупованого росією Криму.
рф намагається в одних випадках скасувати рішення арбітражів в національних судах за місцем їх знаходження, а в інших – оскаржує питання можливості визнання та виконання таких рішень, зокрема, з підстав порушення арбітражем юрисдикції.
Наприклад, у справі «ТОВ «Еверест Істейт» та інші проти рф» одним із властиво цинічних доводів росії висувався, зокрема, факт невизнання Україною Криму як території рф. Також, намагаючись довести відсутність юрисдикції арбітражу, рф вказує на відсутність домовленості щодо території Криму в Угоді 1998 року. Апеляційний суд Гааги відкинув ці аргументи і підтвердив можливість притягнення рф до майнової відповідальності за фактом контролю над територією Криму та прийняттям рішень про націоналізацію та експропріацію. У справі очікується рішення Верховного Суду Нідерландів. Але є підстави вважати, що принаймні з юрисдикційних питань це рішення буде на користь українських позивачів.
3. Відшкодування шкоди, яку завдала рф, за рахунок міжнародного репараційного механізму.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН A/RES/ES-11/5 «Сприяння здійсненню правового захисту і забезпечення відшкодування шкоди у зв’язку з агресією проти України» від 14 листопада 2022 року було визнано необхідність створення міжнародного репараційного механізму та рекомендовано в якості першого кроку створити міжнародний реєстр збитків.
Реєстр було створено під егідою Ради Європи на підставі Резолюції CM/Res (2023)3 від 12 травня 2023 року, якою було укладено Розширену часткову угоду про Реєстр збитків, завданих агресією російської федерації проти України. Він розпочав прийом заяв 2 квітня 2024 року. Процес подання заяв відкрито для однієї категорії, а саме заяв щодо пошкодженого та знищеного житлового нерухомого майна.
Після запровадження міжнародного репараційного механізму він потенційно здатен усунути потребу в подальшому зверненні українськими громадянами та бізнесом до суду або арбітражу для відшкодування шкоди, яку завдала рф.
Ключові виклики
Однак наразі репараційний механізм лише в процесі розробки Україною та її міжнародними партнерами. Відтак залишаються актуальними питання наступних ключових викликів щодо визнання та виконання судових та арбітражних рішень проти рф.
1. Забезпечення права рф на захист в українському суді.
Якщо говорити про арбітражний розгляд відповідно до Угоди 1998 року, то, оскільки місце арбітражу буде поза територіями України та рф, питання повідомлення відповідача вирішуватиметься без додаткових перешкод згідно з вимогами відповідного арбітражного регламенту.
Ситуація більш неоднозначна, якщо спір про відшкодування шкоди, яку завдала рф, вирішується українським судом.
Попри особистий внутрішній спротив щодо забезпечення яких би то не було прав держави-агресора, не можна забувати, що однією з причин, через яку може бути відмовлено у визнанні та виконанні судового або арбітражного рішення проти рф, є незабезпечення відповідачу права на захист, передумовою якого є повідомлення про початок судового розгляду.
У зв’язку з військовою агресією рф з 24 лютого 2022 року між Україною та росією припинені дипломатичні відносини. Укрпошта з 25 лютого того ж року припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-агресором. Згідно з листом Міністерства юстиції України №25814/12.1.1/32-22 від 21 березня 2022 року було рекомендовано не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва, з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та галузі міжнародного приватного права. На сьогодні Україна офіційно вийшла з відповідних міжнародних договорів із рф про правову допомогу при вирішенні цивільних та господарських спорів.
Відповідно в українських судів залишається єдина можливість для повідомлення рф – шляхом оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.
Водночас зі змісту, зокрема, пункту (а) частини першої статті 7 Конвенції про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах випливає дві самостійні підстави для відмови у визнанні або виконанні судового рішення:
- якщо документ, на підставі якого порушено провадження, не був вручений відповідачу;
- якщо документ був вручений відповідачу, але у спосіб, що є несумісним з основоположними принципами запитуваної Держави щодо вручення документів.
Отже, повідомлення рф не тільки має бути зроблено в доступний спосіб. Воно має бути прийнятним з погляду суду держави, в якій планується визнання та виконання рішення.
Крім цього, оскільки питання визнання та виконання такого рішення буде нерозривно пов’язане зі застосуванням положень Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року, у вирішенні питання щодо належного повідомлення рф потрібно також враховувати вимоги статті 22 Конвенції.
Щоб уникнути відмови у визнанні та виконанні рішення українського суду лише через відсутність належного повідомлення рф, українські позивачі принаймні в господарському процесі здійснюють повідомлення рф додатковими способами. Для прикладу відповідного алгоритму рекомендуємо звернутися до описової частини рішення Господарського суду Запорізької області від 4 травня 2023 у справі № 908/1955/22(908/747/23).
