8 грудня 2023 року набрав чинності Закон України від 9 листопада 2023-го №3453-ІХ, що фактично повернув органам державної податкової служби можливість повноцінно реалізовувати контрольно-перевірочні повноваження, які спочатку були обмежені епідемією COVID-19, а потім воєнним вторгненням рф. Тимчасовий, до 1 грудня 2024 року, імунітет від податкових перевірок зберегли підприємці, які перебувають на І-ІІ групах спрощеної системи оподаткування.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
З огляду на поновлення податкових перевірок актуальним є питання розв’язання податкових спорів, які неминуче будуть виникати за наслідками проведених податківцями перевірок. Для уникнення безперспективних судових спорів і навпаки для підтвердження власної правової позиції як платникам податків, так і юристам вкрай необхідно бути обізнаними з актуальними правовими позиціями Верховного Суду в податкових спорах.
У цій статті пропонуємо розглянути найбільш цікаві, на думку учасників Адвокатського об’єднання «Синегор», висновки Верховного Суду в податкових спорах упродовж 2023 року.
Недопуск до перевірки та підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна
У постанові від 23 лютого 2023 року у справі №640/17091/21 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що ст. 283 КАС України набула ознак «недієвого» процесуального механізму реалізації інституту адміністративного арешту майна, який не знаходить свого фактичного правозастосування у сфері, задля врегулювання якої його було запроваджено. У цій справі розглядалося питання підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту платника податків у випадку відмови у допуску податківців до проведення перевірки. Слід нагадати, що до цього часу існувала стала судова практика, відповідно до якої суд відмовляв у відкритті провадження у справі про підтвердження в порядку ст. 283 КАС України обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків лише на підставі звернення платника до суду з позовом про визнання незаконним та/або скасування наказу на проведення перевірки. Необхідність відступу від наявної судової практики Верховний Суд обґрунтував тим, що вона створює передумови для зловживання наданими платнику податків правами через затягування проведення перевірки шляхом відмови у допуску уповноважених осіб контролюючого органу до її проведення.
Ухвалюючи постанову про задоволення касаційної скарги, ВС зазначив, що під час розгляду заяв про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків адміністративний суд здійснює оцінку обґрунтованості рішення контролюючого органу щодо адміністративного арешту майна платника податків шляхом перевірки наявності підстав для прийняття відповідного рішення та правильності юридичної кваліфікації дій платника податків, які стали підставою для прийняття такого рішення. Оскарження платником податків наказу про проведення перевірки є запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідною заявою, однак не є спором про право в розумінні п. 2 ч. 4 ст. 283 КАС України і не перешкоджає розгляду заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. Обґрунтованість причин відмови у допуску посадових осіб податкового органу до проведення податкової перевірки з боку платника податків входять до предмета доказування у справах, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 283 КАС України.
Тобто відтепер доводити безпідставність застосування адміністративного арешту майна та відповідно правомірність відмови у допуску податківців до перевірки платнику податків доведеться у вкрай стислий термін. Адже відповідно до приписів ст. 283 КАС України суд має прийняти рішення по суті заявлених вимог не пізніше 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду.
Викладена вище правова позиція Верховного Суду та ризик отримати від податківців рішення про відповідність критеріям ризиковості платника ПДВ (актуально для платників ПДВ) у випадку недопуску до перевірки фактично викреслюють із арсеналу засобів захисту прав платника податків такий засіб, як відмова у допуску до проведення перевірки.
У межах камеральної перевірки не можна встановити обставини, що свідчать про винність та умисність діянь платника податків
Доволі розповсюдженим порушенням податкового законодавства з боку платників податків є порушення граничних строків сплати узгодженого грошового зобов’язання. З травня 2020 року в Податковому кодексі при притягненні платника податків до відповідальності за таке порушення податковий орган мав враховувати умисність вчинення такого діяння і у випадку встановлення обставин, які свідчили про наявність умислу, розмір штрафних санкцій збільшувався у 2,5–5 разів. При цьому своєчасність сплати узгоджених податкових зобов’язань здебільшого є предметом камеральної перевірки, тобто перевірка проводиться на підставі відомостей, які містяться у податковій звітності та базах даних податкового органу. Наявність умислу щодо несвоєчасної сплати податків при проведенні таких перевірок податківці обґрунтовують переважно тією обставиною, що платник податків достеменно обізнаний із граничним строком сплати того чи іншого податку.
Вирішуючи податковий спір з аналогічного питання, Верховний Суд у постанові від 3 серпня 2023 року у справі №520/22505/21 дійшов висновку про те, що «в межах камеральної перевірки не можна встановити обставини, що свідчать про винність та умисність діянь платника податків, оскільки камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, та даних відповідних електронних систем, які об’єктивно не можуть підтвердити чи спростувати розумність, добросовісність і належну обачність платника податків, що є необхідним для встановлення його вини. Такими чином недоведеності винних дій позивача є достатньою підставою для визнання неправомірності нарахування позивачу штрафу в розмірі 50% від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов’язання, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню у судовому порядку».
У згаданому судовому рішенні Верховний Суд зауважив, що універсальним приписом, який підлягає застосуванню в будь-яких випадках прострочення сплати узгодженого податкового зобов’язання незалежно від того, з яких причин платником податків було здійснено несвоєчасну сплату, є п. 124.1 ст. 124 Податкового кодексу України (застосування відповідальності у розмірі від 5% до 10% погашеної суми податкового боргу залежно від кількості днів затримки).
Доведення неможливості виконувати податкові обов’язки
Через повномасштабну агресію рф, з метою підтримання вітчизняного бізнесу, законодавцем з вересня 2022 року був запроваджений механізм, що мав звільнити платників податків, які не мали змоги виконувати покладені на них з 24 лютого 2022 року податкові обов’язки за умови їх виконання протягом 60 календарних днів з першого дня місяця, наступного за місяцем відновлення таких можливостей. Порядок підтвердження неможливості виконання податкових обов’язків визначений порядком, затвердженим Міністерством фінансів України. Рішення про підтвердження неможливості виконання платником податків податкових обов’язків або про наявність можливості виконувати податкові обов’язки приймається органом державної податкової служби за результатами поданої платником податків заяви та підтверджуючих документів. Платник податків може оскаржити таке рішення у випадку незгоди з ним.
Верховний Суд 4 жовтня 2023 року виніс постанову у справі №160/19575/22, яка містить правовий висновок щодо підтвердження неможливості своєчасного виконання платником податків податкових обов’язків. Вказана постанова, на жаль, прийнята не на користь платника податків, і ВС зазначив, що для звільнення платника від виконання податкових обов’язків обставини такої неможливості повинні бути реальними та об’єктивними, а не формальними. Платник податків повинен надати вичерпний перелік документів, які підтверджують виникнення обставин, що унеможливлюють ведення господарської діяльності та виконання податкових обов’язків. Доказами, які підтверджують неможливість виконання платником податків податкових обов’язків, зокрема, є докази на підтвердження того, що за місцем реєстрації позивача, де трапилися відповідні руйнування, провадилась будь-яка господарська діяльність, зберігалися документи, техніка та/або обладнання; акти про втрати (знищення чи зіпсуття) комп’ютерного та іншого обладнання мають містити відомості про те, яке саме комп’ютерне обладнання та фінансово-господарська документація були знищені, та доводити, що знищені комп’ютерне обладнання та документація використовувались у господарській діяльності, містили актуальну інформацію, необхідну для подання звітності за поточні періоди господарської діяльності. Також про неможливість виконання податкових обов’язків свідчить відсутність коштів на банківських рахунках платника податків.
Як ми бачимо, позицію Верховного Суду у цьому питанні не можна назвати лояльною до платників податків, тим паче, що платник податків не звільняється взагалі від виконання податкових обов’язків, а фактично лише отримує можливість виконати їх пізніше — протягом 60 календарних днів, наступних за місяцем відновлення таких можливостей.
Систематична діяльність фізичної особи з метою отримання прибутку для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька
Постановою Верховного Суду від 4 грудня 2023 року у справі №480/4636/19 розв’язаний спір між фізичною особою та податковим органом щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначили грошове зобов’язання по податку на доходи фізичних осіб.
Спір виник у зв’язку з тим, що позивач протягом певного періоду часу збудував 23 об’єкти нерухомості загальною площею близько 25 000 кв. м і здійснив їх відчуження. Надаючи оцінку цій діяльності, колегія суддів зазначила, що будівництво такої кількості однотипних об’єктів нерухомості (будинків) та їх подальша реалізація свідчить про мету отримання прибутку від такої діяльності, а не про задоволення власних (особистих) потреб громадянина, є систематичною. Комплекс послідовних цілеспрямованих дій, метою яких є будівництво та подальший продаж однотипних об’єктів нерухомості з метою отримання прибутку, свідчить про те, що така діяльність позивача для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька, а тому вказані операції підлягають оподаткуванню за відповідними нормами Податкового кодексу України за ставкою 18% незалежно від визначених видів господарської діяльності платника.
Водночас такого висновку Суд дійшов навіть із урахуванням того, що позивачем самостійно сплачено податок з доходів фізичних осіб від реалізації нерухомого майна як фізичною особою за ставкою 5% від отриманої суми (вартості) та 1,5% військового збору в порядку ст.ст. 167, 172 Податкового кодексу України.