17 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 6 вересня 2023 року і постанову Вінницького апеляційного суду у справі №127/12240/22 та відмовив у задоволенні позову про стягнення безпідставно набутих грошей.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Альона КОЛІНЬКО, керівниця судового відділу Moneyveo
Дуже цікаве рішення суду, яке порушує питання застосування важливих принципів доброчесності сторін у зобов’язальних правовідносинах сьогодення: «Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов’язання (відсутній обов’язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів», — саме такої вмотивованої думки дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при застосуванні норм права у постанові від 17 квітня 2024 року (справа №127/12240/22).
У контексті справи, яка була переглянута Верховним Судом, позивачем не доведено факт існування між ним і відповідачем договірних відносин щодо створення бізнес-проєкту. При цьому поведінка позивача щодо перерахування коштів відповідачу не свідчила жодним чином, що ці кошти позивач перераховує на виконання договірних відносин щодо створення спільного бізнесу, чи про те, що позивач буде вимагати повернення цих коштів, чи ці кошти підлягають поверненню з інших підстав. Водночас позивач перераховував відповідачу кошти тривалий час, а саме пів року, регулярно, різними сумами, всього було перераховано 37 платежів, а у призначеннях платежу позивач зазначав, «поповнення карткового рахунку» відповідача. Оскільки позивач не був зобов’язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем щодо створення спільного бізнесу, а також будьяких інших зобов’язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.
Відсутність договірних або інших зобов’язань. Які ж основні мотиви лягли в основу прийнятої постанови?
По суті, що між сторонами не існувало договірних або інших зобов’язань, які б виправдовували переказ коштів від позивача до відповідача. Це означає, що будь-які платежі, здійснені позивачем, не можуть бути кваліфіковані як виконання зобов’язань, оскільки самих зобов’язань не існувало. За цивільним законодавством, зобов’язання виникають з підстав, передбачених договором або законом (Цивільний кодекс України, ст. 509).
Добровільність дій позивача
Позивач здійснював платежі добровільно, без примусу чи впливу з боку відповідача. Це важливий аспект, оскільки добровільність дій виключає можливість вимагати повернення коштів, якщо немає інших правових підстав для цього.
Принцип добросовісності
Суд у вказаній справі наголошує саме на принципі добросовісності, який є одним із основоположних принципів цивільного права. Добросовісність передбачає чесну та порядну поведінку сторін у цивільних правовідносинах. Поведінка позивача була визнана недобросовісною, оскільки він спочатку добровільно здійснював платежі, а потім змінив свою позицію та почав вимагати повернення коштів. Упостанові Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України)— це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.»
Суперечлива поведінка позивача
Суд, зокрема, вказав на суперечливість уповедінці позивача: спочатку він погодився на здійснення платежів, розуміючи відсутність юридичних підстав для цього, а пізніше змінив свою позицію та почав вимагати повернення коштів. Така поведінка свідчить про недобросовісність позивача і, відповідно, позбавляє його права на повернення коштів.
Правомірність відмови у задоволенні позову
На мою думку, враховуючи всі зазначені аспекти, суд правомірно відмовив у задоволенні позову. Відсутність правових підстав для повернення коштів та недобросовісна поведінка позивача є достатніми підставами для такої відмови.
Підсумовуючи, варто наголосити: щоб уникнути подібних ситуацій, сторонам слід укладати письмові договори, які будуть чітко визначати зобов’язання та права кожної сторони правочину. Всі платежі мають супроводжуватися належними документами, що підтверджують правову підставу для їх здійснення. Перед здійсненням фінансових операцій ви маєте чітко усвідомлювати і здійснити оцінку всіх правових ризиків, настання юридичних наслідків та наявності фундаментального договірного зобов’язання.
Для цього перед укладанням угод важливо консультуватися з фахівцями в галузі права, щоб запобігти виникненню суперечок та юридичної невизначеності. Окрім того, сторонам у договірних відносинах слід дотримуватися принципу добросовісності, що передбачає чесну та прозору поведінку.
На мою думку, подібне рішення Касаційного цивільного суду є важливим прецедентом, який встановлює правовий орієнтир для подібних справ у майбутньому.
Руслан ГУБСЬКИЙ, старший партнер АО CREDENCE
Верховний Суд у своїй постанові виснував, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов’язання (відсутній обов’язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
КЦС ВС скасував попередні судові рішення про стягнення безпідставно набутих коштів, відмовивши у задоволенні позову, та зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про те, що грошові кошти, які належали позивачу, набуті відповідачем без достатньої правової підстави.
Зазначимо, що основна обставина, яку досліджував та врахував при розгляді цієї справи КЦС ВС, є добросовісність поведінки позивача.