Хоча ми особисто підтримуємо таке додаткове повідомлення, не можна оминути увагою той факт, що воно не врегульовано процесуальними нормами. І кращим виходом було би внесення відповідних змін до законодавства із закріпленням відповідних прав позивачів у цивільному та господарському процесах.
2. Вирішення питання юрисдикційного імунітету рф на етапі визнання та виконання судового або арбітражного рішення.
Відповідно до Конвенції про юрисдикційні імунітети відмова держави від імунітету щодо судового розгляду не є автоматично відмовою від імунітету щодо примусового виконання. Такий висновок випливає, зокрема, з положень статей 19 та 20 Конвенції про юрисдикційні імунітети, яка українськими судами застосовується як джерело міжнародного звичаєвого права.
Отже, суд держави виконання під час розгляду питання про визнання та виконання рішення українського суду проти рф буде вирішувати «подвійне» юрисдикційне питання:
- чи погоджується він із застосуванням українським судом «деліктного винятку» з урахуванням тих фактів, що (і) рф не ратифікувала Конвенцію про юрисдикційні імунітети, (іі) Конвенція наразі не набула чинності; (ііі) практиці ЄСПЛ та Міжнародного суду справедливості відомі рішення, де «деліктний виняток» заперечувався (наприклад, рішення Міжнародного Суду (ICJ) у справі «Ферріні проти Федеративної Республіки Німеччини», рішення ЄСПЛ у справах «Аль-Адсани проти Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії» та «МакЕлхінні проти Ірландії»);
- чи охоплюється «деліктним винятком» питання визнання та виконання рішення про відшкодування шкоди, яку завдала рф, у третій країні.
Не вбачається однозначною також ситуація щодо визнання та виконання арбітражних рішень, прийнятих на підставі арбітражного застереження, яке міститься в Угоді 1998 року.
Так, у справі «Ощадбанк проти рф» російська федерація, крім іншого, намагається заперечити можливість визнання та виконання у США арбітражного рішення проти неї на тій підставі, що з підписанням Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання арбітражних рішень 1958 року рф не може вважатися такою, що відмовилася від власного юрисдикційного імунітету.
Також зауважимо, що відповідно до частини третьої статті 9 Угоди 1998 року «арбітражне рішення буде остаточним і обов'язковим для обох сторін спору. Кожна з Договірних Сторін зобов'язується призвести таке рішення до виконання у відповідності зі своїм законодавством».
З огляду на положення норм міжнародного звичаєвого права залишається відкритим питання, чи буде наведене положення Угоди 1998 року тлумачитись як таке, що допускає примусове виконання арбітражного рішення проти рф в інших країнах, окрім України та самої рф.
3. Майно рф, за рахунок якого буде виконано судове або арбітражне рішення.
Якщо українські позивачі мають намір визнати та виконати рішення проти рф за кордоном, то необхідно розуміти, за рахунок якого майна вони зможуть одержати реальне відшкодування. Отже, вибору потенційної країни визнання та виконання рішення має передувати пошук активів, які належать рф.
Водночас необхідно враховувати, що низка активів кожної держави користується абсолютним імунітетом. Відповідний перелік міститься, зокрема, у статті 21 Конвенції про юрисдикційні імунітети.
З погляду як реального стягнення, так і подолання юрисдикційних бар’єрів на етапі виконання рішення, досить перспективною, на наш погляд, виглядає стратегія притягнення до відповідальності за шкоду, яку завдала рф, її державних компаній як солідарних боржників.
Так, у справі № 908/1955/22(908/1534/24) рішенням від 15.08.2024 року Господарський суд Запорізької області притягнув до відповідальності за шкоду, яку завдала рф, ПАТ «Газпром», ТОВ «Газпром Капітал» та компанію «Газпром Інтернешнл Лімітед» як солідарних боржників, встановивши на підставі проведення багаторівневого тесту, що відповідачі є alter ego рф. Позивач у цьому спорі вже має певні успіхи в частині одержання рішення Окружного суду Гааги про застосування забезпечувальних заходів шляхом арешту корпоративних прав, які належать компанії «Газпром Інтернешнл Лімітед» у голландській компанії.
Однак як у цій, так і в інших зазначених вище справах про відшкодування шкоди, яку завдала рф, ще рано говорити про фактичне одержання присудженого відшкодування.
Не дивлячись на численні юридичні перешкоди та виклики, які наразі існують на шляху реального стягнення збитків із рф, ми вважаємо, що бізнесам варто вивчати корисний досвід та успішні кейси, звертатися до українських та іноземних судів та виборювати право на справедливість усіма можливими шляхами.