Значення терміну «банкрутство» розкривається у ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі— Кодекс), а саме: визнана господарським судом нездатність боржника, крім страховика або кредитної спілки, відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Нижче ми дослідимо правові висновки Верховного Суду, які є релевантними при розгляді справ про банкрутство (у процедурах банкрутства).
Спочатку визначимо, які є судові процедури у банкрутстві, розкриємо правові норми, що встановлюють судовий контроль під час розгляду такої категорії справ, та проаналізуємо актуальну судову практику.
Боржником є юридична або фізична особа, зокрема фізична особа— підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов’язання, строк виконання яких настав.
Необхідно зазначити, що судові процедури банкрутства щодо юридичної особи — боржника та фізичної особи — боржника є різними та визначаються у ст. 6 Кодексу.
Судові процедури щодо боржника — юридичної особи
До боржника— юридичної особи застосовуються такі судові процедури:
- розпорядження майном боржника — це система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації);
- санація боржника — це система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямованих на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом реструктуризації підприємства, боргів, активів та/ або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника;
- ліквідація банкрута — це судова процедура, яка вводиться у випадку підтвердження неплатоспроможності боржника та відсутності застосування заходів, спрямованих на запобігання визнанню боржника банкрутом.
Судові процедури щодо боржника — фізичної особи
Відповідно до Кодексу щодо боржника— фізичної особи застосовуються такі судові процедури:
- реструктуризація боргів боржника — це судова процедура у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що застосовується з метою відновлення платоспроможності боржника шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов’язань згідно з планом реструктуризації боргів боржника;
- погашення боргів боржника — судова процедура у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що застосовується з метою задоволення вимог кредиторів за рахунок реалізації майна боржника, визнаного банкрутом, у порядку, встановленому цим Кодексом.
Процедура погашення боргів боржника вводиться у справі про неплатоспроможність разом із визнанням боржника банкрутом.
Особливості судового контролю під час різних судових процедур
Судовий контроль щодо майна боржника після відкриття провадження у справі про банкрутство
На стадії розпорядження майном боржника особливе місце займають встановлені господарським судом заборони на вчинення дій, які пов’язані з майном боржника.
Господарський суд ухвалою про відкриття провадження у справі про банкрутство вводить мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, що згідно з ч. 1 ст. 41 Кодексу є зупиненням виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у справі про банкрутство є підставою і для зупинення вчинення виконавчих дій у межах виконавчого провадження.
У ч. 5 ст. 41 Кодексу встановлено вимоги кредиторів, на які не поширюється мораторій, при цьому Кодексом визначені особливості задоволення таких вимог. Зокрема, ч. 6 цієї статті передбачає, що задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство.
У цьому випадку знаковою є постанова Верховного Суду від 4 жовтня 2023 року у справі №910/20057/16. У мотивувальній частині постанови колегія суддів Верховного Суду встановлює, що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб’єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного. З моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
У постанові від 4 жовтня 2023 року зазначено, що у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, зв’язаний принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності суттєве значення має принцип судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства. Цей принцип полягає, серед іншого, у судовому контролі за дотриманням інтересів кредиторів щодо збереження об’єктів конкурсної маси та інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів, а також за збереженням балансу інтересів сторін, зокрема під час продажу майна банкрута з метою реалізації за найвищу ціну та відповідно до встановленої Кодексом України з процедур банкрутства процедури.
У межах дотримання наведеного принципу з відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність боржника, зважаючи на відсутність нормативного врегулювання співвідношення процедур виконавчого провадження та процедур банкрутства, з огляду на мету та цілі Кодексу Суд дійшов таких правових висновків: «Такими, що відповідають положенням чинного законодавства України, можна вважати лише ті дії державного виконавця щодо звернення стягнення на майно боржника, які були дозволені (санкціоновані) судовим рішенням (ухвалою суду) в межах справи про банкрутство».
Розгляд судом у межах справи про банкрутство усіх спорів, стороною яких є боржник, як засіб судового контролю
Процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, незалежно від моменту виникнення таких вимог, серед іншого, справ за позовами з грошовими вимогами до боржника, позовне провадження у яких відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача.
Неодноразово у своїх рішеннях Верховний Суд наголошував, що у нормах п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв’язку зі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства законодавець визначив передумови для реалізації судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, функції судового контролю щодо максимально широкого кола правовідносин за участю боржника та щодо його майна. За приписами Кодексу, зміст судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства полягає в тому, що рішення чи дії боржника і третіх осіб, які можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.
Отже, розкриємо особливості застосування вказаних вище процесуальних норм на практиці та наведемо знакові правові висновки Верховного Суду, які стосуються втілення принципу «концентрації».
Так, усталеною на сьогодні є судова практика щодо розгляду усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах саме цієї справи. Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі №918/335/17, від 15 червня 2021 року у справі №916/585/18 (916/1051/20), а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №921/557/15-г/10, від 6 лютого 2020 року у справі №910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі №607/6254/15-ц виснувала, що визначення юрисдикції усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.
Що стосується особливості процесу розгляду згаданих справ, знаковими є правові висновки, викладені умотивувальній частині постанови Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі №916/97/20, зокрема, що визначені ч. 2 ст. 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих умежах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції ст.ст. 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство.