Враховуючи висновок ВС у складі Об’єднаної палати КЦС, викладений у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17, щодо стандартів добросовісної поведінки — venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), проаналізувавши норми ст. 1212 та ст. 1215 ЦК України, КЦС ВС зазначив, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі, слід враховувати, що акти цивільного законодавства мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов’язання (відсутній обов’язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Звернемо увагу, що подібна позиція вже була висловлена Верховним Судом у його постановах від 4 серпня 2021 року (справа №185/446/18) та від 11 січня 2023 року (справа №548/741/21).
У справі, що аналізується, позивач сплатив кошти відповідачу, знаючи, що між ними відсутнє зобов’язання з повернення коштів. Позивач добровільно сплачував кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). При цьому позивач перераховував кошти тривалий час, у призначеннях платежу зазначаючи «Поповнення карткового рахунку» відповідача.
У зв’язку з тим, що позивач не був зобов’язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем щодо створення спільного бізнесу, а також будь-яких інших зобов’язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною, тому немає підстав для задоволення позову.
Отже, при розгляді кондикційних позовів, поряд з іншими позиціями, викладеними ВС щодо правозастосування норм ст. 1212 ЦК України у правовідносинах, що витікають із зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, необхідно встановлювати та враховувати як обставину справи, чи не діє позивач недобросовісно (суперечливо) при зверненні до суду з вимогою про повернення грошових коштів у разі, коли у нього було відсутнє зобов’язання щодо будь-якої сплати відповідачу, але, попри це, позивач здійснював перерахування або передачу грошових коштів.
Ярослава БОРКА, юристка ЮК «ВОЛХВ»
КЦС ВС дійшов висновку, а саме вказав, що якщо особа сплатила гроші, знаючи, що в неї відсутній обов’язок для їх сплати, а згодом вимагає їх повернення, то безпідставно набуті кошти не підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК.
Колегія суддів визнала суперечливою поведінку особи, яка знає, що в неї відсутнє зобов’язання для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, а згодом вимагає повернення сплачених коштів.
ВС у цій постанові зазначив, що тлумачення ст.ст. 1212, 1215 ЦК свідчить, що при визначенні того, чи підлягають поверненню потерпілій особі безпідставно набуті кошти, слід враховувати, що акти цивільного законодавства мають відповідати змісту загальних засад, зокрема добросовісності. Оскільки позивач не був зобов’язаний перераховувати кошти з огляду на відсутність договірних відносин із відповідачем щодо створення спільного бізнесу, а також будь-яких інших зобов’язань, проте здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.
Приймаючи таке рішення, Верховний Суд керувався іншими висновками ВС, зокрема викладеними у постановах від 4 серпня 2021 року у справі №185/446/18 та 11 січня 2023 року у справі №548/741/21.
Так, у постанові КЦС ВС від 4 серпня 2021 року у справі №185/446/18 вказано, що загальні засади (принципи), зокрема добросовісність, є за своєю суттю нормами прямої дії та повинні враховуватися при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. Позивач, перераховуючи кошти відповідачу, які сторони спільно витрачали, знав, що між ними відсутнє зобов’язання (відсутній обов’язок), а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог стягнення коштів.
Тлумачення поняття добросовісності містить постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17, у якій вказано, що: «Добросовісність — це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Також при формуванні правової позиції необхідно враховувати висновок, викладений у п. 8.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, в якому вказано: «Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов’язків у правовідносинах».
Отже, проаналізувавши викладені вище постанови Верховного Суду, можна зробити висновок, що приймаючи постанову від 17 квітня 2024 року, Верховний Суд не відійшов від своєї усталеної практики, а підтримав вже сформовану позицію щодо відсутності обов’язку повернення безпідставно набутих грошей у випадку, якщо особа сплатила гроші, знаючи, що в неї відсутній обов’язок для їх сплати, але згодом вимагає їх повернення.
Ангеліна ПЕЧЕРИЦЯ, юристка Main Business Partner
Уявіть, що ви переказали кошти іншій людині, хоча насправді не мали жодного обов’язку це робити. Чи можете ви потім змінити свою думку та вимагати повернення цих коштів як безпідставно набутих (на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України)?
У цій справі позивач добровільно та неодноразово переказував кошти на банківську картку свого бізнес-партнера з метою розвитку їхнього спільного бізнесу. Однак відповідач не виконував свої зобов’язання та всіляко ухилявся від спілкування з позивачем.
Вважаючи, що кошти відповідачем набуті безпідставно, позивач звернувся до суду. Суд першої інстанції та апеляційний суд задовольнили позовну заяву позивача, але Касаційний цивільний суд з цим не погодився.
Верховний Суд зазначив, що якщо особа знає, що не зобов’язана сплачувати кошти, але все жтаки їх сплачує, а потім вимагає повернення, така поведінка є суперечливою. Позивач добровільно, протягом тривалого часу та неодноразово (більше 37 разів) переказував кошти відповідачу, зазначаючи в призначенні платежу «Поповнення карткового рахунку». Це свідчить про те, що позивач не заперечував необхідність сплати цих коштів на момент їх перерахування. Тому Суд дійшов висновку, що вимога позивача про повернення цих коштів є недобросовісною та суперечливою.