Зазвичай, коли йдеться про кваліфікацію діянь особи за ст. 364 Кримінального кодексу України, якою передбачено кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, передусім сторона обвинувачення намагається довести наявність відповідних повноважень в особи, використання їх всупереч інтересам служби та завдання істотної шкоди чи спричинення тяжких наслідків. Тобто основна увага приділяється об’єкту, об’єктивній стороні та суб’єкту такого кримінального правопорушення. Водночас доведення всіх складових суб’єктивної сторони з боку сторони обвинувачення часто залишається тільки фрагментарним, хоча здебільшого це не знаходить належного реагування з боку суду у вигляді виправдання особи у зв’язку із відсутністю в діянні складу злочину через непідтвердження достатніми та допустимими доказами не лише умислу, але й мети і мотиву таких діянь.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
За правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у Постанові від 4 липня 2018 року у справі №688/788/15-к, поза розумним сумнівом має бути доведений кожний із елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об’єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб’єктивну сторону. Зокрема, у справах, у яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішенні має пояснити, як встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.
Варто зазначити, що Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції» від 21 лютого 2014 року №746-VII, який набув чинності 28 лютого 2014 року, внесено зміни у ст. 364 Кримінального кодексу України, а саме в абз. 1 ч. 1 слова «з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб» замінено словами «з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи».
Після внесення таких змін до вказаної статті і станом на сьогодні диспозиція ч. 1 ст. 364 КК України має такий зміст: зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. За ч. 2 цієї статті передбачено кримінальну відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
Тобто диспозиція вказаної норми наразі не містить посилання на корисливий чи будь-який інший протиправний мотив. Отже, спробуємо звернутися до практики Верховного Суду для з’ясування питання необхідності доведення стороною обвинувачення мотиву вчинення зловживання владою або службовим становищем.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду суб’єктивна сторона службового зловживання характеризується виною у формі прямого умислу. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього злочину є мета (одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи) та корисливий мотив. Такий мотив полягає у прагненні особи шляхом зловживання своїм службовим становищем одержати матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди (постанови Верховного Суду від 5 травня 2021 року у справі №520/13641/15-к, від 6 квітня 2023 року у справі №619/2627/20 та інші).
Корисливий мотив, інші особисті інтереси та інтереси третіх осіб є обов’язковими ознаками зловживання владою або службовим становищем і підкреслюють той факт, що цей злочин може бути вчинено під впливом саме таких спонукань. Для зловживання владою або службовим становищем службовій особі властива спеціальна мета одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи (Постанова від 9 лютого 2022 року у справі №707/661/17).
У постановах Верховного Суду від 2 листопада 2022 року у справі №724/1590/19 та від 16 листопада 2022 року у справі №755/12530/18 детально розкрито суб’єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК України.
Суб’єктивна сторона службового зловживання характеризується виною у формі умислу. Обов'язковою ознакою суб’єктивної сторони цього злочину є мета: одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи. Одержання неправомірної вигоди для себе чи іншої особи як мета вчинення зловживання владою або службовим становищем, попри те, що безпосередньо в тексті кримінального закону не йдеться про мотив вчинення цього кримінального правопорушення, невід’ємно пов'язано з такими мотивами, як інтереси винного або третіх осіб, оскільки вони внутрішньо притаманні (іманентні) внутрішній психічній сфері та є спонукальним приводом до протиправної діяльності.
Мотив і мета мають внутрішній суб’єктивно-психологічний зв’язок між собою. За своєю сутністю мотив і мета — це корелятивні поняття щодо визначення сфери психічної діяльності, які розкривають її в різних аспектах: мотив як відправний пункт діяльності особи, який впливає на будь-яку діяльність, тобто викликає її, а мета — як мислене уявлення про результат, який має її завершити. Мотив кримінального правопорушення можна визначити як свідоме і вольове спонукання до досягнення мети.
Приведення змісту ст. 364 КК як загальної норми про службові злочини у відповідність до норм ст. 19 Конвенції ООН проти корупції для гармонізації національного кримінального законодавства з положеннями міжнародного договору не свідчить про намір законодавця відмовитися від сутнісних ознак корупційних кримінальних правопорушень, де мотиви, що прямо не зазначені в тексті закону, встановлюються суб’єктами правозастосування шляхом тлумачення положень кримінального закону. Одержання грошових коштів або іншого майна, переваг, пільг, послуг, нематеріальних активів, будь-яких інших вигід нематеріального чи негрошового характеру для себе чи іншої фізичної або юридичної особи як результат, що має довершувати зловживання владою чи службовим становищем, за ст. 364 КК своїм відправним пунктом має корисливі або інші інтереси (власні чи інших осіб).
Аналіз логічної структури зазначених вище норм права та системний спосіб тлумачення їх змісту, з огляду на зміст інституту корупційних кримінальних правопорушень, дає підстави вважати протиправні інтереси (службової особи чи третіх осіб, зокрема корисливі) мотивами вчинення кримінального правопорушення, метою якого є одержання будь-якої неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної або юридичної особи, як за ч. 1, так і за ч. 2 ст. 364 КК, що водночас самостійного кримінально-правового значення (відокремлено від мети вчинення кримінального правопорушення) для кваліфікації вчиненого не мають.
При цьому за висновком, викладеним у Постанові Верховного Суду від 2 лютого 2022 року (справа №520/15641/15-к, провадження №51–3361 км 21), наявність або відсутність домовленостей між службовою особою та безпосереднім вигодонабувачем жодним чином не перешкоджає кваліфікувати діяння такої службової особи, яка, зловживаючи владою або службовим становищем, діє з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної або юридичної особи, за ст. 364 КК, навіть якщо службова особа діє в інтересах третьої особи без доведення до відома такої особи інформації про характер і зміст своїх дій.
Отже, зловживання службовим становищем з метою одержання неправомірної вигоди для іншої особи, попри те, що безпосередньо в тексті диспозиції кримінального закону не йдеться про інтереси третіх осіб як мотив вчинення кримінального правопорушення, обумовлює те, що службова особа керувалася саме таким мотивом — вчинення неправомірних дій в інтересах третіх осіб. Інтереси третіх осіб як мотив вчинення кримінального правопорушення обумовлює мету як ознаку суб’єктивної сторони кримінального правопорушення у разі одержання неправомірної вигоди для третіх осіб як за ч. 1, так і за ч. 2 ст. 364 КК.
Водночас можна стверджувати, що Верховний Суд по-різному підходить до встановлення та доведення мотиву службової особи, яка, можливо, вчинила службове зловживання.
Так, у Постанові від 7 липня 2021 року у справі №361/3207/19 Верховний Суд вказав про правильність висновків суду апеляційної інстанції, який зазначив у своїй ухвалі, що наявність у діяннях обвинуваченого умислу щодо вчинення неправомірних дій в інтересах третіх осіб є достатнім для кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 364 КК України незалежно від особистої зацікавленості самої Особи_8 та наявності у неї корисливого мотиву.
Також у Постанові Верховного Суду від 28 листопада 2023 року у справі №641/6379/18 зазначено, що доводи касаційних скарг щодо відсутності корисливого мотиву безпосередньо для Особи_23 не спростовують обґрунтованості судових рішень, оскільки кваліфікуючою ознакою злочину, за вчинення якого було засуджено останню, є саме зловживання службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів, з метою одержання неправомірної вигоди для ТОВ «ФК «Трансфербутик» використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, тобто одержання неправомірної вигоди саме для іншої особи.
Отже, в цих справах судами залишено поза увагою таку суттєву складову суб’єктивної сторони зловживання службовим становищем, як мотив, що, на наше переконання, не може свідчити про дійсне доказування стороною обвинувачення та встановлення судом відповідно до вимог ст. 91 КПК України винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Водночас у Постанові від 11 травня 2023 року у справі №707/661/17 колегія суддів Верховного Суду погодилася з висновками суду першої інстанції, який не встановив наявності в діях Особи_7 жодного з мотивів як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони за ст. 364 КК України (корисливого мотиву, іншого особистого інтересу чи інтересів третіх осіб) і дійшов висновку проте, що у цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення не надала належних і допустимих доказів на підтвердження наявності у діях Особи_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, а саме суб’єктивної сторони вказаного кримінального правопорушення.
Особливу увагу варто звернути на постанови Верховного Суду від 23 квітня 2024 року у справах №686/25943/18 та №278/1664/20, у яких було сформовано правову позицію щодо необхідності доведення мотивів зацікавленості особи, яка обвинувачується у службовому зловживанні в отриманні неправомірної вигоди іншою особою.
Так, у вказаних постановах колегія суддів зазначила, що суб’єктивна сторона службового зловживання характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього злочину є мета одержати будь-яку неправомірну вигоду — отримати матеріальні блага або уникнути матеріальних витрат для себе чи іншої фізичної або юридичної особи, та корисливий (егоїстичний) мотив. У разі отримання вигоди іншою особою необхідно довести наявність в особи, яка обвинувачується у службовому зловживанні, мотивів, з яких вона була зацікавлена в отриманні вигоди цією особою. Недоведеність цих елементів злочину, навіть за умови встановлення помилок або порушень, допущених при виконанні службових повноважень, виключає кваліфікацію вчиненого за ст. 364 КК України. Наявність у службової особи мети отримати неправомірну вигоду та/або її зацікавленості в отриманні такої вигоди іншою особою є ознакою, яка дає змогу відмежувати зловживання службовим становищем від інших порушень, допущених при виконанні повноважень, і яка запобігає можливості притягнення до кримінальної відповідальності лише за прийняття рішення або вчинення дій, правомірність яких може бути поставлено під сумнів або навіть скасовано під час подальших юридичних процедур.
Вважаємо, що таке трактування суб’єктивної сторони зловживання владою або службовим становищем є цілком логічним, адже якщо особа через ті чи інші обставини несумлінно виконала чи реалізувала свої службові повноваження, однак при цьому не мала на меті отримання будь-якої неправомірної вигоди іншою особою та не була в цьому жодним чином зацікавлена, тобто не мала будь-якого протиправного мотиву, то про відповідальність за ст. 364 КК України не може йтися. Будемо сподіватися, що зазначена вище найактуальніша наразі позиція Верховного Суду буде широко застосовуватися судами нижчих інстанцій при розгляді таких справ.