Релевантними є також правові висновки, зазначені у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду Верховного Суду від 1 квітня 2023 року у справі №910/21981/16 щодо того, що у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю у виконавчих провадженнях за рішеннями стосовно боржника, виконання яких є можливим шляхом звернення стягнення на кошти чи інше його майно незалежно від процесуальної форми звернення (скарга, заява, позов) заінтересованої особи щодо здійснення такого контролю. Такий контроль має здійснюватися з моменту відкриття виконавчого провадження та до його завершення чи закриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Судовий контроль на стадії відкриття ліквідаційної процедури
Варто наголосити, що завдання підсумкового засідання суду полягає у з’ясуванні ознак банкрутства та наявності можливості визначення наступної судової процедури і подальшого здійснення провадження у справі.
Водночас є непоодинокі випадки, коли під час розгляду справ про банкрутство відповідно до положень ч. 5 ст. 48 Кодексу збори кредиторів приймають рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про введення ліквідаційної процедури за відсутності належним чином проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності боржника.
Щодо цього питання звертаємося до правових висновків Касаційного господарського суду Верховного Суду, які закріплені у постанові від 9 червня 2022 року в справі №908/794/19. У постанові колегія суддів зазначає, що зважаючи на положення ст. 49 КУзПБ наявність рішення зборів кредиторів (комітету кредиторів у разі делегування таких повноважень) про перехід до наступної судової процедури і звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури не є безумовною підставою для введення господарським судом ліквідаційної процедури боржника. Також Суд наголошує, що при винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури має бути доведено факт неплатоспроможності боржника, як цього вимагає ст. 205 ГК України, відповідно до положень ч. 4 якої суб’єкт господарювання може бути оголошений банкрутом за рішенням суду в разі неспроможності суб’єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів. Тобто за ч. 4 ст. 205 ГК України, визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неплатоспроможність, а саме недостатність майна для задоволення вимог кредиторів. У зв’язку з цим при винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та відкритті ліквідаційної процедури суд в обов’язковому порядку повинен з’ясувати як актив, так і пасив боржника та порівняти їх дані.
Наведена правова позиція є усталеною та вказується також у низці постанов Верховного Суду (від 19 листопада 2020 року в справі №908/2755/19, від 15 червня 2021 року в справі №916/1950/16, від 29 липня 2021 року в справі №925/409/20).
Особливості судового контролю при неплатоспроможності фізичних осіб
За змістом ст. 116 Кодексу лише боржник— фізична особа наділений правом ініціювати справу про його неплатоспроможність.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 22 вересня 2021 року у справі №910/6639/20 вказав, що інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника— фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів і належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника— фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів — забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.
Касаційний господарський суд у постанові від 26 травня 2022 року в справі №903/806/20 зазначив, що у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи скористатися правом на реабілітацію, зокрема у спосіб, що певною мірою утискає інтереси кредиторів, заслуговує лише чесний і сумлінний боржник, інше б суперечило принципу добросовісності, який ґрунтується на приписах ст.ст. 3, 13 Цивільного кодексу України (далі— ЦК України), відповідно до яких дії учасників правовідносин мають бути добросовісними (п.6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Окремо слід звернути увагу на контроль з боку господарського суду під час розв’язання питання переходу у наступну процедуру, а саме погашення боргів боржника — фізичної особи.
Про такий судовий контроль також зазначає Верховний Суд у постанові від 26 травня 2022 року в справі №903/806/20. У цій постанові Суд виснував, що визначені у п. 2 ч. 8 ст. 123 Кодексу, ч. 10 ст. 126 та ч. 2 ст. 128 Кодексу підстави для звернення зборів кредиторів (кредитора) із клопотанням про закриття провадження у справі можуть бути зумовлені саме неконструктивною позицією останніх при погодженні плану реструктуризації боргів, порушеннями при схваленні зборами кредиторів плану реструктуризації боргів, іншими обставинами, які не залежать від волі боржника, що має врахувати господарський суд при вирішенні питання про задоволення чи відмову у задоволенні такого клопотання зборів кредиторів (кредитора) крізь призму мети провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб. Отже, само собою клопотання зборів кредиторів про закриття провадження/перехід до наступної судової процедури, за відсутності передбачених спеціальним законом підстав та обставин, не може бути достатнім.
Як зауважив Суд, окрім виконання плану реструктуризації боргів боржника, в інших випадках за книгою 4 КУзПБ закриття провадження у справі під час судової процедури реструктуризації боргів не може вважатися очікуваним процесуальним рішенням для боржника з огляду на «добровільність банкрутства» фізичної особи та основну мету цього провадження — соціальну реабілітацію добросовісного боржника за спеціальною судовою процедурою шляхом реструктуризації заборгованості та/ або звільнення від боргів задля відновлення його платоспроможності. Водночас очевидним є те, що неподання до господарського суду протягом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника може бути зумовлене як недобросовісною поведінкою боржника, так і неналежною реалізацією кредиторами власних правомочностей.
Отже, аналізуючи чинне законодавство та актуальну судову практику, доходимо висновку про існування спеціального правового режиму боржника у справах про банкрутство (неплатоспроможність), під час якого, на відміну від позовного провадження, наявний особливий судовий контроль в усіх судових процедурах, починаючи від стадії прийняття заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство і до завершення провадження у цих справах. Вказаний контроль зумовлений дотриманням інтересів сторін у справі та збереженням їх балансу, адже кожна сторона може діяти недобросовісно, тобто на шкоду іншій.
Завдяки судовому контролю забезпечується баланс інтересів боржника та кредиторів, попереджаються можливі зловживання і гарантується справедливість процесу банкрутства.