Якщо говорити про відповідальність за порушення санкцій, передусім маємо зазначити, що чинне законодавство України прямо не передбачає відповідальності за такі дії, як «порушення санкцій». Це стало передумовою для появи в січні 2023 року проєкту Закону №8384 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України та інших законів щодо встановлення кримінальної відповідальності за порушення законодавства про санкції».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Цей законопроєкт передбачає доповнення Закону України «Про санкції» окремою ст. 5–3, яка визначатиме, що за порушення законодавства про санкції настає відповідальність. Також законопроєктом №8384 передбачено доповнення Кримінального кодексу України ст. 111–3 відповідного змісту «Порушення вимог законодавства про санкції», яка визначатиме конкретні наслідки порушення вимог санкційного законодавства. Зокрема, відповідальність у вигляді штрафу або позбавлення волі з конфіскацією майна чи без такої, а для юридичної особи — можливу ліквідацію в разі вчинення її уповноваженою особою відповідного кримінального правопорушення.
Однак до моменту фактичного внесення відповідних змін у чинне законодавство в питанні відповідальності за порушення санкцій суди та органи, відповідальні за виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України про застосування санкцій, мають керуватися нормативною базою, наявною станом на сьогодні.
Водночас це не означає, що наразі санкцій можна не дотримуватись і жодні негативні наслідки для їх порушника або для осіб, які сприяли порушенню (обходу) санкцій, не настануть.
Закон України «Про санкції» визначає, що рішення щодо застосування санкцій залежно від їх виду приймається Радою національної безпеки та оборони України (та вводиться в дію указом Президента України) або ухвалюється судом.
Отже, у випадку порушення накладених судовим рішенням санкцій для відповідної особи, яка фактично не виконує рішення суду, щонайменше існує загроза стати учасником кримінального провадження щодо невиконання судового рішення (ст. 382 Кримінального кодексу України).
Щодо порушення санкцій внаслідок обмеження торговельних операцій, запобігання виведення капіталу за межі України, зупинення виконання фінансових та економічних зобов’язань (наприклад, співпраця з підсанкційним контрагентом, який є резидентом держави-агресора), то на практиці кримінальні провадження можуть порушуватися за ст. 110–2 (фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України) в комбінації з іншими статтями Кримінального кодексу України (наприклад, ст.ст. 190 та 209).
Наразі в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні вироки у таких справах, тому оцінити підхід судів щодо реальності настання відповідальності за порушення санкцій за відповідними статтями неможливо. Водночас, виходячи зі змісту ст. 110–2, перспективи реального притягнення до відповідальності на її підставі навряд чи можна вважати суттєвими.
Цікавою з погляду можливості вжиття заходів щодо усунення наслідків порушення санкцій є нещодавня Постанова КГС ВС від 21 червня 2023 року у справі №910/2529/22. У межах цієї справи оскаржувався наказ Міністерства юстиції України, яким останнє задовольнило скаргу Служби безпеки України та скасувало реєстраційні дії щодо реєстрації переходу права власності на частки в статутному капіталі товариств від підсанкційної особи до його дружини на підставі договору про поділ майна, набутого в шлюбі. Водночас рішення щодо застосування санкцій до цієї особи було введено в дію Указом Президента від 3 квітня 2021 року, і в той самий день був укладений договір про поділ майна. Скаржник, серед іншого, посилався на те, що СБУ не мала права звертатися зі скаргою до Мін'юсту, адже його права не були порушені внаслідок реєстрації права власності на частки в статутних капіталах товариств за дружиною особи, щодо якої були застосовані санкції.
У межах цієї справи суд дійшов висновку, що СБУ мала право на подання відповідної скарги, адже санкції були введені саме на пропозицію СБУ, і на неї ж був покладений обов’язок забезпечення реалізації та моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). Відтак департамент СБУ в межах повноважень зі здійснення контррозвідувальних заходів з протидії системним загрозам управління державою повинен був забезпечувати реалізацію і моніторинг ефективності введених санкцій, а отже, мав право звернутися до Мін’юсту зі скаргою про скасування реєстраційних дій, яка спрямована на запобігання протиправних дій підсанкційними особами.
Відповідний висновок є вагомим у контексті наявності в уповноважених органів можливості оперативно та ефективно протидіяти порушенню/невиконанню санкцій суб’єктами, до яких вони застосовані.
Підсумовуючи все наведене вище, зазначимо, що з огляду на відсутність станом на сьогодні у вітчизняному законодавстві прямо передбаченої відповідальності за порушення санкцій фактично відсутня і сформована судова практика з цього питання. Тому оцінювати певні тенденції щодо розгляду відповідної категорії справ доцільніше за результатами внесення відповідних змін до чинного законодавства.
Потрібно зауважити, що наразі над питанням встановлення відповідальності за порушення санкцій працює і ЄС. Відповідні зміни мають на меті підвищення дієвості санкцій, адже у випадку реальної загрози настання відповідальності за порушення чи обхід (спробу обходу) санкцій у вигляді, наприклад, багатомільйонних штрафів, кількість охочих «випробувати долю» має суттєво зменшитися.
Нині можемо відстежувати розвиток подій у цьому напрямі та законодавчі ініціативи, зокрема ті, що відбуваються в ЄС